Реформування судової системи по-кабмінівськи: дорого і кардинально

Реформування судової системи держави сьогодні знову популярна тема. Цю тему основні політичні гравці не обійшли навіть при складанні коаліційної угоди, пунктиром намітивши прийдешні нововведення. Поки створена 27 жовтня Рада з питань судової реформи напрацьовує глобальну стратегію реформування, на суд громадськості було представлено відповідний законопроект Кабінету міністрів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інші законодавчі акти щодо вдосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів».

Що принесуть пропоновані нововведення громадянам? Почнемо з декількох приємних сюрпризів. Перший: суди перестануть повертати позивачам заяви під приводом неналежної підсудності або невідповідної юрисдикції суду, а самі передаватимуть їх за призначенням. Другий: зменшиться розмір судового збору в адміністративних справах, він стане порівнянним з розміром збору за цивільними позовами. Третій: для ведення відеозапису судового засідання не потрібно буде отримувати дозвіл у суду (що відповідає принципу гласності). Четвертий: питання відводу судді вирішуватиме не той суддя, якому заявлено відвід, а інший суддя цього ж суду. П'ятий: терміни на оскарження судових рішень буде збільшено, на апеляційне — удвічі, з 10 до 20 днів, на касаційне — з 20 днів до одного місяця.

Безсумнівно, це позитивні перетворення. Хоча, в принципі, для того, щоб таким чином поліпшити систему судоустрою, зовсім не обов'язково було створювати такий масштабний витвір, достатньо було внести відповідні зміни до вже чинного закону. Решта змін, що стосуються дисциплінарної відповідальності суддів та органів суддівського самоврядування, досить спірні.

Щодо глобальних змін, пропонується, зокрема, ліквідувати систему господарських судів, передавши господарські спори судам загальної юрисдикції.

У пояснювальній записці автори зазначають, що робиться це з метою спрощення судової системи та посилення її інституційної спроможності. «Відмова від окремих господарських судів обумовлена тим, що вони розглядають ті самі приватноправові спори, що й суди цивільної юрисдикції, і виділені тільки за суб'єктною ознакою. Процедури господарського та цивільного судочинства не мають принципових відмінностей», — ідеться в пояснювальній записці.

Як же це, на думку авторів законопроекту, має бути реалізовано на практиці? Вони пояснюють: «Місцеві господарські суди будуть реорганізовані в окружні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ та розглядатимуть, окрім цивільних (господарських) справ, також окремі категорії кримінальних справ, що дасть змогу зменшити навантаження на місцеві загальні суди. Апеляційні скарги на рішення цих судів розглядатимуть апеляційні суди в областях, а не суди, яких по одному на декілька областей, що сприятиме доступності апеляційної інстанції. Вищий господарський суд України буде об'єднаний з Вищим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Найближчим часом положення Господарського процесуального кодексу України мають бути імплементовані до Цивільного процесуального кодексу України».

Робиться це, як пояснюють автори законопроекту, для більшої доступності справедливого правосуддя, а також з метою заощадження бюджетних коштів. Адже законопроект передбачає зменшення кількості адміністративних посад у судах.

Розгляньмо доцільність такого радикального кроку. Почнімо з останнього аргументу — заощадження бюджетних коштів, і перейдімо до доступності, бо ці два аспекти мають чіткий взаємозв'язок.

Законопроект не передбачає зменшення загальної чисельності суддів та апарату судів. Унаслідок запланованої реорганізації буде скорочено всього 27 адміністративних посад (у 8 апеляційних судах і одному суді касаційної інстанції). Надбавка за здійснення адміністративних повноважень становить 10% посадового окладу, приблизно 1200 грн на місяць на одну людину. За рік економія становитиме 394 000 грн. Начебто, чимало. Але проаналізуймо, які додаткові витрати знадобляться для реалізації цього кроку, покликаного заощадити майже півмільйона бюджетних гривень на рік.

Отже, приєднання апеляційних господарських судів до апеляційних судів із розгляду цивільних і кримінальних справ потребують їх розміщення в одному приміщенні. Переважна більшість наявних апеляційних судів з розгляду цивільних і кримінальних справ фізично не в змозі прийняти додаткову кількість суддів і відповідну кількість працівників апарату. Наприклад, в Апеляційному суді м. Києва зараз працює 110 суддів. Додайте до них ще 70 суддів Київського апеляційного господарського суду, вийде 180 суддів. І в кожного секретар, помічник...

Цю ситуацію можна розв’язати двома способами. Перший: забезпечити апеляційні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ новими приміщеннями. Другий: залишити суддів апеляційних господарських судів у наявних будівлях.

Реалізація першого варіанту потребуватиме багатомільйонних витрат державного бюджету України на проведення відповідних ремонтів (за умови наявності у держави приміщень, в які можна переселити такі «вирослі» суди) або, швидше за все, мільярдних — для їх будівництва. Що абсолютно не порівняти з заявленою економією в півмільйона гривень на рік.

Другий варіант нівелює одну з головних цілей законопроекту — забезпечення кращого доступу громадян до правосуддя. Розташування одного суду в двох різних будівлях, територіально віддалених одна від одної, ніяк не сприятиме доступності правосуддя, навпаки, ускладнюватиме її, заплутуючи громадян. І, знову ж таки, вимагатиме додаткових витрат державних коштів на забезпечення організації роботи «розірваного надвоє» суду.

Якщо частина суддів об'єднаного суду залишиться в наявних будівлях, це зведе нанівець вказаний у п. 5 пояснювальної записки ефект від ощадження коштів через відмову від 9 окремих господарських судів. Адже витрати на утримання будівель залишаться такими самими.

Законопроект передбачає, що апеляції в господарських спорах тепер будуть розглядатися в апеляційних судах кожного обласного центру, а не в семи господарських апеляційних судах, як раніше. Це, зрозуміло, аргумент на користь доступності: сторонам не потрібно буде їхати в інше місто для участі в засіданні. Але позивач і відповідач можуть перебувати в різних містах, як часто й буває. Наприклад, позивач перебуває в Харкові, а відповідач — в Івано-Франківську. Апеляційна інстанція зі Львова буде перенесена в Івано-Франківськ. Відповідач, можливо, й задоволений — не потрібно їхати в інше місто. Але позивачу однак доведеться їхати, причому для нього не має значення — до Львова чи Івано-Франківська. Це і є досягнута доступність правосуддя?

Якщо вже автори законопроекту справді стурбовані питанням доступності апеляційної інстанції, то дивує, що реорганізація під цим приводом торкнулася тільки господарських судів і ніяк не зачепила адміністративні, де залишаються аналогічні апеляційні округи і, відповідно, один апеляційний суд на декілька областей. Мабуть, усе ж така система є ефективною, а обґрунтування її зміни лише в частині господарських апеляційних судів підтверджує надуманість проблеми.

Та й узагалі, якщо дивитися правді в очі, питання доступності правосуддя на сьогодні вже вирішено: якщо сторона з якоїсь причини фізично не може бути присутньою на засіданні, вона може клопотати про розгляд справи в режимі відеоконференції, господарські суди вже забезпечені необхідною для цього технікою.

Заявлена мета — поліпшення доступу до справедливого суду забезпечується винятково змінами в одній статті ЦПК, де було б сказано про неможливість повернення заяви через неналежну підвідомчість суду та про обов'язкове пересилання такої заяви до суду належної юрисдикції. Такі зміни не вимагають жодних витрат державних коштів і дозволять досягти всіх задекларованих законопроектом покращень у цій частині.

Слід задуматися і над тим, хто розглядатиме апеляційні скарги з господарських спорів у тих областях, де раніше не було апеляційних господарських судів. Очевидно, суддів із семи наявних апеляційних інстанцій «розкидають» по всіх обласних центрах. Цих суддів, переведених, наприклад, з Києва до Чернігова або Черкас, необхідно буде забезпечити службовим житлом (ще один удар по держбюджету).

Законопроект не визначає ні порядок розподілу суддів між судами, ні орган, уповноважений провести такий розподіл. Чи зможуть судді самі вибирати собі місце роботи (а отже, й місце проживання)? Якщо так, то чи не виникне нерівномірного розподілу суддів між апеляційними інстанціями в різних містах? Невирішеним залишається також питання передачі нерозглянутих справ у частині відповідних апеляційних судів.

Окремого обговорення потребує й питання передачі в компетенцію окружних судів з розгляду цивільних і кримінальних справ окремої категорії кримінальних справ, які, як передбачається, розглядатимуть судді- «господарники». Це нововведення також вимагає витрат. По-перше, судді повинні будуть набути нові знання та навички, тобто пройти додаткове навчання. Не думають же автори законопроекту, що суддя господарського суду, будучи навіть висококласним фахівцем у своїй галузі права, зможе без додаткової підготовки з 1 січня 2015 року розпочати розглядати кримінальні справи? Навчання, звичайно, витратне. Але витрати на підвищення кваліфікації — дрібниця порівняно з витратами на створення специфічних умов для здійснення правосуддя у кримінальних справах. Будівлі господарських судів (якщо судді залишаться на своїх місцях) для цього не пристосовані. Наприклад, будівля, в якій розміщений господарський суд міста Києва, не відповідає встановленим нормам для здійснення правосуддя (навіть без розгляду кримінальних справ). Будівлі перебувають в аварійному стані. Зали судових засідань маленького розміру, а можливостей для облаштування приміщення для тимчасового утримання підсудних і окремого під'їзду для їх конвоювання немає. Аналогічна картина і в інших господарських судах. Для здійснення правосуддя (додаткового розгляду кримінальних справ) знадобляться багатомільйонні витрати, не передбачені в державному бюджеті України на 2014 рік, а отже, почати свою діяльність з 1 січня 2015 року такі суди не зможуть.

Таким чином, фінансово-економічне обґрунтування Кабінету міністрів необхідності ухвалення законопроекту не відповідає реальному стану речей і подано однобоко, тільки з точки зору заощадження коштів. Але поряд із цим маленьким заощадженням (як ми вже знаємо, воно становитиме близько 390 тис. грн на рік), знадобиться значне збільшення видатків державного бюджету України на суму, яка може перевищувати 1 млрд грн (забезпечення реорганізованих судів новими приміщеннями, переведених суддів — житлом, переобладнання 27 окружних судів для можливості розгляду ними кримінальних справ тощо).

Автори законопроекту чомусь оминули увагою і таку важливу деталь, як розмір судового збору. Чи зміниться він у тому разі, якщо господарські спори почнуть розглядатися в місцевих судах загальної юрисдикції?

Якщо господарські та цивільні спори розглядатиме один і той самий суд, то логічно припустити, що й розмір судового збору буде однаковим як для фізичних, так і для юридичних осіб. Залишити його різним — не вийде, має бути дотримано рівність прав споживачів цієї державної послуги. Збільшити розмір судового збору для громадян до рівня судового збору для юридичних осіб? Це взагалі неможливо, враховуючи вартість цієї державної послуги для юросіб. Чи буде подібне «дороге» правосуддя доступним для громадян? Тому, швидше за все, при об'єднанні юрисдикцій розмір судового збору для юридичних осіб зменшиться до рівня судового збору для громадян.

До чого це призведе? Господарські суди вносять у державну казну більше, ніж усі інші суди разом узяті. Тільки від діяльності господарських судів першої інстанції бюджет поповнюється на 480 млн грн на рік. В цілому ж система щороку дає державі понад півмільярда гривень і сама себе окупає (враховуючи витрати бюджету на утримання господарських судів). Це більше половини загального обсягу державного мита по судових справах, і цих коштів держава може позбутися.

Що стосується майбутнього (у разі ухвалення закону) об'єднання Вищого спеціалізованого суду України та Вищого господарського суду України. За штатним розкладом у ВГСУ працює 110 суддів і відповідна кількість працівників апарату, а в ВССУ — 120 суддів та працівники апарату. Фізичне об'єднання цих судів призведе до того, що у Вищому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ працюватиме 230 суддів і втричі більше працівників апарату. Чи існує приміщення, здатне вмістити таку кількість суддів та працівників апарату? Якщо ні, то результатом злиття стане лише заміна вивісок на будівлях і... обрання нового керівництва такого суду.

До речі, законопроект передбачає і скорочення кількості заступників голови суду до одного. Можна уявити собі ефективність управління судом, який розглядає цивільні, господарські та кримінальні справи, коли на 230 суддів — усього один заступник голови!

Об'єднання судів цивільної та господарської юрисдикції, за твердженням авторів законопроекту, обумовлено тим, що господарські суди розглядають ті самі приватноправові спори, що й суди цивільної юрисдикції, і виділені лише за суб'єктною ознакою. Це не відповідає дійсності, оскільки винятково господарські суди розглядають справи про банкрутство, корпоративні спори, спори про захист інтелектуальної власності, спори про приватизацію майна, спори про оскарження рішень Антимонопольного комітету і т. п., незалежно від суб'єктів звернення.

Автори законопроекту обумовлюють його необхідність, посилаючись на Спільний висновок Венеційської комісії та Генерального директорату Ради Європи з прав людини та правових питань за Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України». Але ні в Спільному висновку, ні в рішенні Європейського суду немає навіть натяку на те, що в системі господарських судів є якісь проблеми і їх потрібно ліквідувати. У Спільному висновку йшлося про неефективну роботу Верховного суду України, а в рішенні по справі «Олександр Волков проти України» — про неефективність інституту дисциплінарної відповідальності суддів. Тобто законопроект Кабінету міністрів про судову реформу не містить реального обґрунтування необхідності руйнування системи господарських судів, яка успішно працює з часів незалежності України.

Основною метою законопроекту насправді є централізація влади в судовій системі в руках ВСУ.Про бажання централізувати й підпорядкувати систему свідчать ще декілька новел законопроекту: ліквідація ВККСУ та створення якоїсь її подоби при ВРЮ, а також ліквідація рад і конференцій суддів спеціалізованих судів при посиленні повноважень Ради суддів України. Кому потрібна така єдиноначальність, можна лише здогадуватися.

А тепер звернімося до практики європейського судочинства, до тих «європейських стандартів», на які посилаються автори законопроекту. Хіба в Європі немає господарських судів? У Німеччині, Франції, Бельгії, Австрії та кантонах Швейцарії такі державні суди існують і називаються комерційними або торговими.

Ніхто не заперечує, що судова реформа потрібна, і покращення потребує навіть така найбільш налагоджена гілка судової системи, як система господарських судів. Можна було б розширити елементи медіації, спрямувати зусилля на пришвидшення вирішення суперечок і, найголовніше, — на належне виконання судових рішень (до речі, загальновідомо, що в господарських судах, порівняно з іншими судами, справи розглядаються дуже швидко).

Враховуючи негативні наслідки від ліквідації (у першу чергу, незручність здійснення і величезні фінансові витрати) і надуманість доцільності таких дій, напрошується висновок, що подібна «судова реформа» переслідує головну мету — отримання контролю над судовою системою. Запропонований Кабінетом міністрів України проект судової реформи підтверджує побоювання щодо того, що нова влада, точно так само, як і всі попередні, шукає нагоди вибудувати судову систему під себе.

P.S. Представлений Кабміном законопроект не єдиний. Альтернативою йому може послужити нещодавно поданий на розгляд ВРУ президентський проект Закону України «Про внесення змін до ЗУ “Про судоустрій і статус суддів”», який є не настільки радикальним. Мабуть, президент врахував згадані «дрібниці» (ціною в мільярди гривень). Утім, альтернативний законопроект від глави держави заслуговує на окрему статтю.