Новини
Ракурс
Визначаючи, що є зброєю, а що ні, експерти керуються інструкцією, яка... має гриф «для службового користування». Фото: RonaldPlett / pixabay.com

«Збройові» справи в українських судах — чиста лотерея

Нещодавно ми досліджували питання, як далеко простягаються межі необхідної оборони й чи може людина вважати себе правою, припустімо, калічачи або навіть вбиваючи нападника. А тепер поговорімо про знаряддя захисту, і почнімо, мабуть, не з рушниць і пістолетів, а з того, що зазвичай трапляється під руку. Наприклад, у справі, про яку «Ракурс» писав нещодавно, виправдана Верховним судом людина вбила кухонним ножем іншу людину, яка вломилися до неї вночі у квартиру. Але кухонний ніж не зброя. Ви можете нести в сумці цілий арсенал здоровенних і гостро заточених кухонних ножів і тесаків, і претензій до вас не буде. Але якщо замість них в сумці опиниться...

Loading...

Втім, про все по черзі.

Хоча в Україні й не діє прецедентне право, все одно знакові судові рішення стають свого роду точкою відліку і зразком того, як можна трактувати закон і особливо — як використовувати слабкі місця в законодавчому полі. Одним з таких знакових рішень можна вважати виправдувальний вирок у справі про холодну зброю, винесений Печерським районним судом Києва в лютому 2018 року.

 

Ось ця історія. Один київський художник, який колекціонував різноманітні ножі-шаблі-багнети, вирішив доповнити колекцію італійським багнет-ножем приблизно (щоб не збрехати) позаминулого століття. (Забігаючи вперед, скажу, що на інтернет-барахолках типу OLX такого добра навалом. Справжній старий багнет-ніж у пристойному стані можна знайти за порівняно невеликі гроші — від 500 до 3000 грн. За найдорожчий, який мені попався відразу, щойно я написала запит, — шведський багнет-ніж, 1896 року, до гвинтівки «Маузер», — на тому ж самому OLX просили трохи більш як 11 тис. грн.) Художник виторгував італійський багнет за 2300, домовився зустрітися з продавцем біля станції метро «Либідська», віддав гроші, забрав свій антикваріат... і вже в метро його запросили до кімнати поліції, де розпотрошили пакет і дістали звідти той горезвісний багнет-ніж. Дозволу на його носіння, ясна річ, не було.

У суді художник розповів, що колекціонує старовинні предмети ще з часів студентської юності, і так, серед цих предметів є зброя. Він ілюструє історичні романи й фентезі, і старовинна зброя йому необхідна: а як інакше її намалювати? Друг обвинуваченого підтвердив, що його товариш уже років двадцять — завзятий збирач старожитностей, а сам він надав свій диплом і посвідчення Спілки художників України, а також стос журналів і книжок зі своїми ілюстраціями. Суд погодився з тим, що перш ніж зобразити козака з шаблею, добре було би побачити реальну шаблю. Коротко кажучи, ілюстрації, надані художником суду, «містять зображення предметів, схожих на холодну зброю».

Одним словом, художник довів, що він добропорядний і законослухняний чоловік, нікого вбивати багнетом не збирався і навіть віз його додому, ретельно упакувавши в кілька шарів поліетилену, щоб не дай боже нікого не поранити.

Але виправдали підсудного формально не тому. Дивіться, яка цікава виходить штука: ч. 2 ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» звучить так: «Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу...» ну і далі там про покарання від штрафу до позбавлення волі на строк до трьох років.

Читаємо ще раз уважно: «передбаченого законом дозволу». Яким законом? Напевно, законом про зброю. Якого в Україні... немає!

Як сказано у вироку, суд дійсно встановив факт носіння художником холодної зброї. Однак у нашій країні діє презумпція невинуватості, і сам художник не зобов'язаний був доводити, що він не збирався цим багнет-ножем когось зарізати. Та, власне, і колоти багнетом-ножем живу ціль можна, тільки прикріпивши його до гвинтівки. Ну і всі досліджені матеріали підтверджують, що він — пристойний, благонадійний і законослухняний громадянин. Таким чином, подія злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, відсутня.

Скріншот з сайту olx.ua

Але головне навіть не в цьому. «Відповідні дії особи можуть вважатися злочинними, — сказано у вироку, — за умови існування закону, який визначає порядок носіння холодної зброї, але особа без такого дозволу носить зброю... Таким чином, держава не має права застосовувати до особи процесуальний примус у виді кримінальної відповідальності за відсутності дозволу, наданого законом, поки немає закону, що передбачає отримання такого дозволу».

Отже, суд дійшов висновку, що закону немає, і, відповідно, ані прокурор, ані слідчий не могли написати в обвинувальному висновку, на підставі якого такого Закону України обвинувачений повинен був отримувати дозвіл.

А й справді, на якій підставі?

Так ось, щоб ви знали, замість закону у нас існує наказ МВС №622 від (будете сміятися) 1998 року. Це свого роду інструкція, ще міліцейська, про те, як і кому дозволено поводитися зі зброєю. Читати її без відповідної психологічної підготовки, супроводжуваної вживанням міцних напоїв, неможливо: за двадцять років її так перелатали й перештопали, що живого місця на ній немає, і розібратися, хто на кому стояв, вкрай важко. Але через брак гербового паперу пишемо на туалетному, тому наказ МВС, в якому поправок більше, ніж власне тексту, продовжує служити свого роду «замінником закону».

Саме тому рішення Печерського районного суду Києва — виправдати підсудного за відсутністю події злочину — можна вважати знаковим. І річ тут, я вважаю, навіть не в тім, що у нас немає закону про зброю, а в тім, що цей прецедент ясно показує: не може суд виносити обвинувальні вироки, керуючись наказами, посадовими інструкціями та довідками для внутрішнього користування, які нібито замінюють закон. Все просто.

До речі, колекційний багнет-ніж, вилучений поліцією, художнику повернули.

А тепер знову повернімося до ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» і ще раз уважно перечитаймо фразу: «Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу...»

Зараз я збираюся вчепитися у словосполучення «чи іншої холодної зброї». Річ у тім, що звичайний громадянин, як правило, не знає, що є зброєю, а що ні. Мій мисливський ножик — зброя? А кастет? Кастет — звичайно! А якщо він пластиковий, то як? А якщо замість кастета хтось тягав із собою «ромашку» — здоровенний вентиль, і навіть проломив їм голову?

Визначаючи, що є зброєю, а що ні, експерти керуються інструкцією, яка... має гриф «для службового користування» (про неї докладно розповість наш експерт). Але загалом через відсутність чіткої законодавчої бази «збройові» справи — це лотерея. На кінцевий результат може вплинути що завгодно, в тому числі особистість підсудного.

Як мені здалося, справа, яка пройшла через Верховний суд півроку тому, — саме з таких. Отже, у 2016 році одним з районних судів Вінниці було засуджено на п'ять з половиною років позбавлення волі такого собі громадянина. Як і художника-колекціонера, його зупинили на вулиці пізно ввечері, і в барсетці у нього знайшли цікаву металеву штуковину — телескопічну палицю. А ще громадянин цей був раніше умовно засуджений за хуліганство і ходив «під строком». Загалом, картина складається неприємна: умовно засуджений дядечко о пів на дванадцяту ночі розгулює вулицею з кийком, а тут поліція... Ну, одним словом, отримав він рік позбавлення волі, а разом зі старим строком вийшло півтора. Апеляційний суд збільшив строк до двох років.

Адвокат засудженого звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою, суть якої коротко можна пояснити доводами, викладеними в рішенні у першій справі: якщо вже в нас немає закону, що передбачає порядок надання дозволу на носіння зброї, отже, в носінні кийка немає події злочину.

Верховний суд визнав, що апеляційний суд не проаналізував належним чином, чи був у діях прямий умисел. Рішення скасували, справу відправили в апеляційний суд на новий розгляд. А самого фігуранта про всяк випадок залишили під вартою на два місяці.

А ось далі цікаво. «Що стосується доводів... про те, що за відсутності в Україні закону, який би регулював порядок надання дозволу на носіння зброї, в діях [підсудного] відсутній склад злочину, то вони є безпідставними, оскільки норма ст. 263 КК України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю потребує аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон», яке використовував законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство в цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких створює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України...»

Тобто виходить, що вирішувати можна і так і сяк. Закону начебто немає, але під «законом» суд може розуміти й інструкцію МВС... Симпатичного художника виправдали, несимпатичного хулігана залишили під вартою. Кажу ж — лотерея!


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter