Докази у справі агрофірми «Квіти України»: прокуратура воліє «вантажити бочками», захист заперечує

Триває судовий розгляд справи, за якою спостерігає «Ракурс». Одне з останніх засідань було присвячене нескінченному обговоренню простого, здавалося би, питання. Втім, з галузі юриспруденції воно наче потрапило  в царину філософії і здавалося, що буде обговорюватися в засіданні нескінченно.  Сторони обвинувачення і захисту зійшлися у двобої з питання, якого з точки зору стороннього спостерігача взагалі не мало виникати, настільки очевидно логічною видається відповідь на нього.

Якщо дуже коротко, суть дискутованої проблеми виглядає так: ідеться про питання, чи має досліджуватися в суді окремо кожен документ, який представляє в суді сторона обвинувачення.

Позиція захисту

Захист клопотав про такий порядок встановлення доказів, відповідно до якого долучатиметься та досліджуватиметься в судовому засіданні кожен доказ окремо, при чому стороні захисту буде надана можливість брати участь у дослідження кожного доказу одночасно із стороною обвинувачення в рівних умовах. Не посвяченим у таємниці юриспруденції може видатися, а що взагалі тут можна обговорювати, як це можна заперечувати? Але обвинувачення було проти.  

Адвокат Олег Поповченко:

Стаття 23 Кримінального процесуального кодексу говорить про безпосередність дослідження доказів у суді. На мій погляд, саме так прописав законодавець і це пов’язано з наступним. Безпосередність полягає в тому, що після того, як відбулося оголошення, сторона обвинувачення долучила  певний документ, оцінила його, пояснивши, чому вона його долучила і що він доводить, я як сторона захисту маю право також оцінити цей документ. Вважаю, що це абсолютно правильний підхід, що базується на законі.  Але в минулому засіданні я цього зробити цього не міг і невідомо, коли зможу зробити, оцінити документ і висловити свою правову позицію.

Адвокатка Олена Ножовнік:

Звісно, абсолютно не заперечуючи право сторони подавати докази, єдине, про що прошу суд, – це забезпечити рівність сторін. Вона полягає в тому, щоби знову не було такої ситуації, коли докази долучаються стороною обвинувачення блоково, і фактично тільки вона має право їх коментувати, а ми, сторона захисту, були позбавлені такої можливості в судовому засіданні. Адже право брати участь у судовому засіданні не полягає лише в тому, що особа присутня на ньому фізично, вона повинна мати право і реальну можливість активно користуватися своїми правами.

Рівність сторін у процесі означає, що ми маємо на однакових умовах із прокурором досліджувати той чи інший доказ. І я прошу суд кожен доказ досліджувати окремо. Щоби сторона обвинувачення могла обґрунтувати суду, що, на її думку, цей доказ підтверджує, а сторона захисту відповідно  могла взяти участь в оцінці доказу і одразу ж звернути увагу суду на певні обставини, зокрема, на те, що якийсь доказ може бути, з нашої точки зору, очевидно недопустимим і має бути вилученим із матеріалів. Це особливо важливо, бо інакше весь масив матеріалів буде долученим до справи, пронумерованим і прошитим, в тому числі і докази, які є недопустимими і мають бути вилученими. В подальшому це ускладнюватиме їх вилучення, затримуватиме і ускладнюватиме розгляд справи.

Тому зважаючи на позицію закону, просила би суд передбачити розгляд доказів не блоково, бо це не передбачено КПК, а кожен доказ окремо, з наданням стороні захисту право висловити свою позицію по ньому.

Позиція прокуратури:

Я так думаю, захисники забули, що ми працюємо за Кримінальним процесуальним кодексом 2012 року, а не 1960-го. І не передбачено надання матеріалів всієї кримінальної справи суду. З огляду на засади диспозитивності, відповідно до якої кожна сторона самостійно визначає той обсяг доказів, який вона подаватиме суду для підтвердження своєї позиції, сторона обвинувачення не зобов’язана надавати всі матеріали досудового розслідування. Вони можуть видаватися виключно в тому випадку, якщо сторона захисту захоче використати оригінали документів як докази невинуватості. 

Підсумок тривалій запальній дискусії нарешті підбила головуюча у справі Віра  Михайленко, задовольнивши клопотання захисту частково. 

Це означає, що суддя певною мірою «почула» аргументи сторони захисту, визнавши, що вони не позбавлені правового резону. Річ у тім, що справді дивно виглядав би судовий процес, на якому гамузом розглядаються докази, надані стороною обвинувачення.

Зацікавленість сторони обвинувачення у «блоковому» порядку дослідження доказів очевидна. Як свідчить досвід, прокуратура воліла би, щоб суд взагалі поверхнево кинув оком на матеріали справи та швиденько своїм рішенням «засилив» її обвинувальний акт. Правда, при цьому часто забуваючи про те, що прокуратура в суді переслідує не інтерес органу досудового розслідування (у даному випадку – НАБУ), а підтримує державне обвинувачення. А це вимагає від прокурора займати правову позицію, яка ґрунтується на засадах та принципах функціонування правової держави. Тобто не бути представником органу досудового розслідування у суді, а виступати обвинувачем від імені держави, формуючи свою позицію на вимогах Конституції та законів.  

Зі свого боку сторона захисту зацікавлена розщепити на атоми зібрані під час досудового розслідування докази вини обвинуваченого, предметно та ретельно проаналізувати такі докази на предмет достовірності, законності отримання, достатності для пред’явлення обвинувачення тощо. І на підставі цього показати суду недоліки проведеного розслідування, поставити під сумнів належність та допустимість певних доказів сторони обвинувачення та надати суду докази, які спростовують висунуте прокуратурою обвинувачення.

Власне, у цьому і полягає суть принципу змагальності, на основі якого має здійснюватися кримінальне провадження загалом і судовий розгляд справи зокрема. Якщо цього не буде, то судовий процес ризикує швидко перетворитися на юридичну бутафорію. А сам суд – стати придатком сторони обвинувачення, таким собі оформлювачем настійливо пропонованого нею рішення.

На практиці спостерігається тенденція, коли суди відразу стають на позицію сторони обвинувачення, усіляко сприяючи їй у судовому процесі. На жаль, не обійшла вона і ВАКС.

Нещодавно авторитетні правозахисні громадські організації, антикорупційні активісти,  відомі правники виступили з публічною заявою стосовно дотримання конституційних принципів судочинства у діяльності ВАСК.

Зокрема, вони констатували наявність системної проблеми, яка «полягає в тому, що ВАКС неналежним чином досліджує допустимість доказів. На досудовій стадії він приймає докази, навіть якщо вони є очевидно недопустимими, у т. ч. отриманими органом досудового розслідування з порушенням конституційного права підозрюваних на свободу від самовикриття.

Також суд приймає від сторони обвинувачення неякісні експертні висновки, написані під замовлення слідчих, не проводячи ґрунтовний судовий аналіз експертиз».   

На думку директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, ВАКС ігнорує проблему системного порушення презумпції невинуватості з боку НАБУ та САП та втрачає незалежність, підігруючи антикорупційним органам.

З огляду на це, порушене у справі щодо «Квітів України» стороною захисту питання про визначення судом порядку дослідження доказів, який передбачав би ретельне дослідження кожного доказу окремо, набуває принципового значення. Наступні засідання суду покажуть, яким шляхом та на яких засадах продовжиться судовий розгляд цієї непересічної у багатьох аспектах справи.