Княжичі: чому спрацювала сигналізація?

Нещодавно без зайвого галасу вийшов із в’язниці під заставу колишній співробітник ГУБОЗ МВС Ігор Касян. Його підозрюють у тому, що він є ватажком злочинної групи, на яку нібито було влаштовано засідку в Княжичах, де в ході всім відомих подій 4 грудня 2016 року загинуло п’ятеро співробітників поліції.

Він уже сьомий за ліком в’язень у цій справі, якого випустили на волю: першим двом за клопотанням слідчого суд ще 6 і 8 грудня обрав запобіжним заходом домашній арешт, ще трьом дали можливість вийти під заставу в лютому, шостий перейшов на домашній арешт у березні, тож у слідчому ізоляторі залишився тільки один із восьми — Костянтин Березовський.

Такий хід подій переконливо свідчить про те, що потроху розвіюється міф про так звану княжицьку банду, який був вигаданий у МВС і згодом роздутий прокуратурою. Особи, яким приписують участь у ній, можливо, мають за душею якісь гріхи й навіть заслуговують на належне покарання, але до подій у Княжичах, судячи з доступних матеріалів, вони стосунку не мають. Та й узагалі це не ті персони, для затримання яких треба було посилати 15 людей з автоматами Калашникова: їм досить було зателефонувати й вони б самі прийшли. Дехто з них, до речі, так і зробив.

Внаслідок того, що керівники правоохоронних органів, по-перше, брешуть, а по-друге, не вміють брехати, в народі сформувалася дуже альтернативна й нехороша версія трагедії, відповідно до якої представники різних підрозділів столичної поліції системно обкрадали заміські дачі заможних людей, аж поки не нарвалися на будинок із сигналізацією. Після чого на місце її спрацювання виїхав наряд поліції охорони, а там уже сталося те, що сталося. Ми спробуємо спростувати таке образливе для пам’яті загиблих обвинувачення і сформувати свою, більш реалістичну картину тих подій. Не маючи під рукою матеріалів розслідування, зробити це, звісно, буде важко, але їх нам замінять стенограми публічних виступів деяких високопоставлених осіб, які мають до них доступ, але не вміють тримати язика за зубами. Таких державних діячів у нас вистачає, а генеральний прокурор Юрій Луценко — той узагалі знахідка для шпигуна.

Саме Луценко старанно спрямовує увагу громадськості на те, що ключовим моментом є питання, чому була дана команда визволяти затриманих охоронцями розвідників і хто зробив перший постріл. Ми ж спрямуємо увагу на те, чому спрацювала сигналізація в будинку по вулиці Корнійчука, 22, бо це і є ключовим моментом. Якби на пульт централізованого спостереження не надійшов сигнал тривоги, нічого цього б не було. Принаймні тієї ночі.

Припущення про те, що до будинку намагалися забратися саме співробітники Управління оперативної служби поліції Києва, першим висловив ніхто інший, як народний депутат Антон Геращенко. Щоправда, в цьому разі офіційною особою його назвати важко, оскільки він не перебуває в штаті жодного правоохоронного відомства. Та оскільки всі знають, що цей пан є некоронованим прес-секретарем міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і висмоктує інформацію явно не з пальця, вважатимемо його промови офіційною точкою зору.

Отже, 4 грудня 2016 року о 10.16 Геращенко на своїй сторінці у Facebookнаписав, що в Княжичах сталася жахлива трагедія внаслідок того, що в будинку поблизу місця засідки «в автоматичному режимі спрацювала охоронна сигналізація». (Слова «в автоматичному режимі» слід розуміти так, що в будинку не сторож із колотушкою сидів, а були встановлені електричні прилади, які в разі спроби несанкціонованого проникнення на об’єкт надсилають сигнал на пульт.) Потому на місце й прибув наряд держслужби охорони, який затримав поліцейських розвідників. На цьому фраза й закінчувалася. Але за три з половиною години (о 13.48) народний депутат Геращенко подумав і дописав (мовою оригіналу): «думаю, что они могут быть причастны к срабатыванию сигнализации в соседнем доме».

З цього місця чутки про те, ніби поліція обкрадала дачі, набули, так би мовити, офіційного підґрунтя. Цікаво, що надалі Геращенко більше ніколи не повертався до цього моменту, а коли його припирали до стіни журналістки, філігранно його обходив. Очевидно, патрон звелів йому закрити піддувало, тож натомість він почав молоти нісенітницю про те, ніби поліція, як у фільмі про «Чорну кішку», заслала до банди свого «Шарапова», який мав завести її в пастку, але, мовляв, неочікувано спрацювала сигналізація і все полетіло шкереберть.

А тепер проаналізуємо пряму мову іншого артиста розмовного жанру (за сумісництвом генпрокурора) Юрія Луценка. Найбільш розлого про події у Княжичах він розповів 21 грудня на засіданні профільного парламентського комітету. З його слів випливає, що кримінальна поліція шляхом законного прослуховування телефонних розмов отримала інформацію про те, що злочинна група планує здійснити розбій на будинок по вулиці Тиха, 30. Саме розбій, а не крадіжку, бо ця садиба і взимку є залюдненою, тож у ній було влаштовано засідку. А в розташованому неподалік недобудованому будинку (кадастровий номер ділянки — Корнійчука, або, по-новому, Шептицького, 18) виставили пост із двох топтунів для візуального спостереження за оселею, до якої мали завітати озброєні злодії.

Але це брехня, яку Луценкові вклали у вуха вигадники з МВС. Щоправда, для того, щоб переконатися в цьому, треба особисто побувати на тому кутку села. Річ у тім, що з Корнійчука, 18 вести спостереження за Тихою, 30 незручно й далеко — вільному оглядові підходів до садиби перешкоджає низка споруд. Окрім цього недобудованого будинку там є чимало інших місць, звідки вести спостереження набагато ближче й зручніше. А найкраще робити це було з верхнього поверху будинку, розташованого в самій садибі по Тихій, 30. Звідти все видно як на долоні, тож не було жодної потреби в тому, щоб тримати людей на морозі в зимову ніч. Втім, їх там, судячи з усього, і не тримали. Недобудований будинок розвідники використали не для того, щоб вести спостереження, а для того, щоб сховатися в ньому від співробітників поліції охорони, чий приїзд був для них цілковитою несподіванкою.

Наступна брехня полягає в тому, що на садибу по Тихій, 30, було сплановано розбійний напад. Насправді на цю оселю ніхто не збирався нападати, і люди, які тієї ночі там перебували, чудово про це знали. Щоб дійти такого висновку, зовсім не обов’язково кудись виїжджати або знайомитися з матеріалами досудового розслідування чи службової перевірки — досить порівняти зміст публічних виступів генпрокурора й офіційних повідомлень Національної поліції.

(Далі буде)