Новости
Ракурс

Коли кримінальна справа більше, ніж злочин

Після чергового замаху на своє життя розлючений Наполеон наказав арештувати члена королівської сім’ї герцога Енгієнського, який мирно жив у сусідній державі, судити його та розстріляти. Команду імператора виконали. Цинічний міністр закордонних справ Франції Талейран у звичній для себе манері заявив: «Це більше, ніж злочин, – це помилка».

Loading...

Талейран хотів наголосити, що помилка політика може завдати більше шкоди, ніж злочин, вчинений якимось там генералом. Схожу помилку, на мою думку, допускають наші високопосадовці з Генпрокуратури, намагаючись за всяку ціну засудити за ст. 111 КК України (Державна зрада) і тих громадян України з Криму, обвинувачення щодо яких не лізе ні в які ворота.

До таких обвинувачень  я би відніс справу С. По-перше – вибір особи. С. є медиком, тобто некомбатантом, що само по собі робить невдалим його вибір на роль зрадника.

Ось далеко не повний мартиролог тих порушень, які допустило слідство (з точки зору захисту):

Обвинувальний акт не затверджено прокурором. Читаючи обвинувальний акт, прокурор ніяково пробурмотів, що цей документ погоджено з якоюсь там особою. Яка б особа не погоджувала його, він потребує не погодження, а затвердження.

Справа розглядалась із порушенням правил підсудності. Вирок довелося скасувати. Триває новий виток розгляду справи, яка до того ж розслідувалась із порушенням правил підслідності.

Територіальна підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою (ст. 12 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Однак Генеральна прокуратура не визначала підслідності справи. Справи за ст. 111 КК за предметною підслідністю відносяться до СБУ, але чомусь її розслідували прокурори.

Процесуальні рішення у справі приймались слідчими суддями Дарницького районного суду м. Києва. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» повноваження слідчих суддів на території Криму здійснюються в районних судах, визначених Апеляційним судом міста Києва. Однак у справі по обвинуваченню С. Апеляційний суд не доручав цього питання ні Дарницькому районному суду, ні будь-якому іншому. Таким чином слідчі судді вирішували питання запобіжного заходу та інших дій з порушенням  правил підсудності.

Недотримання правил підслідності та підсудності ЄСПЛ визнає порушенням права на справедливий суд, гарантований ст. 6 Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі  «Фельдман проти України», Європейський суд з прав людини прямо вказав, що порушення територіальної підслідності є порушенням права на справедливий суд, гарантований ст. 6 Конвенції. 

Отже суд, який розглядає кримінальне провадження,зобов’язаний на підставі ст. 87 п.2 ч. 3 КПК визнати очевидно недопустимими всі докази, зібрані органом прокуратури, бо розслідування справ за ст. 111 КК відноситься до компетенції не органів прокуратури, а слідчих органів безпеки. Оскільки слідство проведено не уповноваженим органом і на підставі рішень неуповноважених слідчих суддів, недопустимими слід визнати і всі фактичні дані, які одержані прокуратурою, яка проводила досудове слідство.

Так у справі № 761/34909/7 від 30 жовтня 2018 року, розглянутій Шевченківським районним судом м. Києва, зазначено: «У справі допущено порушення підслідності. Тому суд визнав усі відео, дзвінки та інші докази, які здобуті слідством, недопустимими та повністю їх відкинув».

У справі № 127/21401/15-к обвинуваченого виправдано за ч. 1 ст. 111 КК. У вироку, зокрема, наголошено: «При аналізі об’єктивної та суб’єктивної сторони державна зрада має характеризуватися прямим умислом та суспільно небезпечними діяннями, одна з яких перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомогу державі, з якою країна перебуває в умовах збройного конфлікту. Таких дій не виявлено».

У жодному з доказів щодо С. також не міститься відомостей про те, що він вчиняв якісь умисні дії для надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності  проти України.

Отже, справа С. є своєрідним лакмусовим папірцем і показова тим, що перед суддями стоїть вибір: або піддатись тиску внутрішнього цензора і політичної складової, або ж діяти так, як вирішуються справи з аналогічними порушеннями, ігноруючи сторонні впливи.

Одного разу суд вже вибрав внутрішнього цензора і політичну ангажованість. І  тільки  завдяки випадковості вирок був скасований. Чи стане суд знову на ті ж граблі? Нелегкий вибір для суддів, особливо, якщо вони ще не пройшли оцінювання…

Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter