Кому потрібний незалежний суд

Нещодавно відбувся ХIII З’їзд суддів України. Я пригадую проведення першого з’їзду 1992 року, в якому брав участь, і як міністр юстиції відкривав і вів його певний час. Багато чого змінилося за цей період, але таке враження, що ми рухаємося за законами діалектики, проте не вгору по спіралі, а вниз. Тому що проблеми, які були тоді, лишилися, і на нинішньому з’їзді судді порушували ті ж самі питання, тільки тепер вони стали гострішими. І це на тлі того, що юрисдикція суддів поширилася на всі правові відносини, які виникають у державі.

Якщо раніше виникали запитання, чи можна взагалі розглядати справи людей, звільнених з посади президентом, то тепер геть усі рішення, в тому числі й Верховної Ради, можна оскаржити в суді. Це величезна відповідальність судді, коли він розв’язує питання стосовно будь-яких рішень, в тому числі й тих, що мають політичний відтінок. Тобто своїм рішенням суддя вже може втрутитися в політику, що є дуже небезпечним для нього самого.

З іншого боку, суддя — фігура особлива. Його рішення має ґрунтуватися на законі, відповідати закону. І, ухвалюючи рішення, суддя має відчувати свою незалежність. Чи є сьогодні у судді така незалежність? Безперечно, немає. Бо він постійно чекає, що його чи то звільнять, чи люструватимуть, чи перевірятимуть.

Водночас, цілком правильним є те, що на посаду судді не призначатиме орган, який має політичне забарвлення, наприклад, Верховна Рада. Будучи головою Верховного суду, я не раз спостерігав, як народний депутат через якесь неугодне йому рішення намагається помститися судді при обранні його безстроково, закликаючи свою фракцію не голосувати. Мені неодноразово доводилося виступати перед депутатами і переконувати, що суд ухвалив правильне рішення. З моєю думкою погоджувалися. Тоді я мав можливість перевірити справу одразу і довести, що ніяких порушень суддя не допустив.

Авторитет суду складається з багатьох чинників: це якість законів, зміст рішень, місце, де відправляють правосуддя, а також те, якої думки про судову систему дотримуються високопосадовці. Що ми бачимо сьогодні? Наші високопосадовці під час публічних виступів, у тому числі за кордоном, намагаються переконати аудиторію в тому, що суд у нас продажний, а всі судді хабарники. Водночас… запрошують іноземних інвесторів до України, щоб вони вкладали гроші і допомагали піднімати нашу економіку. Який же іноземний інвестор прийде в державу, коли він чує такі заяви від її найвищих посадових осіб, які мають бути найкраще поінформовані про ситуацію всередині держави, відповідно — про стан справ у судовій системі? А ці найвищі посадові особи обговорюють такі питання на рівні кухонної розмови двох людей, які побували в суді і їх не задовольнило рішення. Безперечно, іноземні інвестори всіляко утримуватимуться від ризиків, тому що сумніваються в можливості захистити тут свої інтереси. З одного боку, наші можновладці наче хочуть підняти економіку, з іншого — всіляко обрубують надію потенційних інвесторів на те, що вони зможуть захистити свої інтереси в суді. Це дуже безвідповідально — робити такі заяви. Я інколи дивуюся, слухаючи виступи прем’єр-міністра, міністра юстиції, — невже ви вороги своєї держави?

Коли приклади такої оцінки роботи суду подають найвищі посадові особи, це аморально. Це вони порушують Конституцію, насаджують у народі думку про те, що «не підмажеш — не поїдеш». Конституція вимагає від усіх поважати незалежність суду і не посягати на неї. Не можна впливати на суд, давати йому вказівки, не можна організовувати мітинги, тиснути на суддю, хапати його за комірець і трясти.

У суді розв’язуються конфлікти, тобто зазвичай одна сторона задоволена, інша — ні. Перша мовчить, друга часто критикує. А критикувати, щоб виправдовувати свою правову позицію, можна різними способами, в тому числі й звинувачуючи суд у корумпованості. Ну, це життя. Загалом, справді, якщо подивитися на статистику, скільки справ суд розглядає і скільки рішень оскаржується, яким є відсоток перегляду рішень апеляційними інстанціями — це ж мізер. Левову частку, приблизно 90% рішень ніхто не оскаржує, тобто люди задоволені ними.

З іншого боку, подивиться на умови, в яких працюють судді. Я відвідував суди в США, Китаю — там зовсім інші, незрівнянні умови. У нас це закуток якийсь. Наші судді також бувають за кордоном, дивляться, в яких умовах працюють інші суди. Безперечно, у них є власна думка щодо того, як ставиться держава до створення умов для здійснення правосуддя. Буває, що судді не те що попрацювати чи перепочити ніде, йому сісти немає де, не кажу вже про проблеми із залами судових засідань. З іншого боку, ми вимагаємо відкритості і прозорості судового процесу. Який же тут буде судовий процес, коли в зал судового засідання набивається стільки людей, що люди непритомніють? Тож це проблема держави.

Верховна Рада і президент практично усунулися від поповнення судового корпусу: обрання безстроково і звільнення тих, хто вже не може працювати за віком. Близько 800 суддів, а це 10% суддівського корпусу, перебували в підвішеному стані. Скільки мільйонів було витрачено на зарплати суддів, які вже не мали права відправляти правосуддя! Це смішна і сумна історія, що яскраво демонструє ставлення держави до суддів. Це показово з точки зору ставлення органів виконавчої і законодавчої влади до рівної ним за Конституцією судової гілки влади. За такого ставлення демократії у нас не буде ще довго, тому що основа демократії — це нормальний незалежний суд.

Щодо люстрації, безперечно, серед суддівського корпусу є ті, хто підриває авторитет усієї судової системи. Водночас, неправильно оцінювати всю судову систему і звинувачувати її в тотальній корупції виходячи з окремих фактів.

Вимоги прозорості, відкритості також не завжди збігаються із можливостями суду, який працює в неналежних умовах. Стосовно кадрів, люстрації. Колись я був на засіданні міністрів юстиції держав Центральної і Східної Європи в Німеччині. Міністр юстиції Клаус Кінкель наводив приклад, як вони розв’язали питання з суддями НДР: звільнили всіх, а натомість призначили суддів із ФРН. І закликав наслідувати приклад ФРН, вирішуючи питання із суддями. Але зауважте: в них не було проблеми з кадрами. І нам так робити, м’яко кажучи, нерозумно. І аналогії з міліцією тут недоречні. Я водій, і мені приємно спілкуватися з новою поліцією. Але бути суддею — це інша відповідальність й інша робота, яка потребує у десятки разів більше знань. І замінити суддів за тим же принципом, як замінили працівників ДАІ, неможливо.