Ідеальний суддя: компетентний, моральний і не дуже молодий

Кожен з нас, громадян, хоче, щоб суддя, який розглядає його справу, був непідкупним, неупередженим та професійно компетентним, тобто досконало знав закони, умів їх правильно застосовувати та не піддавався тиску і спокусі. Але, крім цього, важливо й те, як суддя поводиться на засіданні, як він орієнтується в життєвих колізіях та наскільки він розуміє мотивацію сторін, тобто, наскільки він емоційно компетентна та зріла людина.

Нині конкурсний відбір на посаду судді передбачає, зокрема, іспити на професійні знання. Серед юридичної спільноти саме судді вважаються найбільш кваліфікованими правниками. Тим не менш, трапляються прикрі випадки, коли суддя проявляє елементарне незнання законів або не вміє їх застосовувати. Олександр Волков, керівник Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації президента України, наводить майже анекдотичний приклад про суддю, який дозволив приватизацію об'єкту культурної спадщини. У судовому рішенні той написав, що закон про підприємництво має пріоритет над законом про захист культурної спадщини, бо був прийнятий пізніше... То що ж це, конкурсне сито не настільки дрібне, щоб відсіяти неуків? А може, річ у тім, що людина, потрапивши раз і назавжди в омріяне крісло, перестає до чогось прагнути, самовдосконалюватися?

Член Ради суддів Людмила Соломаха каже, що деякі судді справді не бажають підвищувати кваліфікацію, займатися самопідготовкою. «Я завжди кажу, що суддя — це вічний студент, який має щодня читати закони. Навіть, якщо ти вже 25 чи 45 разів застосовував один і той самий закон, перед винесенням рішення все одно маєш його перечитати, подивитися, чи не внесено до цього закону змін», — додає Л. Соломаха.

«Суддя, якого призначили 10 років тому, і з того часу він не прочитав жодного з законів, які змінюються досить часто, — це не суддя. Він перестає виконувати свої обов'язки», — впевнений Олександр Волков. Що ж заважає таким суддям підтримувати і підвищувати свій професійний рівень? І купа клопіткої роботи, і просто небажання...

Хоч як би там було нині, ми маємо надію, що судова реформа зробить відбір досконалішим, а навчання суддів — тривалішим і більш насиченим, а головне — систематичним. Принаймні, такі намагання є. У президентському законопроекті «Про внесення змін до ЗУ “Про судоустрій і статус суддів”» внесено таку норму: «Суддя зобов'язаний систематично вдосконалювати свій професійний рівень, підтримувати та розвивати професійні навички (уміння), не рідше одного разу на три роки проходити атестацію на підтвердження або підвищення кваліфікаційного класу судді».

Вочевидь, цю норму було внесено згідно з рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи №12/2010 щодо обов'язків судді, в якій сказано, що суддя зобов'язаний систематично підтримувати і розвивати свої професійні вміння.

Втім, професійні знання та навички — лише половина необхідних якостей для судді. Не треба забувати, що суддя — це посадова особа, якій законом довірено вирішувати долі людей, причому, на власний розсуд у межах норми закону. Найбільш яскраво ці індивідуальні дискреційні повноваження проявляються у справах, пов'язаних з кримінальним та адміністративним правом, з покаранням за злочин і проступок, із запобіжним заходом. Саме суддя вирішує, чи позбавляти людину волі та на який термін, чи становить вона загрозу для суспільства та ін.

Професор права КНУ ім. Т. Шевченка Микола Хавронюк відвідав у Португалії школу суддів і був здивований: кандидати на посаду судді не здають там екзаменів на знання права (вони апріорі повинні бути обізнані в правових питаннях), проте весь час проходять тести на справедливість, на моральність. Майбутнім суддям дають задачу, яку потрібно розв'язати — винести судове рішення. Якщо рішення цілком законне, але несправедливе — тест не зданий. Таку людину відбраковують, вона не може бути суддею, бо не відчуває, що морально, а що — ні, що справедливо, а що — ні. То як же вона може працювати суддею?

Народний депутат трьох скликань Степан Хмара впевнений: «Завжди потрібно пам'ятати, що найвищий закон — це закон моралі. І на це в першу чергу потрібно звертати увагу при доборі кадрів. Треба, щоб у судді потрапляли лише доброчесні люди».

Автор підручника з юридичної етики професор Олександр Кобліков стверджує, що совість судді повинна бути спокійна як при засудженні, так і при виправданні, а мотиви, якими він керується, повинні бути чистими і морально бездоганними. Суддя повинен бути гуманним. Жорстока людина, яка бачить в учасниках процесу лише «засіб», не придатна для судової роботи.

Насправді, справедливість — поняття суб'єктивне. Кожен розуміє її по-своєму. Та все ж таки є якесь спільне чи подібне бачення справедливості та несправедливості, продиктоване соціокультурним середовищем, спільно виробленими моральними засадами. Людина мудра, яка має життєвий досвід, чіткіше відчуває моральну норму, різницю між тими загальноприйнятними справедливістю і несправедливістю.

В юридичному середовищі вже давно точаться розмови про те, що потрібно переглянути віковий ценз кандидатів на посаду судді. Правники пропонують різний «стартовий» вік — і 30–35 років, і навіть 35–40 років.

Ігор Бондаренко, заступник міністра юстиції, каже, що Мін’юст підтримує збільшення вікового цензу для кандидатів на посаду судді хоча б до 30 років, а також збільшення стажу роботи в галузі права — до 5 років: «Людині 22–23 роки, вона тільки-но закінчила вищий навчальний заклад, рік–два попрацювала, навчилася якось писати позовні заяви — і вже претендує на суддівську посаду. Що вона знає про життя? Як вона судитиме?»

«Методичні рекомендації щодо визначення відповідності особи, що претендує на посаду судді, критеріям, що ставляться (Критерії добору суддів)» було напрацьовано за сприяння проекту «Україна: верховенство права» робочою групою з розробки переліку суддівських характеристик, до складу якої увійшли представники Ради суддів, ВККСУ, ВРЮ, Академії правових наук, Академії суддів та ін. Методичні рекомендації містять перелік напрямків, за якими має оцінюватися особа, яка претендує на посаду судді, пропонуються різні методики визначення відповідності кандидата на посаду судді відповідним критеріям. Одним з таких методів є співбесіда.

До переліку персональних якостей, які мають оцінюватися, запропоновано віднести такі:

— прагнення до професійного розвитку;

— рішучість та оперативність;

— впевненість у своїх силах, зрілість, здатність протистояти тиску;

— логічність, аналітичний розум та критичність мислення;

— вміння ефективно слухати;

— працьовитість та ретельність;

— чесність, порядність, справедливість;

— особиста гідність та самоповага.

Усі ці риси в кандидата на посаду судді можна виявити (методичні рекомендації досить докладно і чітко розповідають, як саме), було б бажання.