Вербицький, Жизневський, Нігоян: шість років тому загинули перші герої Революції гідності (ФОТО, ВІДЕО)

Шість років тому, 22 січня 2014 року, в Києві на Майдані загинули перші герої Революції гідності — Юрій Вербицький, Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

Вони стали першими жертвами мирного до того часу протистояння влади і народу. Після сутичок на вулиці Грушевського 19 січня автомобілі «швидкої допомоги» часто курсували між Європейською площею та лікарнями. Активістів били, а 22 січня «Беркут» застосував ще й вогнепальну зброю.

Уранці від кулі загинув 20-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровської області, згодом постріл у серце забрав життя 25-річного Михайла Жизневського, білоруса, який останні роки свого життя жив в Україні.

Того ж дня важке поранення отримав Роман Сеник зі Львівщини, який помер 25 січня. А в передмісті Києва знайшли тіло викраденого і закатованого науковця зі Львова Юрія Вербицького.

Юрій Вербицький

Сейсмологу Вербицькому було 50 років, він мав вчений ступінь кандидата наук. Був також відомим у Львові альпіністом. Після початку протестів на Майдані взяв відпустку за власний рахунок і в середині січня приїхав до Києва. На Майдані зазвичай чергував уночі, прагнув не брати участі в сутичках, а налагодити контакт із опонентами.

21 січня він потрапив під обстріл гумовими кулями на вулиці Грушевського. Одна з них влучила в око і Юрія відвезли до Олександрівської лікарні. Того ж дня його разом із Ігорем Луценком, який привіз Вербицького до медзакладу, викрали.

Викрадачів було близько десяти осіб. Вони з’явилися вже за декілька хвилин після прибуття до лікарні. Луценка та Вербицького кинули у чорний мікроавтобус і відвезли до лісу.

Викрадачі виконували вказівку тодішнього міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка, який наказав ловити «горлопанів», вивозити їх на декілька годин до лісу, бити і доставляти у міліцію. Ймовірно, виконавці побиття активістів зламали кістки Вербицькому, тож не стали везти Юрія та Ігоря в міліцію, а викинули своїх жертв на мороз у лісі в різних місцях.

22 січня тіло Вербицького зі слідами тортур знайшли у лісосадці на околицях села Гнідин Бориспільського району. Офіційна причина його смерті — переохолодження.

У Бориспільському міськрайонному суді судять одного з учасників викрадення — решта давно перебуває за кордоном. Але за шість років слідство так і не спромоглося встановити прізвища міліціонерів, які стежили за Вербицьким та Луценком і передали їх у руки бандитів.

Михайло Жизневський

Жизневський не дожив чотири дні до свого 26-річчя. Він був громадянином Білорусі, уродженцем Гомеля. Навчався в училищі за спеціальністю слюсар. Захоплювався історією, міфологією, займався страйкболом і східними єдиноборствами.

Через політичні проблеми виїхав із Білорусі та жив в Україні — в Донецьку, Кривому Розі та Києві. В останні кілька років орендував житло в Білій Церкві Київської області, співпрацював із УНА-УНСО.

На Євромайдан приїхав у перші дні протестів, брав участь в охороні. О 9.00 22 січня під час штурму на Грушевського біля стадіону «Динамо» куля влучила йому в серце.

Після панахиди 26 січня тіло Жизневського пронесли по вулицях Володимирській, Богдана Хмельницького і по Хрещатику повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського, де він загинув. Жизневського поховали в селі Стяг Праці Гомельського району. Восени 2014 року в центрі Києва йому встановили пам’ятник.

Сергій Нігоян

20-річний Сергій Нігоян був громадянином України вірменського походження. Народився і жив у селі Березнуватівка Солонянського району Дніпропетровської області. Сім’я Нігояна переїхала до України з Нагірного Карабаху, рятуючись від війни.

Сергій навчався в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання, займався легкою атлетикою і східними єдиноборствами. На Майдан приїхав ще в грудні 2013 року, був охоронцем.

Близько 6.00 22 січня він дістав три вогнепальні поранення свинцевою картеччю: в шию, голову та груди. Тоді співак Святослав Вакарчук прокоментував смерть Нігояна так: «Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, ставши символом України».