Спорт наконец-то стал политикой — доказано Украиной

Футболіст з Бахмута, які постить у Фейсбук Ірину Фаріон.

Народжений у Хабаровську футбольний фрік Олександр Алієв на блокпосту з АК-47.

Тренер збірної України Олександр Петраков крізь сльози обіцяє у київській квартирі помститися росіянам усіма можливими способами. Наші чемпіони масово продають свої медалі на аукціонах, щоби допомогти армії.

Водорозділ між Добром і Злом пройшов і у спорті.

Нарешті наші атлети починають забувати фразу про «спорт поза політикою».

Це болісно, ціна такого зізнання зависока, але після перемоги ані ментально, ані інституційно спортивна «вата»вже не матиме шансу знову подати голос в Україні.

Переоцінка цінностей

Природньо, що футбол завмер. Команди розпущені, хтось волонтерить, як Роман Зозуля. Хтось, як от вихованець «Динамо» Андрій Богданов, – у теробороні.

Чимало футболістів посприяли вивезенню за кордон вихованців футбольних академій та їхніх родин – це направду велика кількість людей. Їх прийняли колеги українців у Польщі, Австрії, Італії, Німеччині.

Імениті легіонери Андрій Ярмоленко, Олександр Зінченко та Руслан Маліновський збирають гроші для армії.

Боксери Усик та Ломаченко, які раніше товаришували з московськими попами, часто вирізнялися не тільки блискучими перемогами на рингу, але й проросійськими заявами (наприклад, про «Божий», але не український Крим) – тепер обидва в теробороні.

Як і Володимир Кличко, до слова. Молодший брат мера Києва записався в ТРО ще до 24 лютого. 

Хоча сім’я, яка кажуть, не без виродків. Багаторічний капітан української збірної з футболу Анатолій Тимощук не зронив й пів-слова на захист своєї країни. Йому зручно у Пітері, на посаді менеджера «Зеніта», що його фінансує «Газпром». Тим часом у Луцьку в теробороні його батько Олександр пояснює сусідам і вболівальникам, чому погано виховав сина...

Тимощука українська футбольна влада фактично викреслила з усіх своїх реєстрів та історії.

Інша показова історія сталася у клубі Першої ліги «Агробізнес» (Волочиськ). Війна застала його гравців і тренерів на зборі у Туреччині. Президент клубу Олег Собуцький домовився про трансфер в Будапешт, а звідти –додому. Але до Волочиська повернулися тільки троєгравців, тренери та персонал. Решта футболістів залишилася в Європі.

Собуцький можливо й не оприлюднював цього факту публічно, але кілька футболістів почали постити в інстаграм фото з кафе в Іспанії – і це на тлі крові, руйнувань та злочинів рф в Україні. Тому президент «Агробізнеса» розірвав контракти з усіма «відмовниками».

Спортивний фронт

Якщо заперечити тезу про «спорт поза політикою», легко відповісти на запитання, чи є спорт під час війни? Упродовж першого місяця війни принаймні три виступи українців стали ефектною та ефективною трибуною для України.

Наша збірна вперше в історії виборола 29 нагород на Паралімпійських іграх у Пекіні, які стартували вже після атаки росії. На Паралімпіаді-2022 Україна виграла 11 золотих, 10 срібних та 8 бронзових медалей і в загальному заліку ми посіли друге місце. Крім того, українці вперше в історії виграли медальний залік Паралімпіади у біатлоні.

А чого вартував виступ пари з Харкова  –- Олександри Назарової та Максима Нікітіна – на ЧС з фігурного катання у Франції!

Українці у лютому змагалися на Олімпійських іграх в Пекіні, після чого повернулися до Харкова, де зустріли початок війни. Назаровій вдалося виїхати з міста, проте Нікітін понад три тижні провів у Харкові під постійними обстрілами російських військ. Зрештою йому вдалося виїхати з міста. На чемпіонат Олександра та Максим добиралися вісім днів. У Монпельє вони виступили не лише без підготовки, але й у тренувальній формі - під ремікс пісні Джамали «1944» і «Ой у лузі червона калина» у виконанні Андрія Хливнюка («Бумбокс»).

Реакцією на справжній спортивний подвиг харків’ян стала кількахвилинна овація трибун.

Треба було бачити очі наших легкоатлеток Ярослави Магучих (Дніпро) та Марини Бех-Романчук (Хмельницький) перед вирішальними спробами на Чемпіонаті світу у Белграді. Яся застрибнула у висоті на перше місце, а Марина стала «срібною» у дебютному для себе виступі у секторі для потрійного стрибка. А ще за кілька днів до старту обидві й говорити не хотіли про поїздку на ЧС – як стрибати, коли ворог бомбить твою країну?!

Чому підтримка трибун важлива

Здавалося б – навіщо радіти масштабній підтримці українців, які й тепер змагаються за межами країни? Чи варто серйозно сприймати усі публічні знаки уваги й підтримки нашій країні, які стали правилом хорошого тону під час переважної більшості спортивних подій у Європі?

Але гігантські банери із українськими прапорами, капітанські повязки на руці гравців найкращих команд Європи, овації вдячності Україні на початку поєдинку, кожен антивоєнний плакатик на найвідоміших стадіонах континенту  – усе це крапельки, які складають ріку, що прориває дамбу нерозуміння справжніх причин нападу росії на нашу країну. Тиск на європейські уряди – це й зміни у настроях вболівальників - потенційнних виборців Шольца,Орбана, Макрона чи Джонсона.

Стосовно Джонсона, то українцям важко йому дорікнути. А от Шольц точно мусить дослухатися до німецьких фанатів, які щосуботи нагадують йому про те, що спорт вже не поза політикою.