На Венері ніколи не було океану, а Земля могла стати паровим котлом

Астрофізики з’ясували, що на Венері ніколи не було океану, а Земля могла перетворитися на паровий котел.

Вчені побудували кліматичну модель для ранньої Венери, а заодно і для нашої планети.

Про життя на сусідніх із Землею планетах відомо небагато. На Марсі три з гаком мільярда років тому ще текли річки, в яких теоретично могло існувати щось живе. Потім Марс свою воду втратив, і зараз не те що життя, а навіть його сліди ніяк не можуть знайти марсоходи.

На поверхні Венери, навпаки, занадто жарко. Настільки, що рідкої води там не може бути за визначенням. Тому астробіологи, які не бажають завчасно викреслювати планету зі списку потенційно населених світів, шукають, де б це життя могло притулитися. Так з’явилася гіпотеза про мікроорганізми, які живуть і розмножуються високо у хмарах Венери.

Як пишуть в журналі Nature дослідники з Женевського університету та Національного дослідницького центру в Швейцарії, нікуди життя на Венері полетіти не могло. Згідно з побудованою ними кліматичною моделлю ранньої еволюції атмосфери планети, поверхня Венери охолоджувалася настільки, щоб на ній змогла сконденсуватися вода. Отож, не було ні великого океану, ні озерця, ні життя.

Коли Земля і Венера тільки утворилися, їх поверхні були океаном розжареної магми, а майже вся вода, яка тільки була, знаходилася у виді пари разом з іншими газами в атмосфері. Поверхня планет поступово остигала.

Головна грілка для поверхні планети — це Сонце. Що ближче планета до Сонця, тим більше енергії вона від нього отримує. Венері в цьому сенсі не пощастило, до Сонця вона виявилася ближче, ніж Земля. Другий момент, який потрібно враховувати — це активність самого Сонця. На ранніх етапах воно світило не так яскраво, як на більш пізніх, немов даючи молодим планетам деякий «перепочинок», щоб охолонути швидше.

Але охолоджуватися планеті заважає і її власна «ковдра» — атмосфера. Якщо вона щільна і в ній багато парникових газів, наприклад, тієї ж водяної пари, то значна частина тепла, що випромінюється поверхнею, не відлітає в космос, а затримується хмарами та повертається. Саме це відбувалося на молодий Венері: відповідно до побудованої кліматичної моделі, щільні хмари утворювалися переважно на неосвітленій Сонцем стороні планети, не даючи їй охолонути у нічний час. А в денний час ця поверхня нагрівалася вже сонячними променями.

Якби Земля була ближчою до Сонця і молоде Сонце було трохи яскравіше, то й у нашої планети були всі шанси повторити долю Венери — перетворитися на паровий котел без кришки. І без життя, зрозуміло.

Джерело: Nature