Сонна промисловість — Bloomberg про те, чому Європа не може повністю забезпечити Україну снарядами

Агентство Bloomberg розповіло, чому Європа поки що не може повністю забезпечити Україну снарядами.

Європейські країни не можуть забезпечити Україну достатньою кількістю зброї — підрядники вимагають гарантій, що попит на оборонну продукцію залишатиметься високим у майбутньому.

Виробники просять гарантій

Коротко про те, чому оборонна промисловість Європи не справляється, сказав Томмі Густаффсон-Раск, голова BAE Systems Hägglunds AB, шведська «дочка» британського збройового гіганта BAE Systems.

Раніше ми мали час [на виробництво озброєнь], але не було грошей. Сьогодні ми маємо гроші, але немає часу, — пояснив він.

Однак справа явно не лише у цьому.

Запаси снарядів у країнах, які підтримують Україну у війні, тануть. Європа намагається «оживити свою сонну промисловість» (так пише Bloomberg) та підвищити загальну боєздатність. Так, НАТО планує збільшити чисельність підрозділів швидкого реагування, готових до розгортання менш ніж за 30 днів — за новими планами їхня кількість зросте у сім разів, чисельність сягне 300 тис. осіб. Всім їм також потрібна сучасна зброя для ефективного ведення бойових дій.

Проблеми спостерігаються й у США, найефективнішої економіки Заходу та «арсеналу демократії» з часів Другої світової. Запаси артилерійських снарядів закінчуються, через що Вашингтон прийняв рішення постачати Київ касетними боєприпасами, поки інших немає. Разом з тим, великі європейські держави (ФРН, Італія, Франція) хочуть зменшити залежність від військових поставок США і допомогти власним компаніям в оборонній сфері.

При цьому напруженість між оборонними відомствами країн Європи та їх оборонними компаніями лежить у сфері того, хто має взяти на себе ініціативу. Річ у тому, що раніше європейські уряди дуже вільно обходилися з планами підтримки військових витрат на потрібному рівні (мета в рамках НАТО — витрачати на оборону 2% ВВП кожного члена Альянсу — виконувалася далеко не всіма).

Відповідно різке розширення військового виробництва може зіткнутися з тим, що через три-п'ять років після запуску нових виробничих ліній або навіть будівництва нових заводів попит на озброєння знову виявиться низьким. Тому «національні чемпіони» оборонної сфери вичікують. Щоправда, Bloomberg згадує, що минулої п’ятниці союзники по Північноатлантичному альянсу домовилися ретельніше дотримуватися «двовідсоткового порога» військових витрат — але поки що це лише декларація.

Але поки що ця система працює погано, що відкрито визнають на сайті Альянсу. На сьогодні, пише Bloomberg, план фінансування оборонної сфери на 2023 рік не виконано більшістю країн Європи, включаючи «локомотивів» регіону — Францію, Італію та ФРН. З економік такого масштабу лише Велика Британія (одна з найрозвиненіших країн Європи, але не член ЄС і традиційно пов’язана більше зі США, ніж із континентальними європейськими країнами) перевищує цей поріг, вкладаючи в озброєння 2,9% валового внутрішнього продукту.

Усі інші «сумлінні» члени Альянсу перебувають у Східній Європі, неподалік росії (крім Греції, яка витрачає на оборону 3% ВВП насамперед через можливе протистояння з Туреччиною). Найбільш відповідально до зміцнення обороноздатності належить Польща, яка витрачає на озброєння 3,9% ВВП.

Bloomberg додає, що за межами Старого Світу «натівський» рівень видатків на оборону також не скрізь дотримується. Так, якщо США витрачає на збройні сили 3,49% ВВП, то сусідня Канада — лише 1,38%, що у півтора рази нижче за норму.

Андреа Нативі, голова одного з підрозділів європейської оборонної компанії ASD Europe, розповів, що зараз її підприємства, попри нестачу кваліфікованого персоналу та деяких ключових компонентів, розширюють виробництво власним коштом. І зараз, за словами Нативі, оборонному сектору Європи потрібна насамперед прозорість щодо того, як змінюватиметься державний попит на озброєння найближчими роками.

Як працює оборонний бізнес у Європі

У 2011 році, коли Томмі Густафссон-Раск очолив BAE Systems Hägglunds AB, він був змушений скоротити чверть персоналу. Наразі підприємство шукає кваліфікованих працівників у Швеції, плануючи подвоїти чисельність персоналу (довівши її до 1,7 тис. осіб) до кінця року. Річний дохід компанії за наступні п’ять років, за прогнозами, зросте вчетверо і сягне 1,2 млрд дол.

Німецька Rheinmetall AG, що виробляє у тому числі танки Leopard 2, додала в капіталізації 130% за 2022 рік, що зробило її найприбутковішою в Європі. Інші оборонні гіганти Європи — французькі Thales SA та Dassault Aviation SA, а також шведський Saab AB — зростали на 60−80% за рік.

Bloomberg зазначає, що зараз відбувається важливий поворот у європейському оборонному секторі, який поринув у кризу після закінчення холодної війни. Так, у 1988 році європейські країни витратили на свої збройні сили близько 343 млрд дол. (за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу; ціни та обмінні курси перераховані станом на 2021 рік, додає Bloomberg).

Вже до 2013 року ця цифра впала на 20% і склала 275 млрд дол. Анексія Криму росією 2014 року змінила цю тенденцію, і 2022 року військові витрати Європи досягли 357 млрд дол. Однак власне європейської військової промисловості це часто ніяк не допомагає — так, левову частку витрат Старого Світу становлять асигнування на покупку винищувачів п’ятого покоління F-35 та іншої зброї із США.

Яскравий приклад хронічного недофінансування оборони, пише Bloomberg, — це ФРН. У 2018 році брак різного обладнання, бойової техніки та авіації в бундесвері був таким звичайним явищем, що комісар збройних сил у німецькому парламенті оголосив армію непридатною для захисту союзників НАТО і навіть Німеччини.

Іншими перешкодами для розвитку оборонного сектору Європи, окрім відсутності фінансових гарантій, нестачі персоналу та комплектуючих, називають також бюрократичні перепони. Представники галузі, інвестори та офіційні особи НАТО деякі банки відмовляються кредитувати оборонну сферу, побоюючись за свою репутацію.

Крім того, європейським бюрократичним апаратам також не вистачає штату для розміщення та перевірки військових замовлень, особливо, коли справа стосується складних озброєнь. Так, у Німеччині будь-яке оборонне замовлення на суму понад 25 млн євро потребує схвалення парламенту. Тим часом 25 млн євро — мізерна сума за мірками повномасштабної війни, і на ці гроші буде закуплено лише 7,5 тис. снарядів калібру 155 мм (яких артилерії ЗСУ вистачить менше ніж на добу).

Минулого тижня ЄС погодився вжити низку заходів, спрямованих на зростання виробництва боєприпасів, включаючи виділення 500 млн євро компаніям, які бажають наростити виробничі потужності.

Однак реальність все одно залишається сумною. Bloomberg, посилаючись на представників галузі, зазначає, що навіть за наявності великої кількості замовлень та розширення виробництва багатьма європейськими компаніями «наздогнати» попит на військові матеріали Європа зможе лише через роки — надто сильно «атрофувалося» виробництво та ланцюжки поставок за минулі після холодної війни роки.

Цитуючи Гергена Йоханссона, представника Saab Dynamics, видання пише, що компанія планує подвоїти виробництво за два-три роки та лише тоді зможе повернутися до довоєнних термінів постачання озброєнь. Для зростання випуску доведеться будувати нові заводи, замовляти обладнання та закривати вузькі місця у ланцюжках поставок.

Затримки, пов’язані з нездатністю Європи швидко наростити виробничі потужності, можуть спонукати уряди європейських країн шукати зброю в інших місцях: США, Ізраїлі чи Південній Кореї. Як приклад Bloomberg наводить Польщу, яка витрачає до 15 млрд дол. на закупівлі американських систем ППО Patriot, ізраїльських Arrow 3 і активно збирає озброєння у південнокорейців.

Люсі Беро-Судро зі Стокгольмського інституту проблем світу вважає, що це може швидше погіршити, ніж розв’язувати проблему виробництва зброї в Європі — мотивації розвивати власне виробництво буде ще менше.

У середньому на день, пише Bloomberg, росія та Україна випускають один одного десятки тисяч снарядів. Бувало, що російські війська за добу вистрілювали кількість боєприпасів, яка дорівнює місячному виробництву всіх європейських оборонних підприємств. Війна в Україні показала: країни Заходу дуже прорахувалися в масштабах запасів снарядів, які потрібні для належної готовності до конфлікту. Наразі Європа спішно збільшує резерви: так, Німеччина наростить запаси з 20 тис. до 230 тис. штук.

Однак відбудеться це лише у 2031 році, про що свідчать документи Міноборони ФРН, які цитує Bloomberg. Загальну суму, необхідну для поповнення всіх категорій боєприпасів у європейських арсеналах, прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас оцінила у кілька трильйонів євро. За її словами, це необхідно як для достатньої підтримки України, так і для підтримки власної оборони у нових реаліях.

Війна виявилася не такою, якою очікувалося

Також Bloomberg зазначає, що російське вторгнення радикально змінило уявлення про те, наскільки може виглядати майбутня війна. Крім насиченості винищувачами та дронами, країни, які дбають про свою оборону, повинні мати в достатку системи ППО, артилерію та величезні запаси снарядів, тобто багато в чому як у Другу світову війну.

Євросоюз намагається зосередити зусилля на найнеобхіднішій для України складовій — артилерійських боєприпасах. Мета полягає в тому, щоб відправити до лютого 2024 року Києву не менше 1 млн снарядів — і це не рахуючи тих, які будуть закуплені для власних армій. Зараз оборонна промисловість Європи, за даними Bloomberg, випускає близько 300 тис. боєприпасів калібру 155 мм на рік.

Останньою проблемою, з якою стикаються збройові виробництва Європи, Bloomberg називає обмежені можливості виробництва пороху та вибухових речовин. Поки дефіциту немає, але за зростання випуску снарядів ситуація може змінитися, що, своєю чергою, може утруднити здатність підприємств (наприклад, Rheinmetall) випускати достатньо снарядів.

В даний час ця компанія розширює власні потужності з випуску вибухівки на заводі в Угорщині і має намір будувати пороховий завод у Саксонії (для чого веде переговори з місцевим урядом цієї землі). Поки не вирішено питання з державним субсидуванням будівництва, і навіть якщо все пройде гладко, підприємство почне працювати лише через 18 місяців.

Якщо найближчим часом не будуть розширені потужності з виробництва вибухових речовин і пороху в Європі, буде дуже складно задовольнити попит, що швидко зростає, на артилерійські боєприпаси в Європі та Україні, — цитує Bloomberg Олівера Хоффманна, представника Rheinmetall.

Дещо більший термін — до двох років — знадобиться Saab для розширення виробництва протитанкових систем NLAW, Carl Gustaf і AT-4 (усі три чудово показали себе у знищенні російських танків в Україні). Однак зараз склади шведської компанії пустіють.

Словом, поки що Європа не виглядає здатною за короткий термін задовольнити потреби Києва та власних збройних сил в отриманні достатньої кількості сучасних боєприпасів. Коли проблему буде повністю вирішено, невідомо.