Справа про сімейний борг: хто відповість за кредит?

У кожній родині є своя внутрішньосімейна фінансова політика. У моїх батьків, наприклад, була «чарівна коробка», в яку складалися зарплати — не рахуючи, де чия. З настанням ери карток, звичайно, кожен носить свої доходи у власному ж гаманці, проте у щасливій родині сімейні витрати зазвичай однаково є спільними, і подружжя навряд чи рахує, з чиєї картки сьогодні платять комуналку, а завтра — розраховуються в супермаркеті. (Винятки зустрічаються рідко. Я, наприклад, знала тільки одну сім'ю, де в кожного з подружжя була особиста бухгалтерія, а загальносімейні витрати ділилися строго навпіл.) Найчастіше і великі покупки, і грошові вкладення теж робляться за принципом «загальної каси». Задумали, наприклад, купити машину — оформили кредит на того, на кого зручніше. Адже повертати борги однаково доведеться із «загального казана».

Але як бути, якщо існує, наприклад, великий борг, а сім'я раптом розпадається? Платити повинні двоє, або вся тяжкість фінансових зобов'язань падає на того, хто формально позичав гроші?

Повернути борг за будиночок в селі

Розгляньмо ситуацію на прикладі двох судових рішень. Одне з них — зовсім свіже, травневе. Однак історія, яка стоїть за ним, почалася чотири з половиною роки тому. Отже, сім'я задумала збудувати новий будинок неподалік одного з обласних центрів. Подружжя непогано заробляло, проте в будівництво треба було відразу вкласти чималу суму, якої в них на той момент не було. Тож її вирішили взяти в борг у більш заможного знайомого.  Отже, чоловік позичив на будівництво 25 тис. дол., які обіцяв повернути за вісім місяців повністю. Наголошую: гроші брав чоловік, розписку він написав від свого імені.

Три місяці по тому подружжя повернуло п'яту частину боргу й незабаром розлучилося. І борг (між іншим, 20 тис. дол.!) не повернули.

Логічно, що той, кому заборгували колишні чоловік і дружина, звернувся до суду. Він просив повернути йому борг у гривневому еквіваленті та пеню за прострочення. Причому позивач вимагав стягнути борг солідарно з подружжя (точніше, вже колишнього подружжя). І пеню за прострочення запросив більш ніж божеську — всього 3% від суми боргу. Районний суд (який розглядав цю справу через два роки після «точки неповернення» боргу) погодився з його вимогами.

Однак дружині таке рішення не сподобалося. Розписку писав чоловік? Гроші брав він? Значить, розсудила вона, і повернення боргу — його проблема. Але обласний апеляційний суд повністю підтримав рішення районного суду. Тоді дама звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

І той минулого року скасував рішення в частині претензій кредитора до дружини боржника й відправив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Коротко причину такого рішення можна змалювати так: те, що чоловік і дружина перебували в шлюбі у той момент, коли брали гроші в борг, ще не привід покладати на них солідарну відповідальність щодо повернення боргу.

Перед обласним судом ставилося завдання з'ясувати два моменти. Перший — чи знала дружина про розписку, чи згодна була з тим, що чоловік позичає таку велику суму? І другий — чи було гроші дійсно витрачено в інтересах сім'ї?

Наприкінці 2017 року обласний суд залишив без змін своє попереднє рішення про солідарне стягнення боргу, і колишня дружина знову подала касаційну скаргу до вищої судової інстанції. Мотив — суд апеляційної інстанції так і не встановив, що позичені гроші було витрачено в інтересах сім'ї.

І ось зовсім нещодавно Верховний суд ухвалив рішення на користь жінки: борг треба стягнути з того, хто давав розписку, тобто з чоловіка. На розписці не було вказано, на які цілі позичаються гроші, немає документальних підтверджень і тому, що дружина давала свою згоду.

Столична квартирка в борг

А ось ще одна коротка історія про поділ майна, вже столична. Отже, пара прожила разом шість років. За цей час вони придбали маленьку квартирку, позичивши на купівлю 30 тис. дол. Після того як подружжя розлучилося, дружина захотіла поділити квартиру і машину навпіл.

Мотивувала тим, що майно було куплено в шлюбі, але полюбовно віддати їй частину чоловік не погоджується. Чоловік, у свою чергу, подав зустрічний позов. Коротко суть його полягала в тому, що якщо вже колишня дружина взялася ділити квартиру, то непогано було би поділити заодно й борги: адже і на те, і на інше гроші бралися в борг під розписку.

Борг, втім, частково було виплачено, і чоловік наполягав, що вклав у це свої особисті кошти, продавши старий автомобіль, куплений ще до шлюбу. Кругом-бігом, підрахував він, жінка має повернути понад 100 тис. грн боргу.

І почалося. Районний суд позов дружини задовольнив частково, визнавши, що вона має право на частину квартири, а ось у позові чоловіка відмовив. Півтора року по тому апеляційний суд вирішив, що позов чоловіка якраз є цілком правомірним, і ухвалив стягнути ці сто з гаком тисяч. Аргументи — згідно зі ст. 65 Сімейного кодексу, в разі, якщо договір позики укладається в інтересах сім'ї, то предметом поділу майна є не лише власне майно, а й борги за цим договором.

Вища судова інстанція не погодилася з таким рішенням. У своїй скарзі чоловік вказував на те, що кредит на квартиру він повертав борг з власних грошей. І для погашення боргу він продав власний автомобіль. Однак він не довів, що гроші, отримані за автомобіль, пішли саме на купівлю спірної квартири. Таким чином, квартира — все-таки загальна власність колишнього подружжя. Однак дружині... не потрібно брати на себе частину боргів.

Чому? Беручи гроші в борг, чоловік наступив на ті ж самі граблі, що й герой попередньої історії: в розписці не було вказано, на які цілі бралися гроші, як не вказано і те, що дружина дала згоду на отримання грошей.

А як мали вчинити обидва чоловіки, щоб не віддуватися одноосібно за сімейні борги?

«У ст. 65 Сімейного кодексу України є чітка вказівка на те, що треба робити, якщо йдеться про цінне майно або велику суму грошей, — пояснює юрист Тарас Уманець. — Якщо один з подружжя укладає договір, що потребує нотаріальної або державної реєстрації, якщо йдеться про велику суму грошей, то згода другого з подружжя має бути письмовою, а в разі нотаріальної або державної реєстрації договору таку згоду необхідно додатково засвідчити у нотаріуса.

З іншого боку, якщо, наприклад, дружина заявляє, що не знає про борг, але чоловік взяв суму грошей і довів, що використав її в інтересах сім'ї, то відповідальність за повернення боргу поширюється і на дружину. Однак довести це буває доволі складно, тому краще заздалегідь заручитися письмовою згодою».

Загалом же, за словами юриста, якщо один з подружжя взяв, наприклад, у борг велику суму, то солідарна відповідальність настає за наявності двох обов'язкових умов. Перша — договір укладено в інтересах сім'ї, і друга — гроші було використано в інтересах сім'ї. «Простіше кажучи, якщо один з подружжя взяв у борг гроші на велику покупку, наприклад, або на ремонт, навіть заручившись згодою своєї половини, але розтратив ці кошти на власні потреби, другий має право оскаржити в суді правомірність того, що він несе солідарну відповідальність за повернення боргу», — пояснив він.

Життєвий же висновок простий: якщо йдеться про великі грошові справи, то якими би безхмарними не здавалися вам ваші нинішні стосунки, краще все-таки підстрахуватися й оформити все як годиться.