Ініціатива Гройсмана щодо нагляду за судами суперечить Конституції

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман особисто дав доручення Міністерству юстиції проаналізувати кожен такий випадок і діяльність судді, який виносить відповідні рішення. Юрій Спектор у своїй статті для «Ракурсу» пояснює, що означає ця неконституційна ініціатива.

«Загалом оригінальна ідея пана Гройсмана має усі шанси бути належно оціненою в аспекті ч. 3 ст. 109 КК України — захоплення державної влади особою, яка є представником влади... По суті, пан Гройсман закликав повернутися не просто до загального нагляду, а до системи радянського нагляду за судами», — пише автор.

Та повноцінний радянський нагляд є неможливим в умовах визнання розподілу гілок влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). В радянські часи діяла інша (негласна) правова доктрина, відповідно до якої мав місце інший поділ: на партійні та радянські органи влади.

Тоді прокурору надавалося право не лише брати участь в розгляді будь-якої цивільної або кримінальної справи, вносити протести на незаконні та необґрунтовані постанови, рішення, ухвали, вироки суду, але також право витребувати будь-яку судову справу з суду для перевірки і навіть зупиняти виконання (!) будь-якого рішення або вироку суду до вирішення справи в порядку нагляду.

Ідея прокурорського нагляду за судами була викладена у постанові Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР від 17 грудня 1933 року «Про затвердження Положення про Прокуратуру Союзу РСР», коли прокуратура отримала незалежність від Верховного суду СРСР. Тобто пропозиція прем’єра зводиться до того, щоби зробити міністра юстиції Петренка наркомом юстиції УРСР з обсягом повноважень відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 17 грудня 1933 року.

«Голова уряду натякає на те, що міністр юстиції буде оголошувати прізвища небажаних суддів, називати їх ворогами народу, таврувати ганьбою, вішати ярлики, а потім революційні хунвейбіни з числа підконтрольних „активістів“ будуть влаштовувати публічну кампанію цькування та залякування конкретного судді з метою досягнення двох цілей: провчити цього суддю, примусити переглянути своє рішення чи ухвалити певне рішення, та одночасно залякати решту — мовляв, усі бачать, чим це погрожує, якщо хтось не з нами... Такі методи інакше як терористичними важко назвати. Є великі сумніви, що в такий спосіб можна виправити недоліки судової гілки влади чи подолати корупцію, хіба що перенести касу в інше місце», — пише експерт.