Призначення в прокуратурі — враження очевидця, або Чому практично немає виправдувальних вироків

Ми, громадяни України, прагнемо змін на краще. Революція гідності підтвердила, що українці  більше не хочуть терпіти зневажливого ставлення влади. Нас не влаштовує корупція в усіх сферах життя, не влаштовують продажні міліція, прокуратура, суди.

На сході країни триває війна. Щодня більшає кількість загиблих, поранених, біженців. Бачимо безперервні зусилля волонтерів, які намагаються зробити те, чого не може зробити влада. Багато говоримо про громадянське суспільство у сенсі участі у процесах змін. Процес реформування суспільства доволі тривалий, проте неминучий.

Стає дедалі очевиднішим нерозуміння владними очільниками, що вони делеговані суспільством саме для демократичного підходу до змін системи. Цього вимагає український народ. Тільки від нашої, від людської волі суспільства залежить, щоб чинники, які можуть призвести до позитивних структурних змін, нарешті почали діяти.

Як член Консультативної ради при Генпрокуратурі автор цих рядків була присутня при призначені кандидатів на посади заступників прокурорів районів та областей України. Переважно це молоді люди, громадяни України, радники юстиції, більшість яких здобували освіту у різних юридичних закладах незалежної України.

Задля прозорості призначення на посади кандидатів фактичний іспит на фаховість проводився з кількома претендентами одразу, в кабінетах заступників генпрокурора. Ставились винятково професійні запитання. Фахових відповідей, на превеликий жаль, бракувало.

На моє запитання: «Чи були у вашій практиці випадки відмови від звинувачення у суді, коли було вже зрозуміло, що справа розвалюється і звинувачення не підтверджується?» всі опитані відповіли: «Ні».

Почуте від одного із заступників генпрокурора: «Остаточне рішення по справі ухвалює суд. Якщо відмовитись прокурору від звинувачення, то тоді когось слід притягати до відповідальності за зловживання службовою владою, а це вже стаття 364 Кримінального кодексу України».

Виникає тривіальне питання, що лежить на поверхні концепції та філософії права: «Закон один для всіх?»

Пояснень від кандидатів на посади щодо змін, які конче потрібні у діяльності прокуратури, взагалі не почула. Законопроектів ніхто не читав, отже і не міг висловити своїх думок.

Почула цікаве щодо відмов до внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань: «Часом викладені докази щодо скоєного кримінального правопорушення не дають підстави вважати їх саме заявою про злочин»…

Проте добре відомо, що невнесення до ЄРДР часто-густо робиться зумисне задля прикриття саме таких порушень. Так, у разі незгоди можна оскаржити відповідь слідчому судді, і таких прикладів уже чимало. Проте навіть за наявності ухвали суду, що зобов’язує внести до ЄРДР, цього часто-густо не роблять. Стара практика. А КПК, нагадую, новий.

І ще — про гендерну рівність. Із 25 кандидатів у списку було всього дві жінки. Ставлення до них, принаймні, з боку заступника генпрокурора пана Заліска, було вельми зверхнім, що підтверджувалось поставленими запитаннями до них, близькими за змістом до відомих «трьох К» (з німецької: кухня, дитина, церква)…

Що було далі? Кандидатів затвердили, окрім трьох.

Із колегою з Консультативної ради завітали до іншого заступника генерального прокурора України. Враження від зустрічі виявились напрочуд прикрими. Йшлося про кримінальні справи, в яких грубих порушень може не помітити хіба що сліпий. Усі справи в судах, де присутній прокурор. Але про порушення на рівні досудового та судового слідства ані пари з вуст, захисники подають нескінченні клопотання. Позиція прокурорів — не задовольняти.

Зупинюсь лише на одній справі. П’ятий рік тягнеться справа громадянина П., якого міліціонери викрали в м. Хмельницькому та вивезли до м. Сум, де незаконно впродовж двох діб утримували у приміщенні Сумського УБОЗу, здійснюючи фізичний та психологічний тиск. У прокурорів не виникає жодного питання щодо того, яким чином громадянин П. опинився у м. Сумах. Протокол допиту підозрюваного від 19 січня 2011 року, що міститься в одному з томів справи, свідчить про те, що гр. П. вже протягом двох діб перебуває в м. Сумах. Допитують без адвоката з 16.15 до 22.47, участь у цьому бере начальник відділу 04/3 прокуратури Сумської області, старший радник юстиції В. Матвійчук. Нині — прокурор Сумської області.

Справа перебуває в суді, слухається вже втретє, бо щоразу за відсутності достатніх підстав для звинувачення вона направляється назад до прокуратури. Прокуратура, знаючи, що не зможе зібрати докази, просить апеляційний суд спрямувати її на новий судовий розгляд. Коло замикається. Позиція прокуратури типова: суд ухвалить справедливе рішення. Судове слідство вже двічі показало, що докази, зібрані під час досудового слідства, на підставі яких прокурор планував зробити висновки про винність особи, були оцінені неправильно, без необхідного ретельного аналізу. На судовому слідстві виявлені нові, раніше невідомі обставини, які зламали всю систему обвинувачення.

Що має зробити прокуратура за таких обставин? Відмовитись від звинувачення? Такої практики не існує. Як же прокурор може залишитись державним обвинувачем, якщо він відмовився викривати підсудного перед судом? Чому? Хтось має відповідати за фальшування та купу грубих порушень КПК. До речі. Справа перебуває у Європейському суді з прав людини, немає сумнівів, щодо держави Україна ухвалять відповідне рішення на користь громадянина П.

Ніхто з міліції, прокуратури та суду не понесе ніякого покарання. Платити за це будемо ми, громадяни нашої країни.

Цю ситуацію я виклала іншому заступникові генпрокурора. Відповідь була: «Я своїх прокурорів не здаю! Ви розумієте, що кажете?» Спробувала пояснити, що так бути не може і ситуація змушує мене звернутись до ЗМІ. Тоді, перейшовши на крик, посадовець пообіцяв знайти на мене управу…

Що маємо в сухому залишку? Виправдувальних вироків в Україні практично не існує, згадаємо відому цифру 0,02%.

Кожен громадянин відчуває на собі сьогодення економічної скрути. До цього приєднується відчуття зневіри у наміри влади щось реально змінити. Саме поняття Права підміняється конкретикою застосування. Хто рахував, у скільки обходиться громадянину існуюча система з її зашкарублим непрофесійним ставленням як у матеріальному, так і в моральному вимірі? Питання риторичне…