Самостійна подорож. Горгонзола. Смак міста

Кожне місто, до якого ви вирушаєте, має в собі те, за що в нього можна закохатися. Ці причини для кожної людини — свої. Мені подобається відчувати, що в новому для мене місті є «інше», особливе — не таке, як деінде. І вже кілька разів траплялося, що місто несподівано підносило сюрпризи, такі собі бонуси — події, які допомагали зрозуміти його краще.

І ще. Частиною життя кожного міста є страви, які ти відкриваєш у ньому для себе. Це не обов’язково типові, хрестоматійні страви національної кухні, і не обов’язково щось дивне й досі нечуване. Але, знаходячи їх, ти ще й пам’ятаєш, яким є це місто на смак. Тож у наступних нотатках — і деякі «смакові» враження.

Будьмо «бджолами»

В одній притчі йдеться про мух і бджіл, які відвідали один і той самий квітучий сад. Повернувшись, муха захоплено вигукнула, що в цьому саду дуже багато лайна. А бджола — що багато квітів. Пропоную бачити квіти, адже саме задля гарних вражень ми їдемо подорожувати.

Горгонзола

Горгонзола — малесеньке містечко в 13 станціях метро від міланського центрального залізничного вокзалу (30—40 хвилин їзди, 3,05 євро). Як доїхати, вам скажуть в інформбюро на тому ж міланському вокзалі та позначать на карті, яку тут же й видадуть. Вкотре переконуєшся, що по Італії мандрувати дуже зручно. Хоч би що казали про кризу або ще щось таке, але життя налагоджене і спрощене для обивателів, як, здається, ніде більше. Побут тут якийсь дружній до людини.

До Горгонзоли варто заїхати, якщо хочете бодай одним оком подивитися, як живуть такі містечка. Ну, і якщо вас приваблює сама назва населеного пункту, який дав ім’я всесвітньо відомому сиру — «горгонзола». Знайти готель у сервісах з бронювання не вдалося, і коли потрапляєш на місце, то розумієш, чому: Горгонзола просто занадто маленька і не має історичних пам’яток.

Найпряміший шлях від станції метро «Горгонзола» до центру пролягає через вулицю під назвою «бульвар Кеннеді». Дорогою, ліворуч, вам трапиться кав’яренька з цілою вітриною малесеньких тістечок, які там продають на вагу. Кожне з них варте того, щоб його спробувати, — візьміть кілька різних. Ну, і кава, яку в Італії ніде не варять погано чи бодай посередньо.

Наприкінці бульвару вказівники дадуть вам альтернативу для руху — «пошта» або «цвинтар», однак обидва шляхи приведуть до центру. Якщо оберете напрямок «пошта», то коло неї поверніть ліворуч, і дорога сама поведе вас далі. Якщо пощастить, одразу зануритеся в атмосферу місцевого ярмарку. Мені пощастило, я приїхала в суботу близько опівдня, але сказати точно, як вирахувати ярмарковий день, не беруся. Невдовзі побачите найвищу споруду — храм Протаса і Гервазія, про що повідомляє табличка на раритетному кам’яному мурі. Храм велетенський як на масштаби містечка.

Благодушна атмосфера захоплює моментально. Жителі цілими родинами із дітьми, яким дорослі з приводу і без нього кажуть «браво, белла», місцева поліція, яскраво вбрані медики (наче пожежники, але в незмінних темних окулярах і з сережками у вухах), дружні продавці (винороби, сировари, пекарі, ковбасники, продавці оливок та олії), які прийшли начебто не торгувати, а спілкуватися із давніми знайомими — стільки радості і багатослів’я в їхніх промовах, які зовсім не мають клейма «я хочу тобі впарити свій товар»… Усе це змішується в одну велику безтурботну масу, яка готує, купує, частує одне одного і неодмінно жестикулює.

У той час, як в Україні організовано проходили «антифашистські марші», у Горгонзолі літня жіночка фотографувала продавців сиру — для того, щоб викласти на Facebook свої враження про свято. Чомусь пригадалося «Собаче серце».

Пошукайте і горгонзолу; вам можуть запропонувати принаймні два різновиди — дольче і піканте. І з сиром, і з ковбасою або м’ясом вам тут же можуть приготувати сендвіч. До нього візьміть склянку вина — на вибір, «від виробника». І вибір тут, будьте певні, у вас буде (Бонарда, Кортезе, Гріньйоліно, Барбера д’Асті…). Готують тут і гаряче, наприклад, різотто: risotto al gorgonzola або risotto con salsiccia e barbera.

Останнє варили просто таки театрально — у велетенському мілкому тарелі (діаметром, може, метра півтора), вимішуючи довжелезними дерев’яними копистками. У цьому дійстві було задіяно щось із п’ять кухарів і безліч глядачів. Про завершення процесу приготування ви дізнаєтеся в будь-якому куточку ярмарку — викладаючи страву в одноразові мисочки, кухарі голосно кричать: «Пронто, різотто барб’єра!». Воно варте того, щоб спробувати, вмостившись поруч із місцевими тут же, на лавці.

Тим часом на маленькій площі перед мерією — інше дійство: там розставлено настільні ігри, в які грають сім’ями. Поруч тече відповідна масштабам містечка річечка, вздовж якої прокладено доріжку завширшки метрів півтора-два. Нею примудряються не лише ходити пішоходи, а й їздити велосипедисти. Тому на ній — «лежачі поліцейські».

Всезагальну, майже театральну атмосферу свята довершують квіти, горщиками з якими прикрашене кожне вікно і кожні вхідні двері…

Привезений рецепт (Горгонзола на смак)

Як правильно готувати різотто з горгонзолою, я знайшла вже в інтернеті, задавши в пошуку «risotto al gorgonzola». Найкраще запитувати про це італійські сайти; не бійтеся, що не знаєте мови: на відео все і так зрозуміло, як, наприклад, на відеоінструкції (це найпростіший із знайдених варіантів). Зміст такий: у глибокій і товстостінній сковорідці присмажуємо цибулю на оливковій олії, додаємо рис (такий, що розварюється, італійці пропонують «арборіо»), доливаємо бульйон, а потім — трохи білого вина. Постійно помішуємо; доварюємо, накривши кришкою. У готовий рис, не знімаючи з вогню, додаємо, помішуючи, подрібнену горгонзолу (різновид — на ваш вибір); коли розплавиться — трохи тертого пармезану. Будьте обережні з сіллю, аби разом із сиром страва не виявилася занадто солоною. Якщо зацікавилися, пошукайте інші варіації на ту  ж тему.

Рекомендації подорожуючим, які обрали самостійний відпочинок, читайте в статтях "Самостійна подорож до Європи. Рекомендації".  Частина 1 і Частина 2.