Необхідна оборона інтересів засудженого… Генеральною прокуратурою

Аналізуючи питання меж необхідної оборони, виявила цікаве рішення, де в інтересах засудженого заяву в повторній касації подано стороною обвинувачення. (Постанова Верховного суду України від 01.10.2015 р. по справі № 5-134кс15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52567709).

Примітне воно і через те, що саме Генеральною прокуратурою вибудована найкраща правова позиція, що забезпечила ліпші інтереси засудженого та правильне застосування судом норм кримінального законодавства України. При цьому заява адвоката містила менш корисне обґрунтування для клієнта.

Навдивовижу стороною обвинувачення запропонована  вірна кваліфікація злочину, що значно пом’якшує покарання, що в результаті і було підтримано Верховним судом при винесенні справедливого вердикту.

У справі жінку засуджено за нанесення в процесі бійки смертельних ножових поранень співмешканцю, який зі сталою періодичністю вчиняв над нею психологічне та фізичне насильство.

Адвокат вимагав перекваліфікувати діяння з умисного вбивства (ст. 115 КК) на умисні тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть потерпілого (ст. 121 КК) і направити справу на новий розгляд. Санкція за запропонованою захисником статтею складає від 5 до 8 років позбавлення волі. До того ж, відповідно до обґрунтування адвоката, справа ще мала би розглядатись декілька років за новим колом.

Прокурор же просив перекваліфікувати діяння з умисного вбивства (ст. 115 КК) на умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) і зменшити покарання засудженої до 1 року 5 міс. позбавлення волі, змінивши вирок, не передаючи справу на новий розгляд.

Звісно, почувши доводи прокурора в засіданні, адвокат зорієнтувався та підтримав вимоги ГПУ. Заяву сторони обвинувачення частково задовольнили. І суд перекваліфікувавдії з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК в бік покращення стану засудженої особи, призначивши півтори роки позбавлення волі.

Хоча на мою думку, перевищення меж необхідної оборони взагалі немає в цій справі. Але якщо погодитися із їх наявністю, то діяння правильніше кваліфікувати за ст. 124 КК – умисне тяжке тілесне ушкодження в стані необхідної оборони, адже мотив умисно позбавити життя чоловіка навряд чи був. Як встановлено рядом рішень касаційної інстанції, мотив є визначальним у кваліфікації такого виду злочину - спрямованість умислу винного на позбавлення життя, бажання настання смерті потерпілого (постанова ВС від 01.03.2018 р. по справі № 466/9158/14-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72525277; ухвала ВССУ від 28.09.2017 по справі № 646/10855/15-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69294264)

З точки зору правової аналітики мотивувальна частина рішення цікава тим, що Верховним судом України надано основи розмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), визначені критерії правомірності необхідної оборони (ст. 36 КК).

Як встановлено судом, за нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причиннимзв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.