Лікарські помилки в Україні: мізерний шанс на компенсацію

Уважно вислухати пацієнта, поставити точний діагноз і обрати правильний метод лікування для кожного конкретного хворого — задача не з простих. Тому при навчанні майбутніх ескулапів їм втлумачували правило «non nocere» — не зашкодь! Ця настанова була і залишається актуальною протягом багатьох століть.

До чого призводить нехтування цим правилом і самовпевненість медиків — добре відомо. Недарма кажуть, що у кожного хірурга за плечима невеликий цвинтар.

В Україні лікарські помилки, як свідчать дані ВООЗ, щодня забирають життя щонайменше 5–7 пацієнтів та стають причиною інвалідності 25–30 осіб, що звернулися по медичну допомогу. Враховуються лише ті факти, коли летальний випадок стався саме у медичному закладі. Якщо ж це відбулося після виписки з лікарні, тоді все спишуть на ускладнення або неправильну поведінку хворого, який проігнорував рекомендації лікаря.

Проте навіть за умов, коли смерть настала у палаті, довести, що це сталося через некомпетентність, байдужість чи неуважність медперсоналу, вкрай важко. Хоча й можливо. А ще важче добитися, щоб лікар визнав свою помилку і провину. Про це переконливо свідчить п’ятирічне розслідування трагічного випадку, внаслідок якого двоє дітей залишилися сиротами.

В одному із районних пологових будинків на Львівщині 35-річна Валентина К. народила дівчинку. Доношену, здорову, вагою 3100. Майже три роки тому молода жінка благополучно народила тут свого первістка, тому ні вона, ні її родина не мали жодних підстав для переживань. Коли ж наступного дня її чоловік та батьки дізналися про смерть Валентини, вони були переконані, що це якась помилка.

Висновок обласної клініко-експертної комісії, яка проводила розслідування, був однозначним: породілля померла від кровотечі, що сталася внаслідок розриву матки. В Асоціації акушерів-гінекологів стверджують, що такі випадки нерідко трапляються, але їх вважають «лікованими». Тобто якби лікар, який вів пологи, вчасно діагностував розрив матки, це б дозволило врятували молоду матір. Сучасні методи діагностики і лікування дають можливість це робити навіть не в перинатальних центрах, а у звичайних пологових будинках.

Причина, як з’ясувала комісія, була в тому, що породіллю надовго залишили одну в палаті, порадивши: «Поспи, відпочинь!». Пацієнток у пологовому будинку небагато, тож чергові медики і собі влаштували перепочинок — за ніч жодного разу ніхто не підійшов до пацієнтки, яка стікала кров’ю.

Члени комісії вважають, що жінка спочатку могла сприймати біль та кровотечу як природний стан після пологів, тим паче що лікарі запевнили і її, і родичів, що все пройшло дуже добре.

На всьому поверсі крім неї не було нікого, тож покликати на допомогу було доволі складно. Сама вона не могла підвестися, а тим більше подолати сходи, щоб добратися до ординаторської…

Кажуть, акушер-гінеколог, яка вела Валентину, навіть не вибачилася перед її родиною, заявивши, що робила все правильно. Мовляв, лікарі теж люди і мають право трохи перепочити вночі, коли немає пологів.

Діти Валентини підростають — синок вже ходить до школи, а донечка наступної осені стане першокласницею. Вони круглі сироти. Батько, підкошений смертю дружини, захворів і невдовзі помер. Дітьми опікується бабуся, яка протягом усіх цих років намагалася добитися справедливості.

Мова не йде про кримінальне покарання лікарки, помилку якої беззаперечно визнала експертна комісія. Але хоча б про її звільнення! Усі ці роки акушер-гінеколог, яка «пропустила» сильну кровотечу, внаслідок чого загинула молода жінка, працює у пологовому будинку, де все це сталося.

П’ять років знадобилося, щоб суд нарешті розглянув цю справу. Лікарка на засідання не з’явилася. А бабусі, яка виховує сиріт, повідомили, що термін давності сплив ще два роки тому.

В розвинених країнах особливу увагу приділяють питанням дитячої та материнської смертності. Україна не виняток. У медичній статистиці ці дані виокремлені, їх обов’язково враховують, коли підводяться підсумки року чи визначається рейтинг областей. Однак останніми роками про це доводиться говорити у минулому часі. Нині така інформація нікого не цікавить у Міністерстві охорони здоров’я, де так поспішали скоротити штати, що в першу чергу звільнили фахівців департаменту медичної допомоги населенню та відділу материнства і дитинства. Материнська чи дитяча смертність вже не розглядається як надзвичайний випадок. Це лише рядок у статистиці.

Трагічні випадки, подібні до того, що стався на Львівщині, трапляються у багатьох областях.

Нещодавно у Броварах Київської області померла молода мама, залишивши сиротою довгожданого синочка. Кілька днів після пологів вона скаржилася на сильні болі в животі, однак лікарі її виписали, не провівши обстеження. Коли згодом швидка допомога привезла жінку в обласну лікарню, у неї виявили перитоніт, який виник через розрив апендиксу ще під час пологів. На жаль, врятувати молоду маму не вдалося. В пологовому будинку переконані, що їх вини у цьому немає, адже жінка померла від апендициту.

А в івано-франківському пологовому будинку померла не лише мама, а й новонароджений син. Родичі звернулися до правоохоронних органів, проводяться експертизи. Члени клініко-експертної комісії переконані, що мала місце лікарська помилка. Акушер-гінеколог виправдовується тим, що згідно нових протоколів ведення пологів слід застосовувати практику очікування, а не стимуляції пологів. От він і чекав майже дві доби. А породілля, у якої відійшли води, мучилася, згасала на очах. Внаслідок сильної інтоксикації організму померла не лише вона, але й малюк. Його понад тиждень тримали в реанімації, однак врятувати не вдалося.

Коментуючи ситуацію, фахівці наукового Інституту педіатрії, акушерства та гінекології наголосили, що протоколи акушерсько-гінекологічної служби були затверджені ще 2005 року. За цей час лікарі, які дійсно хочуть мати високу кваліфікацію, вже мали змогу розібратися у кожному їх пункті, визначити, яка з методик найкраще підходить, яке обладнання потрібно мати у діагностичних , пологових, операційних та реанімаційних відділеннях, щоб надавати ефективну допомогу пацієнткам.

В одному із протоколів розписана тактика ведення вагітності при передчасному відходженні вод. Очікувальна тактика застосовується лише в окремих випадках! Лікар повинен приймати рішення залежно від конкретної ситуації, враховуючи стан вагітної та ризики, які можуть виникнути під час очікування, а не сліпо застосовувати цей метод лише тому, що його внесли до протоколів.

Парадоксальність ситуації, на думку фахівців, криється в тому, що у медичних університетах вчаться за підручниками, а в протоколах, які безкінечно змінюють, часто пишуть зовсім інше. Випускник приходить на роботу у жіночу консультацію чи пологовий будинок, маючи певний набір знань і невеликий практичний досвід, набутий під час роботи в інтернатурі. А там вимагають дотримуватися протоколів, які сприймають далеко не всі лікарі. Недаремно ж кажуть, що легше навчити, ніж перевчити.

У кожній сфері, в тому числі акушерстві та гінекології, були рекомендації, які сьогодні виглядають, м’яко кажучи, непродуманими, поспішними. Донедавна кесарів розтин рекомендували робити мало не всім вагітним. Не беручи при цьому до уваги віддалені його наслідки, а також ті складнощі, які жінка має в післяопераційний період. І зараз цей метод нав’язують, бо операція приносить солідніші гонорари у лікарські кишені, ніж природні пологи.

Пізніше прийшла «мода» на обезболювання, яке у багатьох випадках призводило до неконтрольованих ситуацій — жінка не відчувала болю, що сигналізував про небезпеку . Смертність від кровотеч змусила переглянути критерії застосування фармпрепаратів, бути уважнішими до індивідуальних властивостей організму кожної пацієнтки.

Чи має пацієнт можливість довести, що він став жертвою лікарської помилки? Теоретично — так. Практично — у виняткових випадках. Окрім того, що йому знадобиться хороший адвокат, ще потрібна добра воля медичного середовища, яке згодиться визнати, що колега припустився помилки. Для наших медиків це звучить як святотатство — хіба можна свідчити проти своїх? Тому всі випадки лікарських помилок, недбалості, відвертого хамства та поборів намагаються приховати, навіть якщо це призвело до інвалідності чи смерті пацієнта.

Чи можна добитися виплати відшкодування за завдану моральну та матеріальну шкоду? У розвинених країнах — так. Досить часто виплати сягають мільйонів доларів. У нашій країні це зробити вкрай складно. Хоча юристи з медичного права стверджують, що цілком можливо. Принаймні, добитися рішення суду про відшкодування коштів, які пішли на лікування та реабілітацію.

Як приклад юристи наводять випадок із родиною, де без матері залишилося двоє діточок. Експертна комісія зробила висновок, що жінка, народжуючи третю дитину, загинула через лікарську помилку. Суд призначив відшкодувати родині 50 тисяч гривень за моральну шкоду та 5 тисяч — за матеріальну. Пологовий будинок повинен також повернути благодійний внесок, який був змушений сплатити її чоловік.

Рішення є, а компенсації немає і не буде. Державні та комунальні лікарні не мають такої статті витрат, як виплата за лікарські помилки. Головний лікар, як правило, пояснює, що після виконання рішення суду у нього не залишиться коштів на заробітну плату, на ліки та витратні матеріали, що призведе до колапсу і зашкодить хворим.

Лікар, якщо він співробітник бюджетної, а не приватної медичної установи, легко знайде варіанти, як уникнути виплати грошей потерпілим. Єдина надія, що в нього раптом прокинеться совість.

Багато країн у світі орієнтуються на досвід США, де закон звільняє лікаря від кримінальної відповідальності, якщо той визнає свою помилку та вибачиться. Однак він повинен відшкодувати матеріальні збитки, яких завдала пацієнтові його помилка.

У Євросоюзі рекомендують поширювати інформацію про помилку та її наслідки у колективі, де стався інцидент. Тобто проводити розбір польотів, щоб у клініці не повторювали подібних помилок і шукали методи, які в аналогічних ситуаціях допоможуть уникнути найгіршого.

У багатьох країнах професійні асоціації ретельно аналізують лікарські помилки і мають право позбавити колегу ліцензії, якщо вважають, що його діяльність завдає великої шкоди авторитету його колег по цеху. До цього ставляться надзвичайно серйозно, наголошуючи, що ціна лікарських помилок — людське здоров’я і життя.