Легендарну постать Левка Лук’яненка сьогодні згадують в Україні — цікаві фото і відео про дисидента

Левка Лук’яненка — відомого дисидента і правозахисника, співзасновника Української Гельсінської групи, колишнього народного депутата та співавтора Акту проголошення незалежності України не стало 7 липня два роки тому.

Лук’яненко переймався долею України усе своє життя й відсидів за неї 27 років, зокрема 72 доби провів у камері смертників, очікуючи на виконання смертного вироку.

Співавтор Акту проголошення незалежності у 15-річному віці потрапив на війну (оскільки не зміг довести свій юний вік), згодом закінчив вечірню офіцерську школу та навчався на юридичному факультеті Московського університету (вступав туди, щоб «не тільки мати шаблю, а й відточити розум»). Майбутній «небезпечний рецидивіст» був комсомольцем, потім — членом партії та штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС. Однак радянська кар'єра його цікавила менше за справедливість.

Остаточно його погляди сформувалися під час служби в Австрії, коли він мав змогу порівняти життя в Україні і в Європі і те, що про це говорила офіційна пропаганда. Українця, котрий пережив Голодомор, вразили ешелони, які везли через Баден українську пшеницю в Європу в той час, як в Україні люди голодували, пише УІНП.

То було велике обурення і несправедливість, яку я усвідомлював поступово. Врешті, вирішив, що піду шляхом Северина Наливайка — буду боротися за самостійну Україну. Я тоді став і поклявся перед небом. Був звичайний день — нічого не сталося. Земля як крутилася, так і продовжила крутитися. Але клятву я витримав, — згадував Лук’яненко.

Він створив спочатку підпільну Українську робітничо-селянську спілку, а потім — увійшов до Української Гельсінської групи. Наслідком цього стала камера смертників, яку замінили на багаторічне ув’язнення.

24 серпня 1991 року саме в його руках опинився шкільний зошит, на сторінках якого були написані слова історичного «Акту проголошення незалежності України».

Від початку російсько-української війни Лук’яненко вже у поважному віці регулярно їздив на передову до бійців, де підбадьорював захисників України. Дисидент також вірив у перемогу в війні з Росією.

Війна із Московією — це необхідна умова, і ми маємо боротися, бо тільки поборовши Москву, Україна стане по-справжньому незалежною. У цьому відношенні — великі плюси, тому що вперше за багато століть Україна не має багато ворогів. Україна має тільки одного ворога, а багато держав нас підтримує, — казав він.

Частину своєї Шевченківської премії 2016 року він виділив на будівництво храму святителя Миколая Чудотворця у селі Хотів на Київщині.

Ні в якому разі не зупиняйтеся! Не дозволяйте собі ніякого розчарування! Маєте розуміти, що наш шлях тільки розпочався, — таким було його життєве кредо.

Лук’яненко був кандидатом на посаду президента України на виборах 1 грудня 1991 року і зайняв третє місце після Леоніда Кравчука та В’ячеслава Чорновола.

Я палко вірю в майбутнє України — вірю в молодь. Вірю в чесних, порядних сміливих людей. Я йшов шляхом незалежності все своє життя і йтиму до кінця. Незалежно від того, що чекає Україну, — говорив Левко Лук’яненко.