Верховний суд — історичний вибір

Враження таке, що по-справжньому реальних претендентів на крісло глави Верховного суду з тих, чиї імена не на поверхні, вирішили не світити до останнього. З-поміж тих, хто фігурує як кандидат, когось висунули (Богдан Львов), хтось «висунувся» сам або майже сам (Олена Кібенко), когось ще не оголосили, але все одно мають на увазі (Борис Гулько).

Останні дні перед Пленумом відзначилися надприродною активністю кандидата на посаду голови Володимира Кравчука, який у стилі «буря і натиск» провів справжню передвиборчу кампанію й навіть пообіцяв посади заступників своїм конкурентам. Багатьох суддів така наполегливість, за відгуками, дратує. Їм це незвично.

Тут ще й іноземні доброзичливці надіслали у своїй багатозначній телеграмі важливу звістку. Посли «Великої сімки» з легким притиском закликали новопризначених суддів Верховного суду ретельно вивчати доброчесність кандидатів під час виборів голови ВС і глав чотирьох його палат.

Потім поповзли чутки, мовляв, «є така думка» — головою має стати хтось не з суддівських.

Можливо, тому довелося для гарної картинки зробити крок уперед зі строю Олені Кібенко. Ще зовсім нещодавно, проходячи конкурс, вона привселюдно стверджувала, що й на думці не мала такої амбіції — йти в керівництво Верховного суду. Тоді вона (свіжоспечений професор, фахівець із корпоративного права) цілком розумно і щиро розмірковувала про те, що є новачком у судовій системі й обіймати керівні посади їй ще зарано. Щоправда, науковець наробила помилок у прізвищах і по батькові відомих діячів науки, які рекомендували її у ВС. За два місяці виявилося раптом, що вона вже... дозріла для керівної посади. Але, зрештою, поганий той суддя, який не мріє...

Взагалі-то з цим контингентом «зовнішніх кандидатів» ситуація така. Якщо суддів перевіряли мало не до рентгена, все спіднє витягали-переглядали, то адвокати та науковці такої долі, великою мірою, уникли. Вони не так на виду, їхня діяльність не настільки ретельно задокументована, і суспільство ще не ненавидить їх так щиро й самовіддано, як суддів. Тож їхнє життя і діяльність не були піддані настільки ж ретельному аналізу, як суддівських. Тому чи є серед них невинно білі й пухнасті — не факт, а ось те, що більшість — недообстежена, це однозначно. І засвітивши ім'я такого кандидата заздалегідь, можна було спрямувати на нього прожектор суспільної уваги, що небажано напередодні такої епохальної події, як вибори керівництва Верховного суду.

Подейкували, що вельми компромісною фігурою є для багатьох Валентина Данішевська. Вона і  фахівець хороший, та й з погляду сучасного гендерного підходу гарний кандидат. Працювала Данішевська в суді, але давно, і відтоді «спокутувала» співробітництвом з американським проектом, де працювала довго і продуктивно. Директорка дещо парадоксальної у своїй назві благодійної організації «Центр комерційного права». Тож цілком може зійти за «зовнішнього кандидата». Американці теж могли б їй довіряти — що за теперішніх часів є архіважливим, ну а хто старе згадає, тому гранту — зась. 

Невеличку міну уповільненої дії недалекоглядно закладено у зв'язку з іменем доповідача в її справі у ВРП, який феєрично, невтомно і часом навіть блискуче екзаменував претендентів на посаду судді, але, напевно, мав би взяти самовідвід у цьому конкретному випадку. Але — поки обійшлося.

Ну і, врешті-решт, ніхто ж не скасовував вільного, тим більше — як і годиться, таємного волевиявлення членів Верховного суду. Які вже що-що, а строєм точно не голосуватимуть. Не лише тому, що там зібралося чимало непересічних, а ще більш амбітних особистостей, а ще й з тієї причини, що суд — зовсім молодий, а в новоствореному колективі вже пройшла відчутна лінія розлому між «старими» та «новими». І напруженість ця не лише витає в повітрі — вона очевидна. І якщо не подолають нові мешканці Кловського палацу свої амбіції, не приборкають свою непримиренність, то можна тільки уявляти собі, як «упряжки» з судді, адвоката та науковця приходитимуть до консенсусу й уніфікуватимуть судову практику держави...

Насправді сьогоднішні вибори голови Верховного суду, заступників, потім наступні вибори керівництва палат вперше здатні визначити, без перебільшення, стратегічний і цивілізаційний вибір не лише Верховного суду — судової системи.

Тих перших серед рівних, кого оберуть, має бути підібрано з розумінням того, як виглядатиме цей суддя в очах суспільства; як доповнюватимуть і посилюватимуть голову заступники і що кожен з них здатен зробити на посаді для Верховного суду, судової системи й наведення ладу в ній. Адже сьогодні йдеться про необхідність відновлення законності в державі.

Якщо нинішнім суддям вдасться подолати свій антагонізм, обумовлений, зокрема, професійним «походженням»; якщо вони, нарешті, правильно зрозуміють, хто є їхнім наймачем (хай би якими шляхами дехто з них не опинився у своїх кріслах); якщо вони зуміють спільно мудро розв'язувати нескінченні колізії, прислухаючись до думки одне одного в пошуках вірного рішення; якщо зможуть все своє строкате розмаїття життєвого і професійного досвіду переплавити на результат — вони увійдуть в Історію. Вони мусять розуміти, що не мають права довести до того, щоб виданий їм контракт був розірваний в односторонньому порядку. В іншому разі — на них чекає люстрація, в якій звільнення буде далеко не найстрашнішим. І не хочеться думати, що тоді буде з країною.