Шанси на життя у онкохворих дітей збільшилися. Справа за державою

Згідно зі світовою статистикою, у структурі дитячої смертності онкологія посідає друге місце. Якщо в країнах ЄС вдається вилікувати сімох з десяти онкохворих дітей, то в Україні пощастить тільки кожному другому. Щороку в нашій країні діагноз рак ставлять 1000 маленьких українців, половина з яких має злоякісні захворювання системи кровотворення. Ні для кого не секрет, що лікування онкології дуже витратне. Минулого року держава виділила чималі гроші — 65 млн грн за програмою онкології та онкогематології. Ці гроші британське закупівельне агентство Crown Agents отримало ще наприкінці минулого року. Однак з переліку, що включає 80 позицій, на сьогодні до пацієнтів дійшло лише 5–6 найменувань життєво необхідних лікарських препаратів. Безумовно, передача держзакупівель міжнародним організаціям — величезний прорив і крок вперед, проте щоб він не став кроком у прірву для хворих дітей, напевно, повинен бути дуже продуманим. Можливо, варто було створити резерв ліків?

Прохання про допомогу онкохворим дітям в нашій країні стали звичними. Страшно навіть уявити, що відчувають батьки, змушені шукати захмарну для звичайної сім'ї суму, щоб обміняти її на життя дочки або сина. Як правило, збирають на лікування за кордоном. Для трансплантації кісткового мозку (ТКМ) нерідко їдуть також в сусідню Білорусь. Останнім часом свої послуги в цій сфері пропонує і Туреччина. З країн Європи неродинну пересадку кісткового мозку не роблять тільки в Україні та Молдові. Парадокс: в нашій країні не існує жодних законодавчих перешкод для широкого впровадження передових технологій і порятунку життів маленьких українців.

Треба відзначити, що трансплантація кісткового мозку суттєво відрізняється від пересадки органів. В Україні не поширена трансплантація солідних органів — нирок, печінки, серця, що пов'язано із законом про трупну донорську трансплантацію. Тобто є законні перепони для того, щоб впроваджувати ці методики в нашій країні. Трансплантація кісткового мозку — це не хірургічне втручання, а терапевтична процедура, під час якої хворому вводять стовбурові клітини. Розрізняють аутологічну трансплантацію (використовують власні клітини пацієнта, які пройшли спеціальну обробку) та алогенну (стовбурові клітини беруть у донора, який відновлюється так само швидко, як після процедури здачі крові).

Україна фінансує чужу медицину, а не розвиває свою

«З 1998 року в Україні почали робити аутологічну трансплантацію кісткового мозку, тобто пересадку власних клітин, — розповідає Олег Рижак, завідуючий відділенням трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит». — З 2000-го в нашій країні запровадили алогенну трансплантацію від родинних повністю сумісних донорів. Протягом цих років ми намагалися розвинути технологію алогенної трансплантації, щоб дати шанс на виліковування більшій кількості дітей. Адже серед тих, хто потребує донорської ТКМ, тільки у 25–30% випадків вдається знайти родинного повністю сумісного донора.

Виходом для інших може бути неродинний повністю сумісний, або родинний частково сумісний донор. Щодо першого, то наразі Україна не має доступу до Міжнародного реєстру донорів кісткового мозку. З одного боку, не існує українського реєстру. Створений кілька років тому в структурі МОЗ фактично не працює. З іншого боку, держава не виділяє грошей на купівлю трансплантатів через комерційні організації, які офіційно цим займаються. Наприклад, фонд Стефана Морша в Німеччині. Саме таким шляхом починали робити неродинну трансплантацію в Білорусі, Росії. Там на це держава виділяла кошти. Українцям доводиться лікувати своїх дітей за кордоном, переплачувати гроші. Порівняйте: аутологічна трансплантація в Україні коштує 20–30 тис. дол., в Європі — в середньому близько 70 тис. євро. Алогенна в нашій країні — 50–70 тис. дол, у Європі в середньому — 170 тис. євро.

Справа в тому, що якщо є кошти і можливість поїхати на лікування за кордон, це ще не гарантує позитивного результату. За статистикою тільки третині хворих вдається знайти для себе донора в міжнародному реєстрі. За останні кілька років в США була розроблена методика трансплантації кісткового мозку від родинного частково сумісного донора. (Такого донора має практично кожна дитина, якщо вона не кругла сирота. Це батьки, рідні брати-сестри, двоюрідні брати-сестри, іноді тьоті-дяді і навіть бабусі-дідусі.) Методика є особливо актуальною, якщо не існує неродинного повністю сумісного донора, або коли немає часу. В середньому весь процес логістики (збір документів, типування крові і т. д.) займає близько трьох місяців. В Україні на це йде ще більше часу, адже постає питання: де взяти гроші?

З минулого року ми почали імплементувати цю методику в нашому центрі, наразі маємо першу успішну трансплантацію. Слава Богу, через півроку після цієї процедури у дитини все чудово. Ми скасовуємо останні ліки (певний час потрібно трошки стримувати імунну донорську систему). Але неможливо виконувати високотехнологічні роботи практично у військово-польових умовах. Я маю на увазі інфраструктуру, логістику, фінансування, ставлення до цієї проблеми з боку держави...

Для того, щоб пухлина загинула, а хворий залишився живим і здоровим, треба працювати в середньому три місяці. Це сама трансплантаційна процедура. Їй передує хіміотерапевтичне лікування. Тобто хворий тривалий час залишається на лікарняному ліжку. За європейськими стандартами на один мільйон населення повинна бути одна трансплантаційна одиниця. В Україні два дитячих центри, але донорська трансплантація проводиться тільки у нас. Щодо дорослих, то тут справа взагалі кепська: є один центр, де проводять лише аутологічну трансплантацію.

Україна почала трансплантацію кісткового мозку в один рік з білорусами. Наразі у Білорусі є центр, який забезпечує всю країну, і білоруси прекрасно заробляють гроші, у тому числі й на українцях. Турки почали впроваджувати ТКМ пізніше за Україну на кілька років. Сьогодні в цій країні є мережа університетських клінік, які роблять трансплантацію і дітям, і дорослим. Та все активніше запрошують наших пацієнтів.

Я не розумію, чому ми фінансуємо чужу медицину, а не розвиваємо свою. Мабуть, комусь це вигідно. Ми вивозимо гроші за кордон».

У День захисту дітей лікарі-онкологи, пацієнтські організації та всі небайдужі підписали звернення до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, щоб привернути увагу до проблем дитячої онкології.