Судова реформа: будинок почали зводити не з фундаменту, а зі стін. Частина 1

12 лютого 2015 року Україна отримала нове законодавство, яке незабаром стане правовою основою для функціонування її судової системи та називатиметься вітчизняними політиками не інакше як «судова реформа». Водночас в юридичній спільноті панує неабиякий скепсис стосовно доцільності вживання, у контексті проголосованих змін до законодавства, терміна «реформа».

Безумовно, слід зробити поправку на складну ситуацію, в якій наразі перебуває наша країна, а також на неймовірно високий суспільний запит на кардинальні зміни одночасно практично в усіх сферах державного управління. А несистемні спроби президента та Кабінету міністрів України, а також членів владної коаліції в умовах часового цейтноту показати бодай якийсь результат у реформуванні найважливіших сегментів діяльності державного апарату для удосконалення їх функціонування в інтересах суспільства не дають відчутних результатів.

Разом з тим побудова будь-якої системи, у тому числі й судової, без визначення концептуальних (базових) засад її функціонування, як і побудова будинку без міцного фундаменту, може призвести до її руйнування. Саме за відсутності якісних змін у функціонуванні судів громадяни дедалі більше тяжітимуть до позасудових способів вирішення конфліктів, які не матимуть нічого спільного з цивілізованими, правовими. Так звана смітникова люстрація може бути лише початком цього процесу.

Спробуємо розібратися, у чому полягає судова реформа-2015.

Подією початку нового парламентського року стало ухвалення довгоочікуваного закону про забезпечення права на справедливий суд, який, за задумом його розробників, має уособити черговий етап судової реформи в Україні. Водночас серед авторів законопроекту, народних депутатів, причетних до доопрацювання його тексту перед другим читанням, суддів та експертів відсутня єдність у поглядах щодо ефективності передбачених цим документом змін. Це й не дивно, бо він став результатом компромісу політичних сил, які увійшли до складу парламентської коаліції, у визначенні етапів реформування судової системи, зміни функцій та обсягу компетенції основних суб’єктів, відповідальних за формування професійного суддівського корпусу, тощо. Подив викликає інше: детальний аналіз положень прийнятого закону вказує на те, що вони хоча й враховують низку рекомендацій органів Ради Європи, однак не передбачають комплексних змін у регулюванні питань судоустрою і статусу суддів, і їх навряд чи можна назвати черговим етапом судової реформи в Україні. Навіщо тоді цей закон поспіхом було проштовхнуто» у Верховній Раді України?

Варто нагадати, що за останній час на розгляді в парламенті України перебувало вже кілька подібних законопроектів, які містили пропозиції щодо комплексних змін положень законодавства про судоустрій, статус суддів, норм процесуальних кодексів, положення яких так і не було реалізовано.

Дещо відмінні підходи до здійснення судової реформи містилися у двох законопроектах, які Верховна Рада України розглянула в січні цього року. Це проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів» (реєстр. №1497 від 17 грудня 2014 року), підготовлений групою експертів низки неурядових організацій і внесений на розгляд Верховної Ради України групою народних депутатів, та проект закону «Про забезпечення права на справедливий суд» (реєстр №1656 від 26 грудня 2014 року), підготовлений Радою з питань судової реформи при президентові України та внесений главою держави на розгляд парламенту України.

При цьому хоча відповідно до вимог Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада може ухвалити рішення про прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання, за основу парламентаріями було взято… обидва законопроекти.

Таке рішення одразу викликало сумнів щодо можливості його реалізації, адже неясно, як можна одночасно взяти за основу обидва законопроекти та доопрацювати їх з урахуванням пропозицій і поправок народних депутатів, поданих ними щодо обох документів, так, щоб підготувати до другого читання один узгоджений. За повідомленням голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Р. Князевича, до обох документів надійшло 4014 поправок: 3123 до законопроекту №1656 і 891 — до законопроекту №1497. Більш того, для підготовки тексту законопроекту до другого читання довелось утворювати робочу групу, до складу якої увійшло близько 100 осіб з числа народних депутатів і членів Ради з питань судової реформи при президентові України, а також представників вищих судів, Верховного суду України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів тощо.

Врешті-решт члени профільного комітету дійшли згоди, що одночасно доопрацьовувати обидва законопроекти неможливо і за основу потрібно взяти текст одного з них. Після тривалих дискусій було прийнято рішення взяти за основу положення законопроекту №1656 у зв’язку з тим, що альтернативний законопроект потребує внесення змін до Конституції України, а також з огляду на те, що до нього народними депутатами було подано найбільшу кількість поправок.

Доопрацьований текст законопроекту, який мав би втілити всі позитивні положення обох законопроектів, а також пропозицій і поправок народних депутатів, 12 лютого цього року був прийнятий Верховною Радою України. Водночас процедура ухвалення парламентом України цього рішення (а точніше, її порушення, адже закон було прийнято без належного обговорення, без належного ознайомлення депутатів з його змістом, оскільки на пленарному засіданні було лише оголошено, що законопроект ухвалюється в редакції, запропонованій профільним комітетом, на що звертали увагу окремі депутати) та дещо дивна «формула» набрання чинності окремими положеннями цього закону (набирає чинності через тридцять днів з дня його офіційного опублікування, крім пунктів 6 та 8 розділу I цього закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування), ставлять під сумнів готовність парламенту України до проведення судової реформи.

(Далі буде)

Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.