Забута трагедія «української Хатині»: 76 років тому з лиця Землі зникло поліське містечко Корюківка (ФОТО, ВІДЕО)

Історія поліського містечка Корюківка, заснованого ще у 1657 році козаками і переселенцями з Правобережної України, є однією із найбільш трагічних сторінок Другої світової війни. Під час війни солдати Вермахту знищили 1377 українських сіл, а також замордували 320 жителів чеського Лідиця, близько 150 мешканців білоруської Хатині та 642 жителів французького Орадур-сюр-Глані. Проте розправа над мешканцями Корюківки була наймасштабнішою та найкривавішою не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи.

Це сталося 1−2 березня 1943 року.

У лютому 1943 року радянські партизани під командуванням офіцера НКВС Олексія Федорова розташувалися у корюківських лісах. У ніч на 27 лютого на прохання командира партизанського з'єднання Феодосія Ступака, сини-підлітки якого перебували у корюківській в’язниці, партизани атакували селище. Вони розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон, знищили техніку та провізію гітлерівців. У відповідь німці 1−2 березня вчинили каральну операцію проти мешканців Корюківки, розстрілявши близько 7 тис. осіб.

«Партизанська група військ Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки», — пише мешканка населеного пункту Тетяна Яхеєва.

Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тис. бійців, більшість із них базувалися за 15 км від Корюківки, у сусідніх селах. Наказу від командування врятувати цивільне населення рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали. За розрахунками істориків, кількість гітлерівців, відряджених на «акцію відплати», становила приблизно 300−500 осіб.

«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — пригадує один із партизанів, пише «Історична правда».

Наказ про знищення Корюківки у відповідь на лютневу акцію радянських партизанів віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Конотопа Байєр Бруно Франц. Виконував наказ загін німецьких військовослужбовців, військових угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції.

Вранці 1 березня 1943 року населений пункт було оточено. Застосовувалася така тактика — через місцеву поліцію і прихильних до неї мешканців на кожному кутку сповіщалося про перевірку документів або в церкві, ресторані, або у визначеній хаті колаборантів. Людей, які прийшли, розстрілювали. Найбільше людей знищили у приміщенні ресторану в центрі міста — до 500 осіб.

«Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли у ресторані. Де тепер братська могила, там стояв ресторан. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Фашист поцілив мені в око… Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: спалили їх прокляті кати», — згадує Євген Римар, пише УІНП.

Одночасно машини з гітлерівцями прочісували хати корюківчан та околиці містечка і вбивали жителів у помешканнях і на вулицях. Після знищення людей спалили селище. У сусідніх селах за 25−50 км було видно дим і заграву від пожеж у Корюківці. 9 березня нацисти повернулися, щоб допалити селище і вбити уцілілих.

«Рано вранці 1 березня приїхали німецькі машини. Через деякий час прибігла сусідка і сказала, що буде перевірка документів і треба йти до хати жінки, яка приятелювала з поліцією. Бабуся разом із сином-підлітком пішла. По дорозі зустріла знайому, яка сказала: „Туди не ходи, там вбивають“. Бабуся з Валентином побігли далі, до своїх — швидко вдяглися і пішли на луг подалі, заховалися в кущах. Луг був дуже болотистим. Там вони напівлежачи провели три дні… Коли вийшли і підійшли ближче до вулиці — не було нічого. По згарищах бродили поодинокі люди… Неподалік вони побачили одну вцілілу хату, церкву, завалену трупами, школу, все решта — згарище і голі печі», — зі спогадів онуки мешканки Корюківки Харитини Костюк (Скрипки).

Уцілілі мешканці Корюківки відкопували сховану в буртах картоплю та овочі й переносили до сусідніх населених пунктів, де їх тимчасово прийняли родичі або небайдужі люди. Деякі корюківчани згодом повернулися до своїх згарищ і городів, які давали хоч якусь надію вижити.

«Бабуся з Валентином прийшли до садиби бабусиної тітки, бо там був великий цегляний погріб. Не було нічого. Знайшли декілька бляшанок з-під німецьких консервів — в них і варили їжу. Солили їжу знайденими залишками добрив на колгоспному дворі. Закопані у буртах овочі годували їх декілька місяців, з них же і посадили город», — розповідає онука Харитини Костюк.

В акті Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року вказано, що 1 і 2 березня 1943 року вбито 6700 осіб (понад 700 дітей), спалено 1290 будинків, вціліло лише 10 цегляних. Донині вдалося встановити поіменно тільки 1893 жертви.

Радянська армія прийшла до Корюківки за два тижні, 19 березня, однак зустрічати їх було вже нікому. Символом звірств нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, забувши про масові вбивства близько 7 тис. українців у Корюківці. За словами доктора історичних наук, професора Олександра Лисенка, типовою причиною каральних акцій з боку німців були спецоперації партизанів. Науковець зауважує, що інколи їх можна виправдати, однак часто такі дії вчиняли з провокаційною метою, щоб показати відразливе обличчя окупантів.