Трагізм нарцисичного дзеркала

Пам’ятайте: лише пройдисвіти дивляться на світ вашими очима, лише шпигуну не байдужі ваші проблеми. Гармонія із зовнішнім світом — миттєва ейфорія перед тягучим болем від удару в спину. Ми — вічне глупство одне одного.

Роберт Грін у книзі «48 Законів влади» у 44 законі пише про те, що отримати довіру, розуміння, навіть своєрідну форму любові від людини дуже просто: достатньо продемонструвати їй, що тобі не байдуже те, що з нею відбувається. Йдеться про інтереси, переживання, проблеми — усе, що для неї є небайдужим. 

Як же про це дізнатися? Дуже просто: людина сама все розповість, навіть просити не потрібно, лише заплющити рота і розкрити вуха. Розумію, що це задача не для всіх, адже щоби стати на горло власному его, потрібно мати видатні атлетичні здібності, але можливість почути світ навколо може того вартувати.

Чому це так добре працює? Знову ж таки, за Гріном, причина полягає в тому, що ми звикли: наші проблеми — це наші проблеми, розповідати про них комусь іншому безглуздо. В кращому випадку нарвешся на формальну відмашку на кшталт: «Блін, тримайся…». У гіршому — спровокуєш монолог про проблеми людини, на допомогу якої сподівався. Як ви розумієте, ні перший, ні другий варіант не заспокоїть, не підтримає і аж ніяк не надихне. Тому зустріч із щирим інтересом, небайдужістю, може навіть здаватися підозрілою: важко повірити в те, що всесвіт раптом вирішив подарувати трохи розуміння. З іншого боку, на таку «приманку» дуже важко не повестися, як складно було би відмовитися від ковтка нехай і брудної води людині, яка кілька діб блукала пустелею.

«...якщо ви зможете показати, що розумієте інших, віддзеркалюючи їхні основні почуття — а таке трапляється дуже рідко, — то з легкістю зачаруєте їх і роззброїте». (пер. авт.).

Чому це так добре працює? А, зрозумів, ви хочете спитати: «Чому ми живемо у світі, де всі можуть, але ніхто не хоче зрозуміти ближнього?». Я би хотів знайти елегантну і правдиву відповідь на це питання, але маю лише правдиву. Вона полягає в тому, що ми малі і дурні, самозакохані діти, які хочуть, щоб їх любили і визнавали, але не готові першими полюбити і визнати. Ми говоримо: «Добро і зло», а маємо на увазі: «Особистий, миттєвий комфорт і дискомфорт». Наші проблеми і мрії — порочне коло, вихід із якого доступний лише тим, хто робить перший крок, тому воно і залишається таким незворушним.

У цьому і полягає трагізм нарцисичного дзеркала.