Тарута і «Оплот»: хто старе пом’яне, того в суд

Українські чиновники славляться не тільки своїм вкрай поганим здоров’ям, але і винятковою забудькуватістю. Лише цим можна пояснити телефонний дзвінок прес-секретаря, яка, погрожуючи «юридичними наслідками», зажадала від автора цих рядків спростування допису на Facebook, де йшлося про те, як у травні 2014 року голова Донецької обласної державної адміністрації Сергій Тарута запросив нинішнього ватажка ДНР Олександра Захарченка патрулювати Донецьк.

Не уявляю, як можна вимагати якогось спростування, якщо 8 травня 2014 року Сергій Олексійович провів прес-конференцію, де вихвалявся журналістам, який хитрий план він придумав для припинення проросійських заворушень у Донецьку — запросити (очевидно, на платній основі) для підтримання громадського порядку в місті місцеву філію харківської організації «Оплот». За словами Тарути, які миттєво облетіли ЗМІ України, оплотівці допомагають забезпечувати безпеку й життєдіяльність Донецької міської ради, телерадіокомпанії «Донбас» і телевежі.

Слід сказати, що на той момент запрошений Тарутою «Оплот» вже «допомагав забезпечувати безпеку й життєдіяльність Донецької міської ради» впродовж трьох тижнів: озброєні автоматичною зброєю оплотівці захопили Донецьку міськраду та вивісили на флагштоці прапор своєї організації, а нинішній глава ДНР Олександр Захарченко (на той час — керівник донецької філії «Оплоту») пояснив журналістам, що це зроблено для того, щоби примусити Верховну Раду ухвалити законопроект Олександра Бобкова про місцевий референдум.

Звісно, це треба було мати неабиякий розум, аби публічно визнавати свої зв’язки з «Оплотом» — терористичною організацією, створеною в Харкові екс-міліціонером Жиліним, яка в січні-лютому 2014 року займалась викраденням і катуванням громадських активістів (члени «Оплоту» навіть вихвалялись, що відрізали вуха майданівцям), а з березня 2014 року стала форпостом «русской весны» на теренах Східної України. Сергію Олексійовичу вистачило розуму не говорити на прес-конференції, хто саме фінансово забезпечує донецьку філію «Оплоту» і який ще об’єкт охороняють запрошені ним до співпраці бойовики. Звісно, йдеться про найбагатшого громадянина України, а головним охоронним об’єктом нинішнього глави ДНР була резиденція Ахметова в Ботанічному саду Донецька.

Ось як запрошений Тарутою «Оплот» виконував свої охоронні функції, захищаючи майно Ахметова від можливого штурму гопниками:

Сподіваюся, Сергій Олексійович упізнав на цьому відео людину, з якою він укладав договір про співпрацю і якій доручив патрулювати місто разом із міліціонерами.

Завдяки кому й чому майбутній глава ДНР Захарченко став допомагати Таруті «забезпечувати безпеку й життєдіяльність Донецької міської ради, ТРК «Донбас» і телевежі» і де він брав для цього зброю, секрету не становить. Ось як розповідав проросійський терорист Жилін про обставини, так би мовити, кар’єрного зльоту Захарченка:

«Ми стали такими популярними, що всі сили, які хотіли воювати з бандерівцями, почали приїжджати до Харкова. З кожним розмовляв, обирав, і був обраний Сашко з Донецька, який хотів очолити там «Оплот». Наша людина поїхала в Донецьк на мітинг, ми його вивели, дали йому майку, дали прапор і сказали: ось вам, об’єднуйтесь навколо нього. Він зміг організувати людей на території Донецька, вирішити питання з харчуванням. А я займався фінансуванням і озброєнням цього підрозділу».

От тільки Тарута, який на прес-конференції 8 травня 2014 року вихвалявся своєю співпрацею з «Оплотом», забув поінформувати журналістів, у який саме спосіб Захарченко «забезпечував безпеку й життєдіяльність ТРК «Донбас» і телевежі». Тож нагадую: озброєні посланці голови Донецької ОДА захопили телецентр за адресою вул. Куйбишева, 61 в Донецьку, вивісили прапор Донецької народної республіки, перейменували обласну телерадіокомпанію в «Оплот ТВ» і відключили трансляцію українських каналів.

А на вікопомній прес-конференції 8 травня 2014 року Тарута охарактеризував Захарченка та його організацію «Оплот» таким чином: «У них є спільні (з іншими активістами «русской весны») дії, але є й жорсткі протиріччя щодо агресивних, протиправних дій. Тому ми з ними знайшли діалог, ми домовились, що вони ніде не будуть брати участь у захопленнях». І це Тарута говорив після того, як Захарченко захопив 7-й поверх будівлі облдержадміністрації, вигнавши звідтіля Таруту, а оплотівці вже захопили телецентр у Донецьку та адміністративні будівлі в Горлівці й Слов’янську. Тому під домовленостями із Захарченком Тарута, напевно, мав на увазі зовсім інше — що «Оплот» охоронятиме житло Ахметова.

Яким чином соратник Тарути став главою Донецької народної республіки, також не секрет.  Принаймні, російська «Независимая газета» стверджує, що кандидатуру Захарченка на цю посаду запропонував помічнику Путіна Суркову все той же ж Ахметов.

Але є нюанс. Рінат Ахметов є просто фізичною особою, тому може пропонувати що завгодно й кому завгодно. А от Сергій Тарута, укладаючи з керівником донецької філії «Оплоту» Олександром Захарченком угоду про охорону об’єктів державної та комунальної інфраструктури й приватного майна, діяв як суб’єкт владних повноважень. А тому його діяльність у той період слід розглядати винятково крізь призму Кримінального кодексу України, а точніше — того його розділу, який передбачає покарання за службові злочини.

Замість того щоби припинити завезення «тітушок» з Ростова для проведення в Донецьку антиукраїнських мітингів та вжити заходів для очищення мільйонного міста від кількох сотень посланців «русской весны», Тарута у квітні 2014 року випустив на вулиці місцевих ватажків терористичної організації «Оплот», яка потім перетворилась на ДНР. Причому Тарута, використовуючи свої владні повноваження, виступав категорично проти того, щоби правоохоронці очистили захоплені бойовиками адміністративні будівлі в Донецьку, а коли в місті вже розпочались бойові дії, не організував ані евакуацію населення на підконтрольну територію, ані евакуацію підприємств.

Втім,  не думаю, що Сергій Тарута навмисно діяв в інтересах терористів. Певен, що з боку тодішнього голови Донецької ОДА мала місце лише службова недбалість, що потягнула тяжкі наслідки, спричинена його організаційною неспроможністю та бездарністю.