Новини
Ракурс

Вірус сепаратизму: що розриває Україну

Наразі одна з найважливіших тем, яка хвилює, мабуть, більшість, — ситуація на південному сході України. Багато хто з нас запитує себе: чи справді ми, українці, такі різні, настільки глибокі політичні суперечності, мовні та культурні відмінності між регіонами? Чи все-таки комусь вигідно зіштовхувати нас, натискаючи потрібні кнопки та вкидаючи нові теми для суперечок? Адже не секрет, що інформаційні маніпуляції в XXI сторіччі можуть дати фору найсміливішим розробкам зброярів.

Якщо звернутися до соціології, то останні дослідження, проведені з 16 по 30 березня 2014 року *, показали досить цікаві результати, за якими можна судити, що ідеї сепаратизму виходять зовсім не від народу, а насаджуються ззовні. Адже, згідно з опитуванням, абсолютна більшість населення нашої країни — 89% — сприймають Україну як свою Батьківщину: від Західного регіону (97%) до Донбасу (89%). Тільки 6% населення хотіли б, щоб їхня область вийшла зі складу України і створила свою незалежну державу, найбільше таких на Донбасі (17%), найменше — на Заході України (2%). Хотіли б, щоб їхня область вийшла зі складу України і приєдналася до іншої держави 9% українців, найбільше таких — на Донбасі (24%). Причому це бажання у донеччан зростає з віком: серед молоді до 30 років хотіли б від'єднати свої області і приєднати до іншої країни 13%, а серед людей старших 55 років таких 29%.

Ідею федералізації України не підтримують 52% українців, 23% висловлюються «за». Не секрет, що Донбас є регіоном, де сьогодні чимало прихильників цієї форми державного устрою. Але, як показують опитування, більшість тих, хто виступає за федералізацію, найчастіше не зовсім розуміють, який сенс криється за цим терміном. З цим згодний і Олександр Вишняк, керівник соціологічної служби Ukrainian Sociology Service: «Упевнений, що 90% респондентів зовсім не розуміють, що таке федералізація. Більше того, у світі існують десятки різних форм федерацій. Так, якщо розглядати Конституцію РФ, ця країна є федеральною державою. Але, наприклад, повноваження Воронезької або Смоленської областей не більше, ніж повноваження тієї ж Харківської або Вінницької. Єдина відмінність, що в Росії існують так звані законодавчі збори, але вони жодних законів ухвалювати не можуть».

«Сьогодні від сепаратистів можна почути: ми хочемо федералізації і від'єднання від України. Але федералізація і сепаратизм — діаметрально протилежні речі, — пояснює Едуард Зейналов, голова Громадської Спілки «Громадська варта». — Федерація — це об'єднання (від лат. foederātiō — об'єднання, союз). На підставі конфедерації були створені, наприклад, США. Все це гасла, нав'язані згори. На мою думку, є кілька основних причин ситуації, що склалася на південному сході України. Перша — все це провокується з Росії. Про це можна судити по висунутих вимогах. Народні депутати з південного сходу говорять з трибуни, що ніхто не чує ці регіони. Але якщо запитати їх, що саме вони вимагають, конкретну відповідь ми навряд чи почуємо. Ними не був розроблений жодний законопроект, що пропонує якісь зміни. Навпаки, сьогодні надання повноважень регіонам пропонують зовсім інші люди. Все це говорить про те, що це штучно спровокована і нав'язана ситуація.

Чому в цих заходах беруть участь прості люди? Соціально-економічне становище в південно-східних регіонах досить погане. Наприклад, і Львів, і Луганськ мають однакові повноваження, але ставлення місцевої спільноти і політиків регіону до свого міста дуже різняться. Протягом чотирьох років, коли представники південного сходу були у владі, соціально-економічне становище в цих регіонах значно погіршилося. Чому люди вийшли саме зараз? Я вважаю, що їхні акції протесту пов'язані більше з минулим. Крім того, йде інформаційна війна. На відміну від київського Майдану, тут ми спостерігаємо зовсім інші гасла і заклики. Якщо Майдан працював на об'єднання, то в Луганську будують шибеницю для бандерівців».

Певну роль відіграє також переконаність південно-східних регіонів у тому, що вони є «житницею» всієї України, заробляючи основні кошти для бюджету країни і, відповідно, всю країну й годують. «Це як в СРСР всі були переконані, що Радянський Союз годує півсвіту, — говорить пан Зейналов. — А коли він розвалився, ми раптом побачили, що живемо набагато бідніше за інші країни».

До речі, судячи з мого досвіду спілкування у соцмережах, жодні докази й посилання на серйозні економічні ресурси не можуть цю впевненість похитнути. Дозволю собі невеликий відступ, який добре ілюструє ситуацію. У 1959 р. в Москві відбулася «Американська національна виставка», де, за задумом організаторів, були представлені дві «типові кухні» — радянська і американська. На американській кухні стояли соковижималка та пральна машина, яка особливо вразила Хрущова (на той час пральні машини, як і телевізори, були у переважної більшості американців, але залишалися екзотикою в СРСР). Здавалося б, кожен відвідувач виставки мав побачити переваги капіталізму над соціалізмом, адже це було начебто очевидно. Але «типова радянська кухня» на виставці приблизно відповідала за своїм технічним оснащенням американській. Радянські відвідувачі чудово розуміли, що ця кухня не є «типовою радянською». Отже, робили вони висновки, і американська експозиція є такою ж фальшивкою.

«Слід приймати закони, які не дадуть можливості розпалювати конфлікти. Тому питання надання повноважень місцевим радам сьогодні дуже нагальне. Необхідно, щоб представники південно-східних регіонів вносили свої пропозиції, які обговорювалися б на круглих столах, в суспільстві. Робити це потрібно швидко, адже це усуне основне підґрунтя того, що людям не дають висловити свою думку, реалізувати своє право. Очевидно, що штучні провокації будуть повторюватися до президентських виборів, тому питання передачі влади на місця буде найактуальнішим питанням в українському політикумі», — вважає Е. Зейналов.

Абсолютна більшість населення України — 72% — вважає, що сьогодні існують серйозні загрози для України. Трьома найбільшими загрозами громадяни вважають захоплення України або частини території іншими державами (48%), розпад України на декілька частин (43%) і економічний занепад (42%). При цьому в західному регіоні більше, ніж в інших, побоюються захоплення українських територій (63%), на Сході — економічного занепаду (58%), а на Донбасі — втрати керованості державою, хаосу (31%).

Щоб подолати всі ці загрози, за словами Вадима Черниша, представника Центру з вивчення проблем безпеки та протидії відмиванню коштів, потрібно вдаватися до правильних точкових як стратегічних, так і тактичних дій: «Сьогодні ціла низка заходів, які повинні проводитися, на жаль, не задіяні. Особливо це стосується регіонів, де існує загроза вторгнення іноземних військ, і де потрібно проводити заходи з цивільної оборони, підготовки населення, забезпечення відповідною інфраструктурою. Але там не спостерігається ефективної діяльності. Актуальним є впровадження системи територіальної оборони. Це, до речі, прописано в законодавстві. Територіальна оборона — це не тільки військові, це ціла низка структур, наприклад, логістична, а також система адміністрації. У такі часи цивільні повинні співпрацювати з військовими.

У Кримінальному кодексі України є три статті, які можна застосовувати для кваліфікації дій, що відбуваються сьогодні на південному сході України. Елемент кримінального переслідування не спрацьовує: приклад тому — Топаз, якого випускають, і він знову активно продовжує розпочату діяльність. У ст. 109 («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, або захоплення державної влади») та ст. 110 КК («Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»), на мою думку, випадає важливий елемент — фінансування подібних дій. Ми спостерігаємо сьогодні розгалужену мережу юридичних і фізичних осіб, які забезпечують фінансування подібних структур в Україні, метою яких є підтримка сепаратистських настроїв.

Стаття 258 КК, яка передбачає відповідальність за тероризм та фінансування тероризму, рідко застосовується. Адже у нас не побудована ефективна система виявлення каналів фінансування, в якій були б задіяні всі державні органи: і прикордонна служба, і податкова, і Національний банк, і безпосередньо правоохоронні органи. Це пояснюється тим, що Україна досі не мала подібного досвіду. Тому розробка такої системи дуже важлива. Ми ж поки говоримо тільки про силові варіанти, але це не вирішує проблему.

Стандартом боротьби з сепаратизмом є інформаційна протидія, дії щодо зниження мотивації для відділення. Адже у кожного з цих людей своя причина: у когось — мова, у інших — економічна складова, у третіх — просто ностальгія. Потрібно задіяти механізми для зниження таких мотивацій. Ми бачимо, як скасування мовного закону було використане для обурення людей. Насправді це не було серйозною загрозою, але стало серйозним приводом для збурення, стало підґрунтям для сепаратистських настроїв. Згідно з тими ж опитуваннями, рівень довіри до секторів безпеки — МВС і СБУ, надзвичайно низький (МВС повністю довіряють лише 2,9% громадян, СБУ — 4,3%). Це є свідченням того, що реформувати ці дві структури слід якомога швидше».

Луганський журналіст Сергій Іванов, описуючи ситуацію в місті, зазначив, що рядовий луганчанин не є політично заангажованим, просте населення підтримує спокійне життя. А також зазначив певну присутність «наших русских братьев», тобто все, що відбувається в місті, насправді є штучною ситуацією. Він також висловив думку, що з терористами потрібно поводитися так, як чинять з ними, наприклад, в США, Ізраїлі, європейських країнах, і в Росії в тому числі. До того ж, ні для кого не секрет, що те, що відбувається в Луганську — це результат, скажімо так, вельми некоректної поведінки луганської еліти, яка, намагаючись зберегти своє становище, вдається до відвертого підбурювання населення, інспірації непритаманних українському народу антидержавних ідей. Намагається шантажувати чинну владу. Але якщо влада буде вдаватися до переговорів з шантажистами і терористами, вона, швидше за все, закінчить так само, як і попередня.

Одеський журналіст Леонід Штекель зазначив, що в Одесі досить сильне неприйняття Майдану. Водночас ці люди не обов'язково виступають за сепаратизм: «Але все-таки така тенденція існує, адже в Одесі величезна кількість пенсіонерів. І якщо ви проїдете в громадському транспорті, обов'язково станете мимовільним слухачем розмов про пенсії та порівняння їх в Україні та Росії, мовляв, в РФ пенсії в три рази вищі. Ця тема звучить постійно. В Одесі є група політиків, які побудували на цьому свою кар'єру. Тому пожежа не гасне, і вони намагаються її роздмухати максимально.

Російське телебачення в Одесі користується величезною популярністю, адже російськомовне населення воліє дивитися канали російською. З іншого боку, власниками левової частки одеських каналів є Ківалов і Труханов. Обидва політики, як відомо, будували свою програму на максимальній співпраці з Росією. Тому вплив як російських каналів, так і каналів Ківалова та Труханова в Одесі дуже великий. І наразі телебачення продовжує залишатися таким самим, я б сказав, антимайданівським.

На мій погляд, головною проблемою є те, що з російськомовним населенням нашого регіону ніхто по-справжньому розмовляти не хоче. Є величезна кількість людей цієї категорії, які загалом не мають тенденцій до сепаратизму, але які просто хотіли б іншого ставлення до себе.

Одесити дивляться проросійські канали, їм здається, що вони скептично до них ставляться, але насправді рано чи пізно починають сприймати те, що їм хочуть донести. Я був вражений, коли дуже демократично налаштовані люди не просто не приймають, а різко не приймають Майдан. Мені здається, що з російськомовними громадянами України має бути особлива розмова. При тому, що в антимайданівських демонстраціях в Одесі беруть набагато менше народу, ніж в майданівських, люди вагаються. Величезна кількість одеситів бачать, що ні попередня влада, ні нинішня не хочуть з ними говорити. Адже влада могла б звернутися до них і за підтримкою».

Населення Донбасу сьогодні можна умовно розділити на сепаратистську, федералістську та патріотичну частини. Місцева еліта для ескалації ситуації ставить на «сепаратистів», намагаючись також перетягнути на свій бік тих, хто підтримує федералізацію. У Києва є реальний шанс утримати ситуацію, адже сепаратний та патріотичний рухи є приблизно рівними за кількістю прихильників. І якщо владі вдасться професійно розіграти ситуацію, перетягти на свій бік прибічників федерації, то сепаратисти залишаться в меншості.

Саме соціальні дослідження є механізмом, здатним донести думки переважної більшості громадян до влади. Згідно з цим же соцопитуванням, значна частина населення (32%) вважає, що між західними і східними регіонами України існують глибокі політичні протиріччя, мовні та культурні відмінності, економічні диспропорції, що в перспективі може призвести до відокремлення (або створення своїх держав, або входження в складу інших держав). В цілому так вважають на Донбасі (58%) і на Півдні (48%), менше така думка властива Центру (20%) і Заходу (20%). До речі, на Донбасі ця думка про істотні протиріччя між регіонами особливо поширена серед людей старшого віку: так думають 66% людей старших 55 років, і 49% — у віці до 30 років. І цю проблему, яку відфутболювали багато років, доведеться все ж вирішувати. Якщо ми хочемо жити однією сім'єю.

Я весь час запитую себе: чому південний схід так довго мовчав? Чому реальне свавілля володарювання Януковича не лякало деяких жителів цих регіонів так, як міфічні бандерівці та фашисти? Схід поважає силу чи підсвідомо тягнеться до сильної руки? Якось одна жінка в соцмережах зауважила, що їх розбудив Майдан. Революція гідності, самосвідомості... І якщо виходити з того, що в будь-якому негативі криється свій позитив, у нас, українців, є шанс не тільки вистояти перед обличчям спільного ворога, а й навчитися знову чути й розуміти один одного. Національна ідентичність та самосвідомість часто-густо формуються у протистоянні.

Обговорення проходило на прес-конференції «Хто і чому розриває Україну: чи справді регіонам властивий сепаратизм?» в інформаційному агентстві «Укрінформ».

* Загальнонаціональне опитування населення України було проведене для ГС «Громадська варта» за участю Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 16 по 30 березня 2014 р. Польову роботу здійснила фірма Ukrainian Sociology Service. Всього було опитано 2010 респондентів в 24 областях, АР Крим та м. Києві за квотною вибіркою, репрезентативною за статтю, віком, освітою, регіонами та типами поселень. Похибка вибірки не перевищує 2,3%

Читайте також: Ахметов каже, що Україна — це Європа, і опосередковано підтримує сепаратистів


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...