Джокери на виборах: комік-президент Гватемали, клоун-мер в Ісландії та повчальна історія французького «слуги народу»

Напередодні другого туру виборів президента України, у якому чинний глава держави Петро Порошенко зустрінеться в двобої з шоуменом Володимиром Зеленським, варто пригадати декілька подібних історій, які траплялися під час виборчих процесів у інших країнах світу.

Коміки-кандидати у президенти Франції, які «дали задню»

Найбільш яскравим прикладом участі коміка у президентських перегонах є історія популярного французького шоумена Колюша, який заявив про намір балотуватися на найвищий пост у Франції в 1980 році. Але Колюш не був першим представником своєї професії, який вирішив податися у президенти. У 1965 році актор та гуморист П'єр Дак також хотів змагатися за крісло глави держави. Ця ідея поступово набирала популярності, тоді у Єлисейському палаці зрозуміли, що «жарт триває надто довго». Радник генерала Шарля де Голля у телефонному режимі переконав П'єра Дака відмовитися від цієї авантюри, на що той погодився.

Через 15 років історія повторилася. 36-річний комік — Колюш — став одним із найрейтинговіших кандидатів на посаду президента Франції. 30 жовтня 1980 року Колюш, якого підтримував всесвітньо відомий сатиричними карикатурами тижневик Charlie-Hebdo, організував прес-конференцію, на якій оголосив про намір балотуватися у президенти на виборах у 1981 році. Гаслом його кампанії було: «До мене Франція була розділена на дві частини. Тепер я складу її учетверо». На той час лідерами перегонів вважалися Валері Жискар д’Естен та Франсуа Міттеран, у підсумку останньому таки вдалося двічі очолити Францію.

У той час, як багато-хто сприйняв заяву коміка Колюша за звичайний жарт, соцопитування продемонструвало підтримку 16% виборців.

«Я довго голосував за ніщо. Ви робили те ж саме, голосуючи, здавалося б, за розумних і компетентних людей. Тепер я пропоную проголосувати за блазня, який є політичним „ніщо“, тобто за мене», — закликав Колюш, його звернення були досить різкими, він не намагався добирати цензурних слів.

На початку 1980-х років комік буквально купався у променях слави. Його сценічний персонаж Колюш затьмарював навіть таких іменитих колег по цеху як Луї де Фюнес та П'єр Рішар. Водночас, як тільки було оприлюднено результати соцопитування, — з жарту та містифікації Колюш перетворився на реальну загрозу, викликавши паніку у тогочасних політиків. Коміку почали надходити різноманітні пропозиції, потім у хід пішли погрози. Ходили чутки, що за Колюшем стежили, у пресі з’явилися компрометуючі факти з його життя. Комік-кандидат опинився на мінному полі. Це призвело до того, що 16 березня 1981 року він відмовився від ідеї балотуватися у президенти, не надавши будь-яких пояснень.

Стенд-ап комік — мер ісландського Рейк’явіка

У 2010 році ісландський стенд-ап комік без досвіду у політиці Йон Гнарр подумав, що було б цікаво балотуватися на пост мера Рейк’явіка, столиці Ісландії з населенням понад 120 тис. осіб (загалом у країні, що не має надокучливих сусідів та не перебуває у стані війни, мешкають понад 340 тис. осіб).

43-річного коміка жителі Рейк’явіка обрали мером «по приколу». Це був сатиричний жест, реакція-протест проти політиків та фінансової кризи, пише The Guardian.

Політичне життя Гнарра також стартувало з шоу на телебаченні. Дебати для Гнарра були провальними, але це не вплинуло на симпатії його виборців. Політсила коміка з дивакуватою й простою назвою «Найкраща партія», на думку експертів, вдало закумулювала протестний електорат ісландського населення. Логотип його партії також був пародією — картинкою з кліп-арту з «найбільш потворним шрифтом та дикою комбінацією кольорів». Так Гнарр у своїй книзі описав вибір логотипу. Це спрацювало — партія взяла 34,7% на виборах, шокувавши досвідчених політиків.

Після обрання мером Рейк’явіка, фінансовий стан якого у ті роки наближався до сумнозвісного Детройту, Гнарр не виконав передвиборчих обіцянок, навпаки, підвищив тарифи, звільнив багато працівників держсектору, об'єднав частину малих шкіл, щоб скоротити витрати на освіту. Ці кроки були непопулярними, але повною мірою необхідними для міста.

«Це було важко, але всі знали, що це треба зробити», — казав Гнарр.

Відомо, що під час передвиборчої кампанії він обіцяв безкоштовні рушники у всіх міських басейнах, а обійнявши посаду керівника міста, сказав, що варто вдвічі підвищити ціни на цю послугу (перше правило після обрання — порушити деякі обіцянки).

Однак виборці залишилися невдоволеними, вони почувалися зрадженими, оскільки очікували жартів (Гнарр час від часу намагався підбадьорити їх, приходячи на роботу в губній помаді, але це не допомогло).

Поведінка коміка у політиці інколи дивувала, інколи бентежила — Гнарр не лише міг вийти на люди з помадою на губах, а й нагрубити представникам НАТО. Комік відомий своєю антинатівською позицією.

Після того, як Гнарр залишив посаду мера, він розпустив і свою «Найкращу партію» та не виключив повернення на телебачення.

Не можеш здолати корупцію, просто очоль її: як актор став президентом Гватемали

На виборах президента 2015 року у Гватемалі перемогу здобув колишній комедійний актор Джиммі Моралес. До 2015 року він не займав жодних виборних посад і впродовж 15 років разом із братом Семмі вів сатиричне телешоу та знімався в кіно.

У політику Моралес потрапив завдяки ультраправій партії «Фронт національної конвергенції», якій на той час бракувало обличчя лідера.

У 2015 році президентські перегони у Гватемалі проходили на тлі корупційного скандалу, в якому фігурував тоді ще чинний глава держави Отто Перес Моліна. На хвилі протестів головною обіцянкою Моралеса стало викорінення корупції. У другому турі виборів його підтримали 68% гватемальців попри рекордно низьку явку.

Здатність Моралеса керувати країною викликала сумніви. Його передвиборча програма налічувала шість сторінок, де було обмаль конкретики. Однак він обіцяв стежити за допомогою GPS-пристроїв за вчителями для певності, що вони ходять на роботу, а гватемальським школярам планував роздати смартфони.

За кілька років передвиборче гасло Моралеса «Не корупціонер і не злодій» обернулося проти нього. Антикорупційна комісія під проводом ООН Cicig запідозрила його в незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії. Також Моралеса змусили повернути до бюджету 60 тис. дол. незаконних «доплат за важливу роботу». Окрім цього, його брат і сини фігурують у справі щодо махінацій із державними закупівлями та хабарництва.

Після низки корупційних скандалів Моралес почав війну з Антикорупційною комісією, яка триває й досі. Наприклад, спочатку деяких іноземних співробітників він видворив із країни. Зокрема, й керівника антикорупційної структури. Судова тяганина щодо цих рішень президента-коміка ще не завершилася. Однак і на цьому Моралес не зупинився, оприлюднивши рішення про завершення роботи Антикорупційної комісії ООН в односторонньому порядку. У січні 2019 року Конституційний суд Гватемали це рішення заблокував (мандат комісії офіційно завершується у вересні). Моралес пообіцяв більше його не продовжувати, а уряд відмовився гарантувати безпеку членам комісії. Тоді ООН відкликала своїх антикорупційних представників. Цей скандал викликав нові протести у Гватемалі.

Наразі Моралесу все ще вдається втриматися за президентське крісло, однак рівень його підтримки обвалився з близько 80% у 2016 році до приблизно 10% за підсумками 2018 року.

Протягом 11 років роботи в Гватемалі комісія ООН Cicig викрила близько 680 корупціонерів, включаючи вищих посадовців, бізнесменів і бюрократів. У листопаді комісія заявила, що за час роботи їй вдалося ліквідувати 60 злочинних мереж і домогтися судових вироків стосовно 310 осіб. Комісія брала участь у розслідуваннях, які змусили колишнього віце-президента й екс-президента залишити свої посади. Тепер на черзі комік-президент Моралес, який під час передвиборчих перегонів обіцяв гватемальцям подолати корупцію.