Необхідна самооборона: як не переступити межу

Самооборона і закон. Багатьом, та й мені теж, дуже подобаються сцени з американських фільмів — ті, де герой стає з рушницею на порозі свого будинку і голосно заявляє: «Це моя земля, забирайтеся геть, інакше стрілятиму!». Він упевнений у собі, оскільки твердо знає, що навіть якщо підстрелить непрошених візитерів, йому нічого за це не буде: господар у своєму праві. З азартом спостерігаючи за жорстокими кіношними бійками, ми теж не замислюємося над тим, що буде з героєм, якщо він переламає лиходієві руки-ноги.

Але життя не кіно. В реальності ті, хто вплутується в бійки, навіть якщо їм здається, що вони на справедливому боці, борються за власну безпеку або безпеку близьких, стають на тонкий лід, тому в цей момент дуже легко порушити закон та перейти межу самооборони і повісити на себе кримінальну статтю. Про те, як це буває, нам розкажуть три кримінальні справи, які зовсім нещодавно розглядалися у Верховному суді.

Ось одна з них, яку слухали наприкінці липня. Сам випадок стався майже два з половиною роки тому в Кривому Розі. Звичайна історія: подружжя розлучилося, дружина переїхала від чоловіка, а потім вирішила, що має забрати в нього деякі речі, які вони разом купували, перебуваючи в шлюбі. Справа, звичайно, неприємна і важка. Причому важка в прямому сенсі — речі ж треба перетягати. Ось вона й попросила свого брата і ще кілька знайомих допомогти.

Далі події розвивалися передбачувано — колишнє подружжя посварилося через те, що кому належить, почали кричати один на одного. Дружина витягла телефон, намагаючись додзвонитися чи то родичам, чи то знайомим, чоловік кинувся його відбирати. І тоді брат, розлютившись, відштовхнув його від жінки і в'їхав йому кулаком в обличчя, та так вдало, що звалив на підлогу. Тут би йому й зупинитися, але він ще кілька разів ударив поваленого супротивника ногами, і цілився в голову. Колишній чоловік втратив свідомість. Пізніше експертиза встановила, що в потерпілого були переломи лобної кістки і носа та забій головного мозку (не рахуючи синців), і від таких травм він цілком міг загинути.

На щастя, колишній чоловік залишився живий. А от у брата почалися неприємності. Суд першої інстанції кваліфікував дії розгніваного брата за ст. 121 (умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень). Втім, покарання призначив по мінімуму, передбаченому цією статтею, — п'ять років позбавлення волі. Апеляційний суд поставився до обвинуваченого ще більш гуманно, застосувавши ст. 69 і призначивши покарання нижче за мінімальну межу — три роки. Однак стаття залишилася та сама — 121-а. Але захисник подав касаційну скаргу до Верховного суду з проханням відправити справу на новий розгляд. На його думку, брат жінки не збирався бити її колишнього чоловіка до півсмерті, він всього лише заступився за сестру. І тому його дії слід кваліфікувати за ст. 124 — умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної самооборони.

Однак Верховний суд з ним не погодився. Чому? Перекладаю з юридичної мови загальнолюдською. Вже коли брат звалив противника кулаком на підлогу, він міг припустити, що той дістав серйозну травму (та підсудний і не заперечував того, що удар був міцним). А ось бити після цього суперника по голові, та до того ж ногами, взутими в черевики, — це вже занадто навіть для розпаленого бійкою чоловіка. Коли людину, що валяється на підлозі, добивають ногами в голову — тут ні про які «порушення меж самооборони» і мови бути не може. Від себе додам, що підсудний в цьому випадку ще легко відбувся — а міг би безнадійно скалічити або зовсім вбити свого колишнього родича.

А ось друга справа, в якій, на погляд обивателя, і питань не мало б виникнути — звичайно, самооборона! Ну і так, обвинувачений трохи перестарався. Однак не все так просто.

Змушена зробити невеличкий відступ: у багатьох справах, в яких ідеться про бійки, розбірки, напад та захист, учасники легко пускаються берега ще, на жаль, і тому, що розгальмовані алкоголем. Ця справа не виняток.

Отже, дружні посиденьки (все відбувалося в одному райцентрі на Харківщині). Народу за столом багато, і серед гостей — один молодий чоловік, на якому «висить» умовний строк за перепродаж прекурсорів. (У дужках, попереджаю, йдуть виключно мої домисли: цей молодий чоловік ніде не працював і, підозрюю, міг продовжувати займатися своїми нелегальними хімічними дослідами.) А одна пара, хлопець і дівчина, виявилися гарячими противниками вживання наркотиків і побудованого на цьому бізнесу (що не заважало їм, до речі, споживати абсолютно легальний у нашій країні розчин етилового спирту, який б'є по мізках не гірше за заборонені речовини). Коротко кажучи, виникла дискусія, яка переросла в сутичку. Від словесних образ до образ дією — шлях короткий. Отже, хлопець із партії «Скажи наркотикам «Ні!» підвівся, підбіг ззаду до опонента, однією рукою схопив його за шию і придушив (!), а другою — тицьнув, так би мовити, обличчям в салат. «Хімік», вириваючись, намацав на столі складаний ніж і всадив його в нападника. Дівчина спробувала розтягти їх, але й сама отримала два удари в груди і живіт. Побачивши, що він накоїв — кров, крики, переполох! — «хімік» втік із квартири.

На щастя, на місце хутко приїхала швидка і поранених вдалося врятувати, проте в той момент їхні життя висіли на волоску. Тому суд першої інстанції визнав, що тут відбулося умисне вбивство, причому двох і більше осіб (а що потерпілі залишилися живі — так за це спасибі медикам). За цією статтею обвинувачений отримав 10 років позбавлення волі (з урахуванням старого умовного строку вийшло 11). Обласний апеляційний суд залишив вирок без змін. Тоді обвинувачений звернувся до Верховного суду. Аргументи — він захищався! Ну і випадково переборщив із захистом, тому має йтися про перевищення меж самооборони. Цікава деталь — потерпілі, які щасливо вижили після ножових ударів, теж звертаються до апеляційної, а потім і касаційної інстанцій з подібним проханням! Вони заявляли, що матеріальних і моральних претензій до свого товариша не мають, і взагалі — самі винні, адже й правда напали на нього!

Але Верховний суд вирішив, що тут все-таки йшлося не про перевищення меж необхідної самооборони, а саме про вбивство. Чому? Мета самооборони — захист, і навіть якщо мова йде про злочин, вчинений у разі порушення меж самооборони, основним мотивом має бути саме захист. Схопити за горло й тикати обличчям у салат і вдарити ножем, цілячись у серце, — це різні речі. Дослідивши матеріали справи, в тому числі і свідчення всіх учасників і свідків, суд вирішив, що фігурант справи не захищався, а жадав розправитися зі своїми опонентами. І тому те, що він зробив, однозначно кваліфікується як вбивство, хоча, на щастя, жертви вижили й навіть гаряче вступалися за свого кривдника.

А ось у третій справі теж був ніж і була смерть. Проте Верховний суд виправдав підсудного.

До речі, саме ця третя справа найближча до кіношного зображення: «Забирайтеся геть з моєї землі». Отже, навесні минулого року суд в місті Коломиї Івано-Франківської області розглядав справу про умисне вбивство. Все теж почалося з дружніх посиденьок: обвинувачений ввечері заглянув до молодої сусідки, у тій зібралася компанія, вони випили, чогось там між собою не поділили, обвинувачений образився і пішов. Ображена жінка, продовжуючи ридати, розбудила двох своїх товаришів, які спали, втомившись від посиденьок, і почала вимагати заступитися за свою честь. Один з розбуджених резонно запропонував не нариватися, зібрався й пішов собі подалі від гріха. А ось в іншому прокинувся лицар, і вони удвох з жінкою вирушили додому до кривдника. Вони прийшли, висадили двері (експертиза потім показала, що замок було виламано з м'ясом). Накинулися на господаря, неабияк його відлупцювали (що підтверджено судово-медичною експертизою), а той схопив перше, що підвернулося під руку — кухонний ніж, — і вдарив ним у груди жінки. Вона померла в лікарні того ж вечора.

Суд першої інстанції кваліфікував дії господаря квартири за ст. 118, тобто умисне вбивство при перевищенні меж необхідної самооборони, і засудив до позбавлення волі строком на два роки. А оскільки обвинувачений фактично свій строк вже відсидів у СІЗО (бо трагедія сталася в березні 2014-го, а суд розглядав справу в серпні 2016-го), то відпустив його. Ну і плюс суд постановив стягнути з нього чималі суми — матеріальні та моральні збитки (у загиблої залишилася маленька дочка), загалом близько 70 тис. грн.

Що ж було далі? Захисник засудженого подав апеляцію. Обласний апеляційний суд залишив вирок без змін. А в квітні нинішнього року Верховний суд розглянув касаційну скаргу, подану адвокатом засудженого. (До речі, прокурор теж звернувся до ВС, вимагаючи перекваліфікувати дії засудженого зі ст. 118 на ст. 115 — умисне вбивство.)

Але Верховний суд, як вже згадувалося вище, виправдав обвинуваченого! Заодно скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив кримінальне провадження через відсутність складу злочину. Обґрунтовуючи свої мотиви, суд посилався на Конституцію, в якій проголошено недоторканність особи і житла. Іншими словами, захищаючись від нападу у власному будинку, людина обороняє не тільки життя і здоров'я, а й недоторканність свого житла. В цьому разі фігурантові справи загрожувала більш ніж реальна небезпека — адже нападників було двоє, відбувалося це вночі, двері в хату висадили. Тому він був у своєму праві.

Якщо ж казати про право на самооборону не як про юридичний, а як про соціально-психологічний феномен, то нам ще далеко до залізобетонної американської впевненості: «Я на своїй землі, і тому в своєму праві!». Все-таки ми живемо в пострадянській країні, тобто в країні, де людей десятиліттями намагалися перетворити на слухняне стадо. Але такі зміни обов'язково потрібні. Людина, яка чітко знає свої права, так само чітко відчуває їхні межі, а тому менше ризикує вийти за них.

Місце, умисел, обставини

Розуміти, що таке необхідна оборона, і чітко бачити ту грань, за якою людина, що обороняється, перетворюється на злочинця, необхідно. На мій погляд, від того, наскільки кожен з нас розуміє такі речі, залежить соціальна і правова зрілість суспільства. З одного боку, у нас з вами за спиною — кілька поколінь людей, які жили в тоталітарній імперії, де безправ'я і безсилля окремо взятої людини, можна сказати, культивувалося на державному рівні: адже куди простіше керувати натовпом потенційних жертв. З іншого боку, багато хто ще чудово пам'ятає лихі 90-ті, коли людина запросто потрапляла в ситуації, у яких допомоги чекати не було звідки, і часом доводилося самому вступатися за своє життя і здоров'я. Та втім, і зараз часи доволі непрості.

Тим часом межа, яка відокремлює вимушену і необхідну оборону від злочину, чітко прописана в законі. Ст. 36 КК України говорить, що необхідною обороною вважаються такі дії, коли людина захищає свої права й інтереси, інтереси іншої людини або держави від небезпечних посягань.

Однак дуже важливо, щоб, умовно кажучи, дія дорівнювала протидії. Тому в кожному конкретному випадку, коли йдеться про перевищення меж необхідної оборони, слідству і суду доводиться уважно досліджувати цілий комплекс обставин, і один з головних моментів — правильна оцінка мотивів того, хто, як він вважає, оборонявся, але трохи перестарався, зазначає суддя Касаційного кримінального суду в складі Верховного суду Світлана Яковлєва, з якою розмовляв «Ракурс»:

— Межа між необхідною обороною і перевищенням меж необхідної оборони дійсно тонка. Але перше, що необхідно знати, — право на самооборону має кожна людина. Вона має право захищатися від нападу. Всіма способами, які вважатиме за потрібні. Однак в кожному випадку потрібно виходити з того, наскільки оборона була адекватною.

— Але ж у стресовій ситуації важко буває оцінити, наскільки реальною є небезпека? Ось скаже людина: «Я був у стані афекту, тому й перестарався...»

— Тут немає універсальних рецептів, кожну конкретну ситуацію потрібно розглядати окремо. Щодо стану афекту, то до самооборони він стосунку не має. Про нього можна говорити, наприклад, у випадках, якщо, припустімо, з людини довго знущалися і в якийсь момент у неї, умовно кажучи, «впала планка». Афект — ступінь реакції на подразники, його може бути визнано пом'якшувальною обставиною. Але про необхідну оборону не йшлося, це зовсім інше. Є загроза, людина сприймає її як реальну і вживає заходів. І тут необхідно оцінювати, наскільки ситуація і справді була небезпечною. Скажімо, якщо в людини попросили закурити, а вона у відповідь кинулася з ножем, то йдеться про уявну загрозу і перевищення меж необхідної оборони.

— А якщо людина, припустімо, задумала розправитися з кривдником, а потім спробувати списати все на самооборону? Таке взагалі можливо?

— Такі ситуації трапляються. Ось уявіть: чоловік б'є дружину, і вона одного разу під час сімейної сцени хапається за ніж. І вбиває. А потім каже: «Я не хотіла, він мене довів, я захищалася». Суд починає досліджувати матеріали — і виявляється, наприклад, що потерпілому було завдано один удар, дуже чітко спрямований. Так, це може бути випадковістю. Але психологічна експертиза показує, що обвинувачена не перебувала у стані афекту, і слідів боротьби на місці злочину немає. Ось це вже привід для роздумів: було це перевищення меж необхідної оборони чи умисне вбивство?

— Тобто в таких справах дуже важливим є суб'єктивний фактор?

— Він є одним з основних — суб'єктивне сприйняття людиною загрози. Всі ми різні. У всіх нас різний больовий поріг, різна фізпідготовка. І ми по-різному реагуємо на небезпеку.

— А до речі: суд бере до уваги фізичну підготовку?

— Звичайно! Наприклад, ось одна справа, яку я розглядала. Двоє молодих чоловіків, що жили в одному селі, постійно конфліктували між собою. Потерпілий — боксер, кандидат у майстри спорту. Він йшов вулицею, побачив свого недруга, побіг до нього через дорогу, розмахуючи кулаками. А той сприйняв це як загрозу своєму здоров'ю. Розмахнувся сумкою, в якій була склянка сметани, і вдарив боксера по голові, завдавши важкої травми. Так, він не розрахував силу удару, але йшлося все-таки про перевищення меж необхідної оборони, тому що фізична підготовка цих двох була порівнянною.

Одним словом, у подібних справах оцінюється дуже багато чинників, і якщо ситуації можуть бути на перший погляд однотипними, то рішення суду — різними просто тому, що зіграли свою роль суб'єктивні чинники: обстановка, характер загрози, можливість уникнути нападу тощо. Адже дуже часто буває, що людина може уникнути нападу, а не чинити опір. Всі обставини оцінюються в сукупності, тому не можна дати конкретний і однозначний рецепт для всіх справ.

— А чи часто буває, щоб людину, яка вбила нападника, в результаті повністю б виправдали? Наприклад, як це сталося в Івано-Франківську, коли до чоловіка додому вночі увірвалися двоє кривдників і він заколов ножем на смерть одну з них, молоду жінку?

— Такі виправдувальні вироки — велика рідкість. Івано-Франківську справу можна вважати класичною: кілька людей уночі проникли в помешкання обвинуваченого... А для захисту свого помешкання від нападу людина може застосувати будь-яку зброю, в тому числі й холодну. І це не буде перевищенням меж необхідної оборони. Саме тому Верховний суд зрештою його виправдав.