Чим лобізм відрізняється від хабарництва?

На перший погляд, спроба вплинути на політика через фінансову або іншу підтримку здається чистою формою хабарництва. Відповідно, можна було би стверджувати, що лобізм є просто евфемізмом до слова «хабар». Але чи справедливе таке твердження?

Лобіювання існує у різних формах. Наприклад, лобісти можуть фінансувати інформаційні кампанії, спрямовані на підтримку вигідних для них законодавчих змін. Також вони можуть проводити дослідження і публічно представляти їх результати, надаючи їх політикам та громадськості. Ці дії виглядають як звичайні завдання громадського сектору і не викликають особливих запитань. Однак лобіювання може мати й інший, більш прямий характер – наприклад, коли гроші передаються політикам з метою отримання певної прихильності.

Безліч прикладів того, як лобісти витрачали мільйони доларів, впливаючи на політиків. Відома історія так званих  «опіоїдних лобістів» у США. Протягом кількох десятиліть фармацевтичні компанії, такі як Purdue Pharma, активно впливали на політиків і регуляторів через лобістів, щоб уникнути обмежень на продаж опіоїдів, навіть попри загострення опіоїдної кризи. Це дозволило компаніям продовжувати заробляти мільярди на продажах препаратів, які спричинили залежність у мільйонів американців.

Тютюнові компанії у Великій Британії також не сплять. Видання The Guardian повідомляло, що значною мірою саме сила їхнього лобіювання не дозволила втілити ініціативу премʼєра Ріші Сунака щодо заборони куріння для осіб, народжених після 1 січня 2009 року. Як зазначила Дебора Арнотт, виконавчий директор організації Action on Smoking and Health: «Тютюнові транснаціональні корпорації будуть боротися до останнього, щоб заблокувати, послабити або, принаймні, відтермінувати історичне законодавство Великої Британії щодо підвищення віку продажу [тютюну]…».

Інший приклад лобіювання – військовий сектор і NRA (Національна стрілецька асоціація) у США. Ця організація щороку витрачає мільйони доларів ($69.122.564 з 1998 року) на лобіювання, аби блокувати законодавство щодо контролю за зброєю. Незважаючи на численні випадки масових розстрілів, політики, які отримують фінансування від NRA, продовжують підтримувати закони, що захищають інтереси збройної індустрії.

Не дивлячись на сумнівну етичність таких ініціатив, витрачені на їх просування кошти не вважаються хабарем за законом, адже вони витрачаються на формальну лобістську діяльність – підтримку проектів законодавців, організацію кампаній, наукові дослідження та юридичні консультації. 

Мета лобістської діяльності, вочевидь, quid pro quo – ми підтримали тебе, а ти, коли отримаєш владу, підтримаєш нас. Схожою є мета хабарника. Яка ж різниця між лобізмом і хабарництвом?

⦁ Законність

Лобізм і хабарництво, насправді, розрізняються значною мірою формально, ніж сутнісно. У лобізмі кошти не передаються безпосередньо державним службовцям, а спрямовуються на фінансування передвиборчих кампаній, проектів та благодійних ініціатив, пов’язаних із політиком. Такий спосіб впливу передбачений законодавствами країнами Європейського Союзу, США тощо, і не карається, на відміну від хабарництва.

⦁ Масштабність

Лобіювання найчастіше здійснюється через громадські організації та галузеві асоціації – наприклад, у фармацевтичній, тютюновій чи страховій індустріях. Ці об’єднання дозволяють мобілізувати серйозні ресурси для просування ініціатив, що відображають їхні інтереси, на найвищому законодавчому рівні. 

На противагу лобізму, хабарництво зазвичай проявляється на нижчому рівні: коли окремій компанії потрібна допомога у підписанні контракту або коли не зовсім доброчесній громадській організації потрібен грант, за який треба віддати частину цього самого гранту. Хабарництво приносить користь лише тим, хто його здійснює, і призводить до корупції та занепаду економіки. Лобіювання ж має шанс принести користь суспільству. 

⦁ Підконтрольність і потенційна користь

Акти лобізму фіксуються та контролюються законодавством, що робить їх прозорими для громадськості, а також вони можуть сприяти розвитку громадського сектору та індустрій. Хабарництво ж діє виключно у вузьких інтересах.

Хоча межа між лобізмом і хабарництвом розмита, вона все ж існує. Лобізм був і залишається частиною політичної системи, і завдання суспільства полягає в тому, щоб зробити його максимально прозорим, відповідальним та підконтрольним законам.

У будь-якому разі, якщо ми побачимо, що «не ті» групи інтересів підтримують політика – ми можемо проголосувати за іншого. Без законодавства про лобізм і державного контролю за цим явищем у нас буде відсутня і така можливість. Памʼятаймо також, що не всі лобісти бажають нам лиха. Лобіювання – історія не тільки про гроші корпорацій; це також про захист демократії та громадянського суспільства.