Семен Глузман: Уроки чужої крові

З ініціативи нашого омбудсмена Валерії Лутковської 25 листопада в Києві відбувся незвичайний круглий стіл. Говорили про давні події в африканській Руанді та про сьогоднішні — в європейській Україні. Як виявилося, про схожі події. До участі в дискусії пані Лутковська запросила багатьох, прийшли — дехто. Спеціально для участі у заході приїхали іноземці: Катерина Мітяєв з Лондона, яка представляла міжнародний фонд «Всесвітня єврейська допомога», що працює як в Україні, так і в Руанді, та руандійський юрист Айзек Мугабе.

Нагадую, 20 років тому в Руанді стався страшний громадянський конфлікт: за 100 днів були вбиті, зґвалтовані й покалічені 800 тис. людей. Звичайні руандійці різали звичайних руандійців. Ґрунт для різанини був підготовлений ​​місцевими (тобто руандійськими ж) політиками та журналістами. Наразі багато хто з убивць сидять у руандійських в'язницях, де досить часто кінчають життя самогубством. Пан Мугабе — також із жертв різанини. Вижив, втративши батьків...

І у нас — війна. На жаль, не тільки окупаційно-російська. Громадяни України теж вбивають одне одного — не одні чужоземні «бойові буряти» цим займаються. Під майже нейтральним терміном АТО ховаються смерті тисяч українських громадян від руки інших українських громадян. Так, я смію вимовити ці страшні, скорботні слова: в Україні триває громадянська війна!

Як і в Руанді тоді, сьогодні винуватцями кривавого конфлікту в Україні є політики й журналісти. Наші політики й наші журналісти. У круглому столі 25 листопада брали участь соціологи. Вони детально показали реалії нетерпимості в нашій країні, їхній діагноз невтішний... Нечисленні журналісти, що брали участь у цій дискусії, також свідчили про вкрай серйозні українські проблеми.

Не приховую, мені було боляче і соромно. Тому що конференц-зал був напівпорожній. Політиків у ньому не було. Ні-ні, я не очікував, що в дискусії візьмуть участь Царьов і Тягнибок, Фаріон і Єфремов. Але таке тотальне небажання українських політиків взяти до відома й осмислити уроки Руанди прямо свідчить: нам доведеться ще дуже довго жити нерозважливо.

Спеціально для участі в даному заході до Києва приїхав відомий російський журналіст Костянтин Зарубін. Його повідомлення «Росія: роль ЗМІ в появі залежностей від конфронтації» було сумним і гірким. Молодий російський інтелектуал говорив надзвичайно відверто. Пізніше його запросили у прямий ефір телеканалу 112, де він також був абсолютно щирим... 

Щирою була і Валерія Лутковська. По завершенні дискусії, попрощавшись з учасниками круглого столу, я довго сидів на вуличній лаві. Сам. Холод, невеликий дощ, нескінченна низка дорогих автомобілів, десятки перехожих, що кудись поспішають... Я намагався зрозуміти, чому чужа біль, чужа кров не можуть стати уроком для нас, українців. Які вже знають і свій біль, і свою кров. І, на жаль, свою ненависть. Як і своє палке бажання помсти. Руанда, Україна... Як все схоже, як все страшно. Тим більше, і політики, і журналісти продовжують сіяти ненависть.