Новини
Ракурс

Судова реформа: будинок почали зводити не з фундаменту, а зі стін. Частина 2

26 лют 2015, 19:07

На наш погляд, головним недоліком судової реформи зразка 2015-го є її безсистемність і хаотичність прийнятих рішень, і от чому.

Loading...

Очевидно, що будь-яка ґрунтовна реформа (у тому числі й судова) передбачає комплексний підхід, що потребує здійснення кількох взаємопов’язаних послідовних кроків, які в підсумку дадуть відчутний результат. Який алгоритм дій є необхідним для проведення реальної реформи судоустрою в України?

Концепція. Підготовка та затвердження концепції дає можливість суспільству зрозуміти, які кроки здійснюватиме держава при реформуванні судової влади. При цьому необхідно визначитися щодо засадничих положень майбутньої реформи. Наприклад, чи функціонуватимуть в Україні спеціалізовані суди, якою буде система побудови судів — три- чи чотириланкова, обиратимуться судді громадами чи призначатимуться (обиратимуться) певними органами державної влади тощо. Також необхідно виписати порядок реалізації засад незалежності суддів, межі суддівського імунітету, принципи формування Вищої ради юстиції, кваліфікаційної (дисциплінарної) комісії (комісій), органів суддівського самоврядування, визначити дієві механізми виконання судових рішень та інше.

Така концепція має розроблятися та бути погоджена всіма провідними парламентськими силами, у тому числі й з урахуванням думки опозиції, а також суддівського корпусу та громадськості. Це дасть змогу уникнути ситуації, коли зі зміною політичних еліт нова владна команда знову починає реформувати суди та органи, забезпечуючи їх функціонування «під себе».

Дорожня карта. Затвердження чіткої послідовності та строків проведення реформи, тобто формування так званої дорожньої карти, щоб усі наступні дії влади були прогнозовані, та зберігалася можливість здійснення контролю за їх реалізацією з боку громадськості. Така дорожня карта має стати невіддільною частиною концепції.

Зміни до Конституції. Очевидно, що концептуальні зміни неможливі без внесення змін до Основного Закону України. На цю проблему вже неодноразово звертали увагу експерти Венеційської комісії, та й у політичному середовищі існує консенсус із цього питання, особливо у частині зменшення впливу політичних органів на формування і функціонування судової влади. Отже, втілення основних підходів, закріплених у концепції, у розділі «Правосуддя» Конституції України, а також внесення змін до інших конституційних норм, які врегульовують порядок формування та діяльності судової влади, є ключовим кроком у проведенні реформи.

Удосконалення законодавчої бази. Наступним логічним кроком є прийняття на основі нових конституційних положень відповідних законів. У цьому разі повинно йтися не лише про новий закон про судоустрій і статус суддів, а про цілий пакет законів, зокрема, про Вищу раду юстиції, про виконавче провадження (про виконання судових рішень), про громадський контроль за діяльністю судової влади. Суттєвих змін мають зазнати положення практично всіх процесуальних кодексів. Крім того, удосконалення потребують також положення законодавства щодо гарантій фінансової незалежності судів і суддів та унеможливлення впливу на них з боку органів законодавчої та виконавчої влади.

Реалізація ухвалених законодавчих новел. Цей етап не менш важливий, ніж попередні, адже не секрет, що в Україні реформи закінчуються здебільшого на стадії прийняття відповідного закону, тоді як практичне втілення ухвалених законів супроводжується цілою низкою проблем, і очікуваного ефекту від впровадження реформ не вдається досягти.

На цій заключній стадії доречно здійснити переатестацію чи перевірити на відповідність займаній посаді суддів, які регулярно приймають рішення, в яких Європейський суд з прав людини констатує порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також провести фінансовий моніторинг відповідності поданих ними декларацій про доходи їхнім реальним витратам тощо.

Як перед здійсненням зазначених вище кроків, так і під час реалізації перелічених етапів реформи необхідні постійні консультації з європейськими експертами. Тільки після врахування їхніх пропозицій, якщо ми справді бажаємо гармонізувати вітчизняне законодавство із європейськими стандартами, слід втілювати ті чи інші законодавчі новації.

Лише послідовно здійснивши зазначені кроки, можна вести мову про здійснення судової реформи і цілком виправдано очікувати на прийнятний результат — удосконалення функціонування судової системи та належний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

На превеликий жаль, новий етап судової реформи розпочався не в зазначеній послідовності, а так, ніби будинок починали будувати не з фундаменту, а зі стін. Проведена реформа не стала системною, а передбачені нею зміни більше нагадують термінове латання дірок на дорозі навесні після сходження снігу.

Як наслідок, ми отримали незрозумілий «законодавчий продукт»: окремі зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції» щодо порядку її формування, а також нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак без зміни положень, які визначають матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Показовим є також твердження голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Р. Князевича, що ухвалення такого компромісного рішення дасть можливість продовжити роботу над цим законопроектом, а також надіслати його для експертного висновку до Венеційської комісії. І з урахуванням того, коли ВК надасть своє експертне бачення щодо документа, в разі необхідності запропонувати певні зміни до того часу, поки законопроект набере чинності.

Відкритим лишається питання щодо доцільності такої авральної підготовки та ухвалення з порушенням процедури прийняття цього закону, якщо його положення ще можуть бути змінені до набрання ним чинності. Більш того, незрозуміло, чому рішення про звернення до Венеційської комісії не було прийнято після підготовки повного тексту законопроекту профільним комітетом, але до його розгляду та прийняття народними депутатами в сесійній залі. На наше глибоке переконання, будь-який адекватний фахівець у сфері законопроектної роботи (а вони в Україні є) дасть однозначну відповідь — доцільніше було б ураховувати думку експертів, у тому числі й зарубіжних фахівців, ще на стадії розробки документа, навіть до реєстрації його у Верховній Раді. Чому ж тоді вітчизняні парламентарі винаходять наш український велосипед і роблять усе з точністю до навпаки?

Також вельми сумнівним є строк, визначений у перехідних положеннях прийнятого закону (один місяць), за який, зі слів Р. Князевича, планується звернутися до Венеційської комісії за отриманням експертного висновку, попередньо переклавши текст законопроекту однією з робочих мов комісії, отримати цей висновок, розробити на його основі законопроект про внесення змін до положень закону, які ще не набрали чинності, дотриматися передбаченої Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» процедури прийняття законопроекту та направити прийнятий закон на підпис президенту України.

Ще більший подив викликає заява Р. Князевича про те, що всі положення, які стосуються процесуальних кодексів, вилучаються з тіла законопроекту, і лише згодом вони мають лягти в основу комплексного законопроекту про внесення змін до процесуальних кодексів України. Незрозуміло, для чого тоді необхідний був поспіх із підготовкою та ухваленням законопроекту, який мав на меті проведення судової реформи і передбачав удосконалення у тому числі положень процесуальних кодексів, якщо ухвалення цих змін у результаті відкладено на невизначений час.

Загалом законодавчі зміни в регулюванні питань судоустрою і статусу суддів, ухвалені парламентом у 2014 році, мали подібний характер. Зокрема, з прийняттям Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», крім обнулення складу Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії, було удосконалено ті норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які найменше відповідали європейським стандартам та з допомогою яких попередній політичний режим здійснював вплив на суди. При прийнятті цього закону парламентаріями зроблено правильний висновок: без внесення змін до Конституції України подальші зміни будуть малоефективними.

З цим твердженням погоджуються і законотворці поточного скликання парламенту, анонсуючи відповідні зміни до Основного Закону України вже у вересні-жовтні 2015 року. Нові конституційні положення щодо правосуддя автоматично зумовлять необхідність, як мінімум, прийняття нового законодавства про судоустрій і статус суддів і про Вищу раду юстиції. Виникає логічне запитання: навіщо було на півроку приймати закон, який визначає діяльність системи органів судової влади, та закладати у ньому такі тривалі процеси, як, наприклад, атестація суддів (строки такої атестації від шести місяців для суддів Верховного суду України до двох років для суддів апеляційних судів, див. п. 6 прикінцевих та перехідних положень з тексту законопроекту реєстр. №1656 від 26 грудня 2014 року, підготовленого до другого читання)? Чи, можливо, реформа на цьому й закінчиться? Не хотілося б думати, що впроваджувана судова реформа не є такою по суті, це лише імітація. Водночас сподіваємося, що після стабілізації ситуації в країні реформу буде здійснено відповідно до запропонованого нами алгоритму дій.

P.S. Поки стаття готувалася до друку, президент України підписав Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд». Водночас підписання закону не знімає порушених у статті питань.

(Далі буде)

Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter