У пенітенціарній службі розповіли, скільки українців перебуває за ґратами поза законом

Про це йдеться у відповіді Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) на запит Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України (ГПУ).

За інформацією ДПтСУ станом на 30 липня 2014 року, загалом понад два роки у СІЗО перебувають 1747 людей, яким обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на стадії досудового та судового слідства.

З них від двох до 3,5 року сидять 1174 особи, від 3,5 до 5 років — 430 осіб, понад 5 років — 143 людини.

У пенітенціарній службі уточнили, що дані не враховують СІЗО № 17 в Луганську через складну ситуацію в регіоні та неможливість отримати звідти інформацію.

Зазначимо, що на думку представників адвокатської спільноти, офіційні цифри щодо кількості ув'язнених у СІЗО протягом тривалого часу занижено.

Відома правозахисниця Тетяна Яблонська, яка також є членом Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України, прокоментувала проблему на прохання «Ракурсу»:

— Потрапити за ґрати можна лише після відповідного рішення суду. Державна пенітенціарна служба України контингент до своїх закладів на вулицях самотужки не підбирає. Те, що на рівні досудового слідства в системі перебуває велика кількість осіб, не проблема цієї служби. Хоча новим КПК (як і старим) передбачено запобіжні заходи, не пов’язані з триманням під вартою, значна кількість справ за термінами розглядається ще за старим КПК.

Прокуратура та суди зазвичай не звертають жодної уваги на клопотання захисників щодо можливої зміни запобіжного заходу для пересічного громадянина. Водночас принципово іншою є ситуація із заможною категорією підозрюваних. Особливо чиновництва високого рівня, їхнього оточення та близьких родичів. Тут можна все...

Безперечно, є складні справи, особливо пов’язані з тяжкими злочинами, що передбачають довічне позбавлення волі, але ж таких справ не дуже багато.

Вражає інше. Намагаючись у будь-який спосіб прикрити непрофесійні дії правоохоронців, коли справа є вочевидь сфальшованою, прокуратура та суд продовжують всупереч реальним доказам тримати людину за ґратами.

Характерним прикладом є кримінальна справа Ростислава Колесника (м. Хмельницький), яка триває 13-й рік. Суд закрив її за недоведеністю, апеляція підтвердила це. За касаційною скаргою прокуратури Хмельницького 31 липня 2014 року справу слухали у Вищому спеціалізованому суді України. Відправили на новий розгляд — цього вимагала ГПУ, суд погодився з такою позицією. Хоча здавалося, що досліджувати там уже немає чого. ГПУ оновлена, маємо надію на справедливість.

Насправді справу ніхто не читав, просто є завдання: не допустити звинувачення правоохоронців, багато хто з яких фабрикували справу, а нині пішли на підвищення (з міліцейських, які по-звірячому катували жертву, — Весна, Задорожний, Базелюк, Бурко).

Триває слідство у справі Нечипорука щодо працівників Північно-Західного райвідділу міліції м. Хмельницький. Нікого не відсторонили від роботи. Щодо прокуратури Хмельницкой області, то Шевчука змістили і перевели у заступники...

Вищий спеціалізований суд України «забув», що у липні 2011 року сам виносив ухвалу щодо суттєвих процесуальних порушень та навіть тортур.

Очевидно, що моральна збанкрутілість чиновництва від міліції, прокуратур, судів зашкалює й досі. За таких обставин хіба можна повернути довіру українців до влади? Ситуація потребує не тільки осмислення, а й конкретних дій з очищення.

Як повідомляв «Ракурс», доставку обвинувачених із СІЗО до суду та тримання людей під час очікування в суді в спеціальних клітках прирівняли до жорстокого поводження, а в окремих випадках і до катувань.

Нагадаємо, у вересні минулого року було оприлюднено результати дослідження, відповідно до якого щомісячні темпи наповнення СІЗО в Україні зросли на третину порівняно з різким зниженням у перші місяці після запровадження нового Кримінального процесуального кодексу (КПК).