Кому вигідне блокування роботи Вищої ради юстиції

Схоже, що тут збіглися інтереси відразу декількох ворогуючих груп. З одного боку, у ЗМІ вже давно повідомляють, що блокування діяльності Вищої ради юстиції пов’язане з намаганням колишніх повернутися на посади у ВРЮ чи принаймні зняти з себе тавро люстрованих. Блокування формування ВРЮ відбулося не без участі суддів. З іншого боку, в Адміністрації президента серйозно обговорюють питання, чи встоїть у Європейському суді з прав людини хоч одне рішення, ухвалене Вищою радою юстиції про звільнення судді з посади, у світлі рішення «Волков проти України»?

Якщо більшість членів робочої групи Ради з питань судової реформи відповість на це запитання «так», то очевидно, що Вища рада юстиції не запрацює до внесення структурних змін до Конституції України, як того вимагає від держави рішення «Волков проти України».

Принаймні зараз такі дискусії в цій Раді тривають, про що свідчать публічні виступи окремих її членів.

Міни під ВРЮ

Якби повноваження всіх призначених до складу Вищої ради юстиції членів від 11 квітня 2014 року не ставилися під сумнів, а рішення з’їздів суб’єктів формування складу ВРЮ так активно не зривалися, то цей орган ще у вересні минулого року міг би зібратися на своє перше засідання. Тоді у складі ВРЮ було б уже 17 осіб, а для початку роботи достатньо й 15. Однак повноваження шести (трьох призначених з’їздом адвокатів, і трьох призначених з’їздом науковців, скликаним Міносвіти) були оскаржені в судах. Про те, що ці рішення скасовано, урочисто відзвітували судді на своєму з’їзді. Наразі виникає запитання: чи не готувався другий етап з’їзду суддів спеціально під дату винесення цих судових рішень, що заблокували діяльність ВРЮ попри те, що найвищий орган суддівського самоврядування врешті завершив процес обрання своїх представників до складу ВРЮ і ВККСУ? Чи не тому було зірвано перший етап з’їзду суддів та обрання представників до ВРЮ, не був затверджений протокол обрання судді ВГСУ Н. Волковицької? Якби тоді протокол було затверджено, ВРЮ з призначенням представників від науки та адвокатури стала б повноважною ще влітку…

Суддівській спільноті теж вигідно блокування Вищої ради юстиції. Наприклад тому, що закон «Про Вищу раду юстиції» наразі не містить строків притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги. З одного боку, це означає, що навіть колись, у далекому майбутньому, суддю-порушника можна буде покарати за вчинок, що містить ознаки порушення присяги судді. Але ж і українські, і міжнародні експерти в унісон говорять про те, що відсутність строків притягнення до конституційної відповідальності за порушення присяги судді є порушенням принципу правової визначеності. Отже, поява в законодавстві строків, подібно як для дисциплінарного проступку (один рік, наприклад), означатиме амністію для суддів, які скоїли порушення поза межами цих уявних строків. Відтак, певна частина порушників узагалі може опинитися поза механізмами притягнення до відповідальності.

Склад ВРЮ: 11 замість 20

Тож наразі до складу цього конституційного органу призначено лише 11 осіб. Їх можна поділити на тих, хто вже склав присягу і набув повною мірою повноважень членів ВРЮ, і тих, хто такої присяги не склав. Цей водорозділ є важливим ще й для строків обчислення перебування на посаді члена ВРЮ. Тож бездіяльність Вищої ради юстиції скорочує терміни користування своїми повноваженнями для тих, хто вже склав присягу.

Серед тих, хто вже склав присягу, — призначені в. о. президента України Олександром Турчиновим суддя Вищого господарського суду Сергій Бондар, народний депутат VII скликання Сергій Власенко, суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Лідія Мазур; призначені всеукраїнською конференцією прокурорів України суддя Апеляційного суду Львівської області Василь Головатий і радник президента України Олег Махніцький, за посадою — міністр юстиції Павло Петренко і голова Верховного суду України Ярослав Романюк.

Серед тих, хто не склав присяги, але призначені до складу ВРЮ: обрані до складу Вищої ради юстиції на XII позачерговому З’їзді суддів України, який відбувся 25 вересня минулого року в Києві, суддя Вищого адміністративного суду Олексій Муравйов, суддя Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Алла Олійник, суддя Вищого господарського суду Наталія Волковицька. Серед тих, хто не склав присяги, але входить до складу ВРЮ за посадою, — генеральний прокурор Віталій Ярема.

Склалася ситуація, що вже сама процедура формування складу ВРЮ стала міною уповільненої дії, закладеною під життєздатність цього органу.

По-перше, не визначилася зі своїми представниками Верховна Рада України. Поки що про призначення членів ВРЮ за її квотою не йдеться. Мовляв, наразі стоїть питання про формування першого ешелону влади, а до цього не доходять руки. Однак навіть у разі призначення трьох представників від парламенту членів ВРЮ стане 14. А цього недостатньо для початку роботи.

Ще одне питання виникає щодо переобрання представників до ВРЮ від з’їзду адвокатів. Відомо, що адвокати після програшу в апеляції Інні Богословській спору через рішення позачергового з’їзду адвокатів України 26–27 квітня 2014 року в Одесі скликали 29 листопада новий позачерговий з’їзд у Мукачевому. Та вирішили не обирати представників до рішення ВАСУ щодо цього спору. Зазвичай з’їзди — це дороге задоволення, і часто з’їзд суддів, наприклад, формував резерв на випадок вибуття своїх представників зі складу. З’їзд адвокатів зробив перерву. 9 грудня касаційна інстанція винесла свій вердикт і підтвердила рішення апеляції. Таким чином, адвокатська спільнота поставлена перед необхідністю провести черговий позачерговий з’їзд. Коли це буде — поки що невідомо. Через новорічні свята адвокати дістали право назвати цей процес не блокуванням, а зволіканням.

Гіршим є стан справ із представниками від науки. Перипетії цього процесу пов’язані з тим, що з’їзд науковців скликало Міністерство освіти. Законодавство не регулює порядок скликання з’їзду науковців. Свого часу цей спір вирішувався через суд, і право скликати такий з’їзд було надано приватній структурі — Раді керівників вищих навчальних юридичних закладів. Головою цієї Ради, як відомо, є Сергій Ківалов, а опозицією — лише декілька вишів, серед них і Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. «Ракурс» уже писав, що саме керівник цього вишу Василь Тацій був керівником оргкомітету міністерського з’їзду науковців. Його рішення теж скасовано. Триває касаційний перегляд, прогнози щодо якого невтішні.

Тож у разі, якщо касаційна інстанція остаточно скасує рішення з'їзду науковців, питання новим з’їздом не вирішити. Потрібно буде або йти на поклон до С. Ківалова, або вносити зміни до закону «Про Вищу раду юстиції» і прописувати чітку процедуру з’їзду науковців. А це процес не швидкий.

Ще одну міну вповільненої дії під ВРЮ заклав О. Турчинов. Питання про конституційність його указу про призначення членів ВРЮ лежить у Конституційному суді України. Для фахівців відповідь однозначна: обґрунтований сумнів у конституційності цього указу є. Питання лише в тому, хто цією міною скористається, коли і з якою метою.

Таким чином, коли ж завершиться процес формування Вищої ради юстиції? І чи завершиться він до того, як держава проведе повноцінну конституційну реформу?

Кому потрібне блокування ВРЮ?

Що означає сьогодні відсутність дієвої Вищої ради юстиції? Наразі це блокує будь-які процеси в судовій системі. Наприклад, неможливе призначення суддів на посади вперше. Заблоковано питання звільнення суддів у відставку, за власним бажанням чи за станом здоров’я. Не можуть бути звільнені з посад судді, які пропрацювали в судовій системі п’ять років, але через погану роботу не отримали рекомендацію на призначення на посаду безстроково.

Не можуть розглядатися питання про дисциплінарну відповідальність суддів вищих судів та Верховного суду України. Заблоковано звільнення суддів, щодо яких винесено вироки. А це переважно судді-хабарники чи судді, які підробили судові рішення, судді-хулігани і стрільці, водії-вбивці. Усі вони залишаються з вироками і при посадах.

Багато чого було написано і сказано вже про люстраційні процедури очищення суддівської влади. Вища рада юстиції теж задіяна в цьому процесі. Як відомо, відповідно до закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», при ВРЮ було створено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, яка має право проводити перевірки щодо суддів, що виносили визначені цим законом рішення. Наприклад, судили майданівців, затримували їх чи забороняли акції протесту, позбавляли мандатів народних депутатів, судили політв’язнів тощо. За цим законом, ТСК повинна надавати Вищій раді юстиції свої висновки щодо порушення суддями присяги для ухвалення остаточних рішень і внесення подань президентові чи Верховній Раді для звільнення суддів з посад.

Блокування ВРЮ не дозволяє ці висновки розглянути. А отже, ще одну важливу функцію Вищої ради юстиції, а разом із нею і процес очищення судової влади заблоковано.

З іншого боку, Закон України «Про очищення влади» пропонує безумовне звільнення ряду суддів. Відповідно до цього закону, Вища рада юстиції має внести подання про їх звільнення через несумісність з займаною посадою. Через відсутність дієвої ВРЮ люстраційні перевірки, що розпочалися в судах і гучно анонсувалися з 1 грудня минулого року, поки нічим не завершаться. Судді залишаться на посадах.

І, врешті, заблоковано постійний, щоденний процес проведення перевірок усіх без винятку суддів на предмет порушення присяги судді.

Згадаймо склад цього правопорушення і поміркуймо над тим, які ж саме судді залишаються у системі завдяки відсутності в країні Вищої ради юстиції.

Звільнити не можна помилувати

Отож, порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Тобто Вища рада юстиції поки не може звільнити залежних суддів.

Порушенням присяги судді є недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Таким чином, без розгляду залишається поведінка суддів, щодо яких, як мінімум, складено протокол про корупційне діяння.

До речі, цей пункт закону «Про Вищу раду юстиції» законодавцю ще доведеться придумати, як виконати. Бо маємо сумні випадки, коли протоколи складаються і незрозуміло де діваються. Законодавцю слід передбачити автоматичне повідомлення Вищої ради юстиції правоохоронцями про такі факти та порушення питання про звільнення суддів з посад за порушення присяги.

Ще однією підставою для звільнення судді з посади за порушення присяги є умисне затягування строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом. Таким чином, наразі цей вид порушення з боку судді залишається безкарним.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями. Наприклад, чи може голова суду втрутитися в процес розподілу справ у суді, щоб справа потрапила до того, до кого можна? Такі випадки бувають. Як і відносно законні способи незаконного втручання в автоматичний розподіл справ у судах. Особливо через відключення світла. Енергетична криза створить нові можливості, але поки що за це покарати суддю не можна.

Порушення присяги також полягає в нехтуванні морально-етичними принципами поведінки судді. До речі, саме з цих підстав з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва було звільнено ще 2010 року Олега Бачуна, який наразі обійняв посаду заступника генерального прокурора України. Рішення щодо нього встояло в українських судах. У ЗМІ тоді писали, що підставою для вильотуО.Бачуна з суду став не тільки його особистий конфлікт із Андрієм Портновим, а й те, що цього суддю було за що підчепити на гачок системи. Наразі відомо, що своє звільнення О. Бачун оскаржує в Європейському суді з прав людини. Його справа ставить щонайменше одне запитання для правової системи країни: якщо ЄСПЛ винесе рішення, посилаючись на справу «Волков проти України», тоді Вища рада юстиції не запрацює до змін Основного Закону. А отже, ще років зо два.

Нагадаємо, що в цій відомій справі «Волков проти України» йдеться саме про процедурні підстави скасування рішення про звільнення судді ВСУ О. Волкова з посади за порушення присяги судді. Суд не давав оцінки тому, чому саме суддю О. Волкова звільнили за порушення присяги судді. А в ЗМІ тоді багато писали про те, що О. Волков слухав у військовій колегії справи, рішення в яких ухвалював його родич, про те, що військова колегія не просто розглядала низку «жирних» господарських справ, а й штучно гальмувала цей процес, внаслідок чого заводи доводилися до банкрутства. ВРЮ констатувала порушення присяги судді, суддю було звільнено. Але ЄСПЛ зобов’язав Україну поновити суддю на роботі і провести структурні зміни в системі судоустрою.

З одного боку, ми бачимо, що навіть у цій резонансній справі очевидно, що ВРЮ, певне, виносила свої рішення небезпідставно.

Якщо ж під сумнів поставлять усі рішення, ухвалені Вищою радою юстиції до 11 квітня минулого року, то що це означатиме?

Рішення попереднього складу ВРЮ

Візьмемо з сайту ВРЮ лише список останніх рішень, ухвалених 11 лютого 2014 року, на останньому засіданні ВРЮ під головуванням останнього її голови Олександра Лавриновича. Тоді було внесено чотири подання про звільнення суддів з посад за порушення присяги.

Внесено подання на суддю Київського районного суду м. Одеси Сергія Реву. Йшлося про систематичне порушення ним порядку розподілу та реєстрації справ у суді. Тобто він брав до провадження ті справи, які хотів. Відомо, що мало не півузбережжя Чорного моря в одеських районах були віддані під забудову у приватну власність його рішеннями. Сайт ВРЮ, до речі, повідомляє, що постановою Верховного суду України цьому судді відмовлено в позові про скасування рішення про його звільнення.

Крім того, ВРЮ внесла подання про звільнення судді Придніпровського районного суду міста Черкаси Андрія Бурлаки, який звільнив від покарання опікуна-ґвалтівника шестирічної дівчинки. Цей факт був широко описаний у пресі, і перевірка фактично стала відгуком на публікації в газеті «Факти».

Внесли подання про звільнення з посади судді Роменського міськрайонного суду Сумської області Надії Сольоної. Було встановлено, що ця пані, перебуваючи в нетверезому стані, погрожувала позивачеві, а випивала вона частенько, прогулюючи роботу.

Ще одним героєм став відомий суддя Дарницького районного суду міста Києва Євген Куренков, у якого 10 доган і шафа, забита невідписаними судовими справами. Можливо, йдеться про нездоров’я судді, але механізму примусового медичного освідчення таких суддів поки немає. Верховна Рада, пам’ятаємо, суддю не звільнила, поки що вивчає його справу. Були ще три судді-хабарники, щодо яких уже винесено вироки.

Розглянемо список із 17 суддів, щодо яких пропозиції про звільнення за порушення присяги було відхилено. Серед них суддя ВСУ Василь Онопенко, питання щодо якого виникло через порушення несумісності. Йдеться про період, коли він як суддя, голова ВСУ суміщав обов’язки з повноваженнями народного депутата України. На це ВРЮ очі заплющила. Наступна справа Миколи Хандуріна, який у період безвладдя у Вищому господарському суді України, коли не могли знайти претендента на заміну 65-річному голові ВГСУ С. Демченку, абсолютно незаконно поклав на себе повноваження в.о. голови цього суду. До ВРЮ звертався в.о. голови Вищого господарського суду України А. Осетинський та А. Портнов. ВРЮ на таке самоуправство також заплющила очі.

Наступний — Олександр Пушнов, суддя Торезького міського суду Донецької області. Справу ініціював комітет Верховної Ради України з питань правосуддя. ВРЮ не проголосувала за його звільнення. Важливість цього імені підкажуть заголовки в ЗМІ: «Судья-убийца продолжает работу», «Пьяный судья Пушнов сбил насмерть девушку». ВРЮ виправдала суддю, прикриваючись колегіальним рішенням, мовляв, «не проголосувала більшість». Насправді ж до розгляду в ВРЮ суддя (!) змінив покази і на той момент вже наполягав, що за кермом був не він, а його знайомий. Прокуратура поставила під сумнів правдивість цих нових показів, запустивши законний механізм їх перевірки, який випадково чи спеціально спрацював на користь судді: до з’ясування вирішили суддю не карати.

Ще одна справа: герой нашого часу — суддя апеляційного суду Харківської області Михайло Бородін. Щодо нього ухвалено рішення про звільнення у відставку. А це, нагадаю, та сама спецпенсія, довічна суддівська винагорода. А він же не раз фігурував у політичних скандалах, зокрема, публічно хвалився, що отримав російське громадянство, перебуваючи на посаді судді українського суду. Його звільнення добивався на той час народний депутат Юрій Кармазін. Але, як бачимо, суддя не дістав засудження ні за аморальну поведінку, ні за порушення присяги судді.

У списку «амністованих ВРЮ» є не менш гучні прізвища. Наприклад, Андрій Лиходєдов, суддя Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Звільнити його з посади за порушення присяги рекомендувала Вища кваліфікаційна комісія суддів України, але ВРЮ не погодилася, що його проступку достатньо для звільнення з посади. Йшлося ж про дії судді не проти справжнього злочинця, а проти його родича, іменем якого порушник назвався. Цинізм ситуації полягав у тому, що на помилку звернули увагу лише через вісім місяців після початку слухання справи, було винесено акт про направлення справи на нове розслідування щодо іншої особи. А до того слідчі, суддя переслідували людину, непричетну до злочину, до неї було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою тощо. Ці рішення слідства і судді коштували державі 100 тисяч гривень, які були сплачені особі як компенсацію за незаконне переслідування. Ні слідчий, ні суддя не постраждали, попри те, що в цій справі було рішення ЄСПЛ.

Ще один звільнений від покарання — суддя Господарського суду міста Києва Олександр Мандриченко. Відомо, що він виніс рішення за договором, зобов’язання за яким були припинені ще за два роки до того, як виник спір. Йшлося про приміщення площею 3 тис. кв. м по столичній вулиці Лаврській, 18.

Тут можна багато чого згадати: і рішення ВРЮ щодо судді Тимошенко Р. Киреєва, і участь судді О. Волкова у долі судді С. Волкової, яка нещодавно «беркутівця» Дмитра Садовника, а колись ухвалила одне з рішень за позовом О. Волкова щодо заборони ВРЮ призначати суддів на посади…

Судді і білі, і не білі, і самі грали в політику… Чи варто дивуватися, що судові рішення проти учасників Майдану були так само цинічно сфабриковані?

Якщо судді не винні, чому звинувачення звучать так серйозно?

Побіжний аналіз цих випадків залишає запитання, що ж криється за колегіальним рішенням ВРЮ? Чи йдеться просто про переслідування суддів з боку окремих членів ВРЮ? А якщо ні, то наскільки обґрунтованою є підозра, що члени Вищої ради юстиції були у змові з суддями-порушниками? Тобто, простіше кажучи, брали хабарі за неприйняття рішень?

Чому ці питання, як і відповіді на них, є важливими? Тому що сьогодні, у рамках нинішнього законодавства, лише Вища рада юстиції є тим органом, який ухвалює остаточні рішення щодо суддів, перш ніж президент України та Верховна Рада виконають свою церемоніальну роль.

Якщо все законодавство залишиться без змін, усі озвучені підозри також залишаться з нами. Усе повториться.

Наразі всі члени Вищої ради юстиції (крім голови ВСУ Ярослава Романюка), що працювали у ВРЮ з часу її створення до 11 квітня 2014 року, піддані найсуворішій люстрації. Вони позбавлені права коли-небудь знову обійняти посади у ВРЮ. Але чи цього достатньо?

Яким же може бути вихід? Україні слід попрощатися з цим минулим — політичним впливом на суддів через Вищу раду юстиції. Країні слід розслідувати факти незаконного політичного впливу на суддів, у якому Вища рада юстиції була частиною цього механізму.

«Чи можуть перевірки виявити тих суддів, які реально своєю діяльністю викликали таке невдоволення суспільства?» — поставив риторичне запитання під час одного з круглих столів у Верховному суді України Роман Куйбіда. Він запитав, чи можна покарати голів судів, які ретранслювали позицію влади щодо ухвалення суддями рішень. Адже довести вплив на суддів можна тоді, коли знайдуться судді, які дадуть такі свідчення. «Судді є відвертими в приватних розмовах, але публічно — ні, — констатував він. — Чи можуть судді, які виконували вказівки політичної влади, далі залишатися на посаді? Мені здається, мало що змінюється. Щойно змінюється людина на посаді президента, а вже судді біжать до неї з поклоном…»

Але чи готові судді свідчити проти своїх кривдників, чи були ці судді, про яких згадувалося у цій статті, а ще багато-багато інших, що уникли звільнення, учасниками кримінальних злочинів: наприклад, давали хабарі членам ВРЮ, виконували якісь незаконні накази, ставали елементами впливу на інших суддів? Відповідь на це запитання, на жаль, залишається на совісті самих суддів.

Можливий і інший варіант прощання із залежною судовою владою: фрагментарний, поза кримінальним процесом, коли буде створено механізм перегляду рішень ВРЮ за заявним принципом. Тобто коли ті звільнені за порушення присяги судді, які вважають, що вони були покарані незаконно, зможуть звернутися до ВСУ, наприклад, за переглядом рішення ВРЮ та ВАСУ щодо них. Здається, що такий механізм варто було б передбачити. Хоча би для того, щоб зародити віру в можливість відновлення справедливості.

Залишається ще й третій варіант. Перегляд рішень про звільнення ЄСПЛ у світлі справи «Волков проти України». Тобто ВРЮ зможе запрацювати лише після системних законодавчих та конституційних змін. І вже цим самим буде створено новий кредит довіри до судів. Принаймні за принципом «шукай, кому це вигідно» видно, що збіглися тут інтереси української спільноти, що прагне незалежного суду, і суддів, що хочуть європейських і дисциплінарних процедур щодо себе, і ображеного судді ВСУ О. Волкова, який, коли маятник історії хитнувся в його бік, вже яккерівник управління АПта в складі Робочої групи з питань судової реформи вирішує долю органу, через який втратив статус судді.

«Суддя Волков проти судової влади України»

ЄСПЛ у своєму рішенні «Волков проти України» поставив під сумнів чинні дисциплінарні процедури загалом, а отже, й процедуру звільнення судді ВСУ О. Волкова, констатувавши вплив політичних осіб на цей процес, формування складу Вищої ради юстиції, її статус тощо.

Суд зазначив, що ця справа свідчить про серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні. Зокрема, встановлені у справі порушення наводять на думку, що система судової дисципліни в Україні не є організованою належним чином, і вона не забезпечує достатнього відділення судової гілки влади від інших гілок державної влади. Більше того, вона не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади. Суд зазначив, що «природа встановлених порушень передбачає, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься вжити низку заходів загального характеру, спрямованих на реформування системи судової дисципліни». І «ці заходи повинні включати законодавчі реформи включно з реформуванням інституційної побудови цієї системи. Крім того, ці заходи повинні включати вироблення належних форм і принципів послідовного застосування національного законодавства в цій сфері».

Суд констатував, що «загалом законодавчі заходи, зазначені урядом, не вирішують проблем системних порушень у правовій системі, визначених цією справою». Крім того, у рішенні наголошується, що «Україна повинна негайно запровадити у своїй правовій системі загальні реформи, на які було вказано вище. При цьому органи влади України повинні належним чином враховувати це рішення, відповідну практику суду і відповідні рекомендації, резолюції та рішення Комітету міністрів».

Тобто йдеться про необхідність швидких і системних законодавчих змін, які наразі проведені не були. І за таких умов будь-яке наступне рішення ВРЮ може бути скасоване. Експерт Ради Європи Андрій Кавакін на такий закид відповів, що аналізуючи Закон України «Про відновлення довіри до судової влади» і створення Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів, саме ВРЮ має ухвалювати остаточні рішення, бо це законний, конституційний орган. Така позиція експертів, але не ЄСПЛ.

Наразі ж кількість мін під існуванням Вищої ради юстиції в нинішньому форматі така, що про швидке налагодження роботи цього органу, схоже, не йдеться.