Водій BMW на волі завдяки поліції, яка досі не оголосила йому про підозру

Я розумію, за кого має нас керівництво МВС України, Національної поліції та персонально народний депутат Антон Геращенко. Але все ж таки перший раз стикаюсь з тим, щоби отак, просто в очі, вони з нас насміхались, коментуючи жахливий злочин, скоєний поліцейськими 7 лютого 2016 року. Того дня «правоохоронці» і розстріляли в Києві легковий автомобіль BMW з людьми, внаслідок чого загинув ні в чому не винуватий 17-річний пасажир Михайло Медведєв лише через те, що водій скоїв адміністративне правопорушення.

Можна лише уявляти, скільки передач відзняв би нинішній директор Департаменту комунікацій МВС України Артем Шевченко, скільки чорнил і жовчі вилив би, якби щось подібне трапилось за часи Януковича.

Коли, наприклад, у травні 2010 року в Шевченківському райуправлінні міліції Києва за сумнівних обставин помер студент Ігор Індило, впродовж кількох років майбутні активісти Майдану пили кров з Міністерства внутрішніх справ попри те, що Індило потрапив в околоток, бо був п’яний (випив з товаришем 1 літр самогону на двох), хуліганив на ґанку гуртожитку та не виконував законних розпоряджень працівника міліції. А помер Індило не тому, що його застрілив міліціонер, а внаслідок падіння з лави в приміщенні райуправління, де він по п’яні заснув.

Тим не менш, громадські активісти та журналісти абсолютно правильно стверджували, що завданням правоохоронного органу є захист прав і законних інтересів усіх громадян — у тому числі п’яних бешкетників, які не підкоряються вимогам міліціонерів. І що представник влади має нести відповідальність за падіння Індила з лавки, позаяк, враховуючи стан отруєного самогоном студента, повинен був покласти його в більш безпечне місце.

А нині Артем, навпаки, розповідає, що представники влади начебто мають законні повноваження стріляти по беззбройних людях і вбивати ні в чому не винуватого пасажира авто лише тому, що водій скоїв адміністративне правопорушення.

Цинізм — річ безмежна. І ось Артем у своєму Facebook з обуренням пише: «Підозрюваний у вбивстві пасажира Медведєва поліцейський Олійник згідно ухвали слідчої судді сидітиме під вартою, а головний винуватець всієї цієї трагедії, за словами Анатолія Матіоса, «обдовбаний мажор», водій BMW Хропачевський гулятиме поки на волі. Може, ще у когось візьме покататися автомобіль — хай навіть і без прав».

На кого розрахований цей полум’яний текст? Адже причина того, що водій BMW Хропачевський гуляє на волі, полягає виключно в тому, що за перебігом двох тижнів з моменту трагічної події поліція не оголосила йому підозри в скоєнні жодного злочину. На момент виходу цього матеріалу щодо Хропачевського поліція навіть не склала адміністративного протоколу.

Закономірне запитання: а за що саме голова Національної поліції України Деканоідзе отримує зарплатню в 90 тис. грн на місяць з нашої кишені, якщо не може захистити платників податків від, як пише Артем, «обдовбаних мажорів»? А якщо Хропачевський винуватий у скоєні злочину, то чому Голосіївське райуправління поліції Києва досі не притягнуло його до кримінальної відповідальності попри те, що, за повідомленням поліції, за фактом нічних перегонів відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 309 та ч. 2 ст. 345 КК України? І чому це кримінальне провадження відкрито не проти конкретної особи, а «за фактом»?

Спробуємо розібратись, чому. Ст. 309 КК України передбачає відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту. Як постійно впродовж от уже двох тижнів заявляють представники МВС, водій злощасного автомобіля перебував у стані наркотичного сп’яніння. Але це не є злочином. Для того, щоб оголосити підозру за ст. 309 і суд не обсміяв слідчого, треба продемонструвати наркотики. Не ті, що в організмі Хропачевського, а ті, які він начебто перевозив чи зберігав.

Поясню на конкретному прикладі, які саме дії становлять склад злочину, передбаченого ст. 309 КК України.

13 серпня 2014 року в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження №12014030150000212, відкрите у зв’язку з тим, що громадянин Зозуля Юрій Григорович, керуючи автомобілем Subaru, номер державної реєстрації АА 1985 РІ, намагався ввезти на територію України 25 ампул наркотичного препарату, що містили фенобарбітал, і 39 ампул, що містили трамадол. При цьому як речовий доказ до матеріалів провадження були долучені ампули з наркотиками, а зовсім не та «дур», що містилась у крові нинішнього начальника патрульної поліції Києва, який на цьому самому автомобілі Subaru 7 лютого брав участь у переслідуванні BMW та, як стверджують злі язики, стріляв по пасажирах цього авто. Принаймні, табельний пістолет Зозулі прокуратура м. Києва вилучила в ході обшуку та направила на експертизу. Самого Зозулю направити на експертизу, передусім наркологічну, не вдалося, оскільки він після вбивства Медведєва виїхав до Сполучених Штатів.

Я переконаний, що якби в автомобілі BMW, який 7 лютого розстріляли співробітники поліції, справді були наркотики, як свого часу в автомобілі Subaru, яким керував Зозуля, то Артем Шевченко неодмінно продемонстрував би їх уже наступного дня. Але збігло вже два тижні, й нам лише залишається гадати, навіщо було порушувати провадження за ст. 309 КК України.

Що стосується ч. 2 ст. 345 КК України, яка передбачає відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, то з нею розібратись ще простіше. Як стверджують представники МВС України та невгамовний народний депутат Антон Геращенко, коли автомобіль BMW зупинився і людей, що в ньому сиділи, через лобове скло та двері стали розстрілювати поліцейські, водій здав назад і начебто наїхав одному з поліцейських на ногу, що в того аж утворився синець.

Але висунути підозру за таким сміховинним обвинуваченням — то нарватись на ще більший скандал. Оскільки поліцейські скоїли особливо тяжкий злочин, відкривши стрілянину по людях, що перебували в салоні авто, а водій діяв явно в межах необхідної оборони, намагаючись уникнути поліцейської кулі. Будь-який суд виправдає водія, це розуміють усі — окрім, хіба, пані Деканоідзе, яка вимагає оголосити підозру водію за неспроможним обвинуваченням. Втім, які можуть бути претензії до Деканоідзе, яка раніше ніколи в своєму житті не працювала в правоохоронних органах й не тільки уявлення не має про українські закони, але навіть не здатна прочитати ті офіційні папери, які вона підписує?

Але будьмо справедливими. Артему Шевченку в його фантазіях далеко до Антона Геращенка.

Наприклад, після того, як громадськість довідалась, що патрульний поліцейський Олійник, нині арештований судом, раніше працював слідчим Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, у січні-лютому 2014 року фальсифікував кримінальні справи проти учасників акцій протесту та сідав за кермо автомобіля в стані алкогольного сп’яніння, пан Геращенко категорично став на захист вбивці. Замість того, щоб від імені колегії МВС України, членом якої він є, вибачитись перед своїми виборцями за те, що до Національної поліції набирають такі кадри, Геращенко написав на своїй сторінці у Facebook, що колишнього слідчого Олійника, мовляв, примусили фальсифікувати справи, незаконно затримувати та вносити подання до суду про арешт активістів «Автомайдану». Очевидно, Антон Юрійович своїх читачів взагалі не має за осудних людей, якщо пише, що 2013 року Олійник хотів звільнитись з міліції, але «его не отпустили с работы. Начальство всячески третировало парня, и заставило быть следователем по делу одного из избитых Автомайдановцев на Крепостном переулке».

Шкода лишень, що Антон Юрійович не пояснив, чим міліцейське начальство так залякало горопашного слідчого Олійника — тим, що пообіцяло звільнити з роботи у випадку, якщо Олійник не буде фальсифікувати справи відносно невинуватих людей? Та якщо Олійник, зі слів Геращенка, мріяв звільнитись з органів внутрішніх справ, він мав лише радіти таким погрозам.

Більш того, Геращенко заявляє, що це прокуратура, як ота анекдотична невістка, винувата в тому, що Національна поліція нині перетворена на помийну яму, куди приймають будь-кого, без проходження спецперевірки й навіть без ознайомлення з автобіографією, а так звані атестаційні комісії — це збіговиська випадкових людей, де трапляються навіть особи з кримінальним минулим (як, наприклад, член апеляційної комісії в Одеській області Костянтин Цховребашвілі, про якого я писав отут).

За логікою Геращенка, якби прокуратура вчасно притягнула Олійника до відповідальності за злочини, скоєні на посаді слідчого Оболонського РУ, то він би не став патрульним поліцейським і не зганьбив би «грузинські реформи». Запитання, а чим у такому разі займаються атестаційні комісії та внутрішня безпека Національної поліції, залишається без відповіді.

І все це команда Авакова випускає з телеекранів та інтернет-сторінок у соціальних мережах замість того, аби визнати очевидну річ: співробітник правоохоронного органу вправі стріляти по людях лише в двох випадках — коли захищає себе від збройного нападу (необхідна оборона) або коли захищає від збройного нападу іншу людину (крайня необхідність). У всіх інших випадках застосування зброї поліцейським проти людей є тяжким або особливо тяжким злочином — залежно від наслідків. А якщо й треба припинити адміністративне правопорушення, то професіонали це роблять без будь-якої стрілянини й не ставлячи під загрозу нічиє життя.

Але для того, щоби в поліцію прийшли професіонали, спочатку правоохоронні органи треба очистити від таких людей, як Аваков, Зґуладзе та Деканоідзе. Бо якщо поліцейський вбиває пасажира лише тому, що водій начебто у чомусь винуватий, а потім впродовж двох тижнів поліція не здатна оголосити водію не те що підозру, а навіть скласти відносно нього адміністративний протокол, то це означає, що начальника патрульної поліції Києва Юрія Зозулю треба брати під варту, а голову Національної поліції України Деканоідзе гнати з посади.