Перший пішов: суд поновив люстрованого прокурора

Харківський окружний адміністративний суд розглянув 24 листопада на відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора до обласної прокуратури. Суд встановив: визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення прокурора, поновити його на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області.

Прокуратуру Харківської області суд зобов'язав відшкодувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня по 24 листопада 2014 року. Постанова в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення.

Наказом генерального прокурора від 26 лютого 2010 року заявника було призначено на посаду заступника прокурора Харківської області, згодом — першим заступником прокурора області, а потім начальником відділу. 1 жовтня 2014 року скаржника було призначено на посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Харківської області. А вже наказом прокурора Харківської області від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено з посади начальника відділу роботи з кадрами та з органів прокуратури у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» на підставі довідки про результати вивчення особової справи.

З наведеним суд не погодився, виходячи з наступного.

Суд, зокрема, зазначає, що згідно положення п. 3 ч. 1 ст. 3 закону «Про очищення влади» заборона застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади) генерального прокурора України, його першого заступника чи заступника, а відповідно до п. 8 — керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України. Вбачається, що заборона введена саме на ці посади щодо осіб, які займали їх у зазначений період. Іншого визначення поняття «заборони» як заходу очищення влади законодавець не дає, ніж той, що міститься в ст. 2 та ст. 3 цього закону.

Отже, посада, яку обіймав позивач на момент набрання законом чинності, не входить до посад, вказаних у ч. 1 ст. 3 закону, звільнення з яких має бути здійснено впродовж 10 днів з дня набрання чинності законом, вважає суд. Але з законі чітко визначено посади тих, хто підлягає звільненню, і час, коли вони обіймали ці посади, тому цей аргумент суду є сумнівним.

Водночас має бути проведена перевірка, мета якої — виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або порушення прав і свобод людини. Результати такої перевірки мають бути викладені у висновку, який в даному випадку є обов’язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено законом.

Враховуючи, що при звільненні позивача належна перевірка не проводилась, оскільки відсутній наказ на її проведення, як і не було складено висновку, передбаченого ст. 5 Закону України «Про очищення влади», у відповідача не було підстав для звільнення позивача. Висновки перевірки мають містити факти стосовно особи, яка підлягає перевірці, викладені у ч. 2 ст. 1 закону, що дає підстави керівнику відповідного органу для звільнення особи.

Окрім того, відповідачем при прийнятті спірного наказу не враховані приписи Основного Закону, де передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені (ст. 64).

Суд вказав, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. В даному випадку відповідач при звільненні позивача не врахував ці конституційні положення. Законом України «Про очищення влади» передбачено, що люстрація ґрунтується, зокрема, на принципах верховенства права та законності, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності. Проте фактично позивача звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог закону, а за перебування у минулому на посаді, чим порушені конституційні приписи та гарантії, а також принципи проведення люстрації. Також суд звертає увагу, що за час роботи позивач неодноразово заохочувався як генеральним прокурором, так і прокурором Харківської області.

Як свідчать докази у справі, за час роботи позивач не допускав порушень вимог Конституції, законів України, прав чи свобод інших громадян, жодного разу не ставилося питання притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 61 Конституції, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Окрім того, позивача було звільнено з порушенням вимог Положення про відомчі заохочувальні відзнаки генерального прокурора України, затвердженого наказом №12 від 18 січня 2013 року. У ньому зазначено, що стосовно працівника, нагородженого нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України», звільнення з роботи як захід дисциплінарного впливу може бути застосовано лише за згодою генерального прокурора України, яка фактично надана не була.

«Твердження відповідача, що в даному випадку звільнення позивача здійснено не як захід дисциплінарного впливу, не відповідає загальним положенням КЗпП України, оскільки припинення трудового договору без згоди працівника (звільнення) є найсуворішим засобом дисциплінарного стягнення. А відтак, враховуючи вищевикладене, суд не може погодитися, що оскаржуваний наказ є правомірним».

Підсумок такий: відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві середній заробіток за посадою, яку він обіймав на час звільнення, за період вимушеного прогулу, а саме, з часу звільнення по час поновлення на посаді.

Тепер слово знову за прокуратурою.