Прем’єріада Гройсмана — про мистецтво працювати ліктями

Вляглася курява від третьої за два роки прем'єріади, і ми можемо спокійно, без метушні, проаналізувати нову позицію на політичній шахівниці. Називається вона по-шаховому цугцванг, а по-простому — капець, тупик.

Нагадаю коротко траєкторію руху до цієї чергової перемоги.

16 лютого 2016 року президент Петро Порошенко нарешті визнав очевидне — країна перебуває в глибокій політичній кризі. Глава держави нарікав на падіння рівня життя громадян, понад 70% яких виступають за відставку уряду. По суті, Порошенко запропонував Яценюку стати крайнім і закликав його піти у відставку.

10 квітня 2016 року прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк виступив з відповідним телезверненням до країни і заявив про свою відставку: «Моє рішення продиктоване кількома причинами: політична криза в державі розв'язана штучно, бажання замінити одну людину засліпило політиків і паралізувало їхню волю до реальних змін у країні, процес зміни уряду перетворився на бездумний біг на місці, автори кризи стали заручниками обставин, зробили заручниками всіх нас: уряд, суспільство, державу». При цьому він закликав до єдності з тими, хто, за його ж словами, розв'язав штучну кризу і звинувачував його у відсутності реформ.

Арсеній Петрович, м'яко кажучи, лукавив, називаючи кризу штучною. Насправді Україна зіткнулася з серйозною суспільно-політичною кризою, де війна і зовнішні чинники грають другорядну роль.

Урядова криза — лише вершина цілого айсбергу проблем, обумовлених повним фінансовим, політичним і моральним банкрутством можновладців.

Колись давно, триста років тому, великий Бомарше у своїй комедії «Божевільний день, або Одруження Фігаро» вклав в уста головного героя дуже актуальні й донині слова: «Прикидатися, що не знаєш того, що відомо всім, і що тобі відомо те, чого ніхто не знає... часто робити велику таємницю з того, що ніякої таємниці не становить; замикатися у себе в кабінеті тільки для того, щоб загострити перо, і здаватися глибокодумним, коли в голові у тебе, як то кажуть, вітер гуляє; чи то погано, чи то гарно розігрувати персону, плодити навушників та підгодовувати зрадників, розтоплювати сургучну печатку, перехоплювати листи й намагатися важливістю мети виправдати убозтво засобів. Ось вам і вся політика».

Старт нової гризні за портфелі Яценюк приурочив до символічної дати — 12 квітня, Дня космонавтики, — натякаючи: до зірок ми підемо через терни...

Мабуть, ще не було настільки відкрито цинічної торгівлі оптом і в роздріб посадами, коли не ховаючись і не озираючись по боках показували майстерність роботи ліктями і вищий пілотаж віджиму чужого у своїх.

Дійшло до того, що напередодні голосування за новий уряд Володимир Гройсман вдався до відкритого шантажу президента, якщо йому не віддадуть п'ять міністерських портфелів і не виконають ряд інших умов...

Було враження, що ділять торгові місця на вінницькому ринку «Юність», а не формують уряд країни, яка претендує на членство в Євросоюзі.

Порошенко і сам майстер політичної інтриги, будь-якого партнера «викрутить» на свої умови. Він був готовий до удару від заклятих друзів по Майдану. Але щоб у спину, від свого... Називається, виростив на свою голову! Як говорив кіт Матроскін: «Дожилися. Ми його, можна сказати, знайшли, відмили, очистили від лушпиння — а він нам фігвами малює!»

14 квітня мишача метушня під килимом стихла, і нам пред'явили новий склад Кабінету міністрів.

Як ви вже зрозуміли, при формуванні вищого органу виконавчої влади широко використовувались принципи прозорості прийняття рішень, гласності, публічного обговорення кожної кандидатури, конкурсний відбір та інший тому подібний «порожняк», який Вінниця не жене.

Перше враження від нового Кабінету міністрів — за ніч 13 квітня кількість торгових точок на політичному ринку різко збільшилася. Якщо Яценюк керував урядом з трьома віце-прем'єрами, без першого заступника, то Гройсман розширив торговельні площі за рахунок відновлення вакансії першого віце-прем'єра, плюс збільшив число простих «віце» до шести. Складалося враження, що посади просто придумували, щоб правильно поділити частки в приватному акціонерному товаристві «КМУ».

Виступаючи у вівторок, 19 квітня, під час відкриття засідання Національної ради реформ, Порошенко оголосив про завершення кризи: «Наше сьогоднішнє засідання, яке відбувається вперше в цьому році, ставить крапку в тривалій історії парламентсько-урядової кризи. Нарешті сформовано коаліцію, нарешті сформовано новий уряд, одночасно і професійний, і політично відповідальний», — сказав глава держави.

При цьому Петро Олексійович забув додати, що ключові міністерства залишилися в руках точно тих же, хто і був до цього: МЗС очолив все той же Павло Клімкін, МВС незмінно залишається під контролем Арсена Авакова, юстицією керує Павло Петренко, оборону країни знову довірено Степану Полтораку, міністром (мало не сказав пропаганди) інформації залишився Юрій Стець, який все прощається, але ніяк не йде...

Ігор Жданов, на якому журналісту Володимиру Бойку вже тавра ніде ставити, все так же завідуватиме молоддю та спортом.

Остап Семерак, який був міністром Кабінету міністрів в першому уряді Яценюка, після нетривалої паузи повернувся міністром екології та природних ресурсів.

Віце-прем'єр — міністр культури В'ячеслав Кириленко, який, на загальну думку, провалив роботу свого відомства і очікував на звільнення, залишився працювати «простим» віце-прем'єром з гуманітарної сфери.

Павла Розенка, міністра праці та соцполітики, підвищено до віце-прем'єра з тих самих питань.

Нікуди не дівся Геннадій Зубко, віце-прем'єр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Простіше сказати навпаки — чим новий уряд принципово відрізняється від попереднього?

Окрім очевидного — почесного вигнання самого Яценюка та його вірного міністра палива та енергетики Володимира Демчишина, який в жодних розслідуваннях не тоне, в ПАРівському вугіллі не горить, і від'їзду за кордон міністра інфраструктури Андрія Пивоварського (який, щоправда, вже встиг інфільтруватися до нового міністра радником), — в уряді утворилися три зяючі дірки — це звільнені парламентом міністр фінансів Наталія Яресько, міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус і міністр охорони здоров'я Олександр Квіташвілі.

Це виглядало як вигнання іноземців з уряду.

Свого часу, при формуванні другого уряду Яценюка, сам президент активно наполіг на тому, що потрібно ввести до складу Кабінету міністрів закордонних фахівців вищої кваліфікації з досвідом роботи в урядах інших країн, для чого негайно видати їм наші паспорти.

Були запрошені Наталія Яресько (США) — в минулому кадровий американський дипломат, колишній співробітник Держдепу США; Айварас Абромавічус (Литва) — співвласник і один з керівників шведської інвестиційної компанії East Capital; Олександр Квіташвілі (Грузія) — в минулому міністр охорони здоров'я, праці та соцполітики Грузії.

При цьому Порошенко всіляко звеличував їхню гідність та оголосив їх запорукою майбутніх реформ. Але, по суті, вони стали не запорукою, а заручниками ситуації.

Будемо говорити прямо: пані Яресько відрядив до нас Вашингтон доглядати за розподілом грошей від МВФ, щоб наші так звані реформатори зовсім вже все не розікрали і хоч щось залишили для країни.

Вона, наче пожежна команда, гасила то одну, то іншу пожежу на переговорах з кредиторами, червоніла перед МВФ за невиконання раніше взятих на себе умов кредитування, встигала писати бюджет...

Як би ми не ставилися до роботи міністра фінансів, але слід визнати: Яресько втримала на плаву гривню і відсунула перспективу неминучого дефолту, при цьому, зціпивши зуби, мовчала на пресу про тіньову сторону урядової команди...

Тим більш підло та некрасиво виглядав блеф Банкової, яка розпускала чутки про її можливе прем'єрство. Тепер-то ми бачимо, що це було виключено з самого початку: вже як «вінницькі» побилися між собою за портфелі, опускаючись до копійчаних торгів, то куди тут Яресько — хіба ж вона так вміє? Ось якби вона була колишнім директором ринку, або хоча б мером Вінниці, то мала б шанси впоратися з цією зграєю реформаторів. А так...

Нещодавно народився хороший політичний анекдот: у Гройсмана є незаперечна перевага перед іншими кандидатами на пост прем'єра — не потрібно вигадувати його справжнє прізвище...

Після відставки Наталія Яресько взяла паузу, а в США, запевняю вас, дуже правильно зрозуміли цей «привіт» з Києва — їх кинули, «бортанули».

Вашингтон вже давно в шоку від української реакції на американські тонкі натяки на «товсту справу».

Взяти хоча б історію з редакційною статтею в газеті New York Times від 31 березня під гучною назвою «Непохитна корупція в Україні». Наголошую: йдеться саме про редакційну статтю однієї з найвпливовіших газет США, яка традиційно близька до Демократичної партії нинішнього президента Барака Обами і кандидата в президенти Хілларі Клінтон.

Як їм відповіли з Києва? Хамством. Це, мовляв, гібридна війна проти України! Сподіваюся, що СБУ незабаром займеться цим сепаратистським друкованим листком.

Дядькові Сему наочно продемонстрували, що Вашингтон — це провінційне містечко за 8 тисяч кілометрів від Вінниці. Жмеринку знаєте? Так ось це набагато далі, далека глушина...

Реакція Банкової взагалі буває вкрай вражаючою. От, наприклад, Айварас Абромавічус, який зважився на сміливий демарш і назвав вголос ім'я великого й жахливого Кононенка, якого йому б не слід згадувати всує.

Ще 3 лютого президент Порошенко захоплено відгукувався про міністра Абромавічуса й умовляв його залишитися, продовжувати реформи. Але 14 квітня, в день відставки уряду, глава держави не відмовив собі в задоволенні познущатися над колишнім міністром: «Один з міністрів економіки обіцяв дерегуляційну гільйотину. Але вона досі не опустилася на голови бюрократів. Якби під час Великої французької революції гільйотину заряджали так довго, королева Марія-Антуанетта досі була б жива», — сказав президент.

Обмовки Порошенка часом тягнуть на рівень хорошого КВНівського жарту. Чого тільки варті «цинічні Бандери»... Але що йому зробила нещасна королева Марія-Антуанетта, яку стратили згідно з вироком судилища часів Великої французької революції 1793 року, вся вина якої полягала головним чином у тому, що вона була дружиною свого чоловіка?

Адже тут палиця на два кінці: якби гільйотина працювала так погано, як наше Міністерство економіки, то була б жива не лише Марія-Антуанетта, але жили б довго і щасливо Робесп'єр, його революційні товариші Дантон, Сен-Жюст і навіть сам обвинувач революційного трибуналу Фукьє-Тенвіль — на жаль, всі вони закінчили життя на гільйотині... Отже, «чуть помедленнее кони, чуть помедленнее»! В гості до Бога не можна запізнитися...

Ми сказали пару слів про тих, хто пішов. Хто ж прийшов їм на заміну?

Новий міністр фінансів Олександр Данилюк ще не встиг стати до роботи, як вляпався в скандал з офшорами: з'ясувалося, що у нього їх цілих три — дві компанії на Кіпрі й одна на Кайманових островах.

Тому новоспеченому міністру фінансів довелося починати роботу з вибачень: «Я вношу зміни в свою декларацію і хочу принести свої вибачення суспільству — всі ці дані повинні бути коректно задекларовані мною «з першої спроби».

Підкажіть, як слід називати за законом людину, яка не може правильно подати декларацію про доходи з першого разу?

Я чудово розумію Порошенка — як можна тримати на такій відповідальній роботі пані Яресько, якщо у неї навіть немає офшорів? Це ж дикість! Значить, вона не вміє «мутити» і робити «схеми», тобто профнепридатна. Інша справа Данилюк — відразу видно клас і марку!

Якщо у нас президент — «сліпий траст», то який у нього міністр фінансів? Українці кажуть: «Яке їхало — таке здибало!»

Або взяти, приміром, першого віце-прем'єр-міністра Степана Кубіва, який колись був завідувачем оргвідділу Львівського обкому комсомолу та став за прикладом інших комсомольців (як Тігіпко) банкіром.

Красномовну оцінку нинішньому складу уряду дала народний депутат Ірина Луценко. Коли їй закинули про те, що її чоловік, Юрій Віталійович, ніяк не може бути генпрокурором, бо не має вищої освіти у сфері правознавства, вона не полізла за словом у кишеню і парирувала: «Скажіть, будь ласка, а Кириленко має освіту інституту Поплавського? Кубів має економічну освіту, яка б йому дозволила безперешкодно виконувати ті функції, які передбачені його міністерством? Пройдіться по кабінетах міністрів, пройдіться по інших кандидатурах».

Це не моя оцінка — це думка дружини лідера фракції БПП... Як в такому випадку назвати всіх цих людей одним ємним словом? Правильно — набрід! Тобто, прошу пардон, я хотів сказати «уряд одночасно і професійний, і політично відповідальний», як запевняє президент.

Вражаюча картина: лайнер під назвою «Україна» прискорено йде назустріч айсбергу, впору одягти рятувальні жилети, а дехто б'ється за те, кому в якій каюті потонути...

«Что-то воздуху мне мало — ветер пью, туман глотаю, чую с гибельным восторгом: пропадаю! пропадаю!»