Люстрація сліпа і суб’єктивна, порушує принципи права

Ліс рубають — тріски летять. Цей сумновідомий вислів епохи Сталіна живе і досі. В інших обставинах, з зовсім іншими соціальними наслідками. Не настільки оголено, різко впливає на людські життя. І все-таки живе. Ще одне свідчення того, що ми, українці, все ще не вийшли з СРСР... Сумне свідчення.

Чітко, в деталях пам’ятаю свою конфіденційну зустріч із завідувачем управління охорони здоров’я в одній із наших областей. Він, рухівець, послідовний і відкритий, зробив усе, щоб його медичний заклад проголосував за Віктора Ющенка. Решта лікарень і санаторіїв віддали свої голоси Віктору Януковичу, програли. Мій візаві, що не мав раніше досвіду високої управлінської роботи, був призначений на номенклатурну посаду. Нова влада Києва наказала: всіх, чиї установи голосували за Януковича, з керівної посади зняти. І він, новий начальник, усіх зняв. З болем і обуренням розповів мені деталі. Розумів: це відгукнеться!

Через п’ять років той самий ліс, який іще не отямився, не піднявся, рубали хлопці Януковича. Із тих самих, суто «споріднених» мотивів. Ні ідеологічними, ні інтересами якісного менеджменту їх не можна було назвати. Саме тоді кияни, які голосували в основному за альтернативних претендентів, незлюбили «донецьких». І не тільки кияни...

Зараз іде нова рубка незміцнілого, хворого лісу — люстрація. Безглузда, суб’єктивна, що порушує принципи права. Подібне робив століття тому Володимир Ленін-Ульянов з товаришами. Але й вони, відверті, жорстокі циніки, змушені були зупинитися. Тимчасово, зрозуміло. Вони змушені були використовувати колишніх царських фахівців. Інженерів, чиновників, навіть військових. Зрозуміло, потім, використавши за потребою, більшість розстріляли.

На жаль, змушений визнати: Ленін, Троцький і Ко були розумнішими, ефективнішими за наших численних депутатів-люстраторів. Хоча й із цинізмом у наших хлопців також проблем немає, собі дорогим уміють прощати дуже багато чого. Але — тільки собі. Один, але дуже характерний приклад: ставлення деяких українських політиків до діяльності Фонду Ріната Ахметова. Погане, підозріле ставлення. Хоча саме цей фонд протягом багатьох років веде серйозну соціальну діяльність. Активно і цілеспрямовано. Тут і програма з ліквідації епідемії туберкульозу в нашій країні, і впровадження найсучасніших технологій діагностики та лікування раку, і чудова, дуже ефективна програма «Сирітству ні!», і помітна, необхідна культурна програма... А проблемною, підозрілою виявилася для наших політиків регулярна гуманітарна допомога населенню Донбасу, голодному, замученому, всіма покинутому. Розумію, пан Ахметов не заслужив ореолу святості, ймовірно, правоохоронні органи могли б поставити йому кілька десятків болючих питань. Але... не ставлять же! І не тільки Ахметову, всім нашим олігархам-мільярдерам, що також мають свої приватні фонди. До речі, цілком імітаційні фонди з цілком імітаційними програмами. Де піар — великий, а ефективність — скромна.

Ну а тепер — про найголовніше. І найгіркіше. Нова, післямайданна влада вступила в ту саму трясовину. Все, що могла, — вичистила. Вичистила сотні, тисячі людей, що мали до пана Януковича і Ко вельми й вельми опосередковане відношення. У їхньому числі — й цілком вправних професіоналів. Зовсім недавно зателефонував своєму знайомому, дуже молодій людині, що закінчила Києво-Могилянську Академію, за походженням «західняк», чи то зі Львова, чи то з Тернополя. В Адміністрації Януковича він займав найнижчу сходинку, був найпростішим клерком. Отже, я подзвонив... М. відповів: «Ну, що ви, я давно вже там не працюю, задовго до люстраційної кампанії. І мене, як і всіх інших, з Адміністрації вичистили. Зараз шукаю роботу. Поки знайти не можу».

Там же, в Адміністрації, працювала невелика група експертів, яка займалася наглядом за дотриманням прав дітей в Україні. Очолював її відомий Юрій Павленко, який став там розумним, зацікавленим і дуже ефективним менеджером. Йому допомагала блискучий фахівець Людмила Семенівна Волинець. Я активно працював з ними, оскільки одна з моїх гострих професійних тем — дитяча психіатрія. Повірте, ці сім або вісім осіб багато зробили. А скільки ще могли зробити... Всіх звільнили.

Жорстокий тиран Йосип Сталін помер 62 роки тому. Але принцип його управління країною все ще живий. І в нас, у незалежній і майже демократичній Україні.