Сімейний кодекс: тяжкі «пологи» і 20 років плідного життя

10  січня  2002 року Верховна Рада прийняла Сімейний кодекс України, а здається, це  було недавно.

Нагадаю читачеві дещо з історії цього важливого документа.

«Нове життя нового прагне слова», – ці слова Максима Рильського були і є для мене своєрідним дороговказом. Час вимагав не переписування старого законодавчого матеріалу під нову дату, а радикального його оновлення. На все треба було подивитися «нерадянськими» очима.

Найперше перегляду підлягала законодавча теза про те, що сімейні відносини регулюються виключно законом. Концептуальною  новелою Сімейного кодексу стало запровадження  договірного регулювання у всіх сферах сімейних відносин, утвердження ідеології ненасильства.

Життя вимагало визнати свободу вибору: та пара, яка зареєструвала свій шлюб, і та, що вирішила  «жити на віру», повинні мати максимально наближений правовий статус: стосовно дітей, нажитого майна та права на аліменти. Адже ці два види сім’ї виконують тотожні соціальні функції, а встановлена у статті 24 Конституції України  заборона дискримінації має стосуватися і цих відносин.

В Сімейному кодексі по-новому вирішено проблему взаємин  батьків і дітей, утверджено розуміння прав дитини як прав людини.

Потрбно було відмовитися від низки нерозумних заборон та обмежень, за які «зубами»  трималося Міністерство юстиції України, подивитисяпильним оком на те, що нового в регулюванні сімейних відносин є у наших сусідів, подумати над шляхами здійснення власних наукових ідей.

До речі, Міністерство юстиції протестувало майже проти кожної новели, яка є в СК. Дивне  якесь  воно  у нас.Результат воїстину напруженої роботи мої «люті друзі» зустріли шквалом огульного несприйняття. Наведу деякі з  висловлювань, щоби читач оцінив градус напруги: «СК настільки поганий, що навіть не підлягає  доопрацюванню, тому його треба скасувати  до введення в дію»; «СК повертає  нас до патріархальної сім’ї; «СК сприятиме  руйнації сім’ї»;  «заплутаний, як клубок»; «його набрання чинностіз жахом чекає вся Україна»;  «в СК адюльтер став  об’єктом правового захисту»; «СК порушує природне  право чоловіка мати дітей у зареєстрованому шлюбі»; «СК штовхає  суспільство у прірву бездуховності». І ще багато не вельми приємних слів, наче «лихий попутав».

І це писали колеги з кандидатськими і докторськими  дипломами.

На фоні такого «базарного» спілкування думка двох суддів Верховного суду України  Г. Давиденка та А. Яреми («СК регулює сімейні відносини повніше, глибше і значною мірою – інакше») була як бальзам на душу. Сімейний кодекс України високо оцінили науковці Польщі: «Україна творить європейське  сімейне право».

ЄСПЛ жодного разу не звернув Україні увагу на недоліки Сімейного кодексу.

Цікаво і те, що з проблем сімейного права було захищено чимало дисертацій, в авторефератах жодної я не знайшла  схвальних слів щодо Сімейного кодексу – лише  критика.  Дивно якось виглядає у нас етика наукових досліджень.

До речі, тодішнє керівництво Мінюсту Українуорганізувало «команду» для опрацювання нового варіанту СК (але  вже у структурі  Цивільного  кодексу). І задля цього добилося неможливого: 26грудня 2002 року, тобто за кілька днів до набрання Сімейним кодексом чинності  Верховна Рада проголосувала за перенесення  дати набрання ним сили: «одночасно з Цивільним кодексом», який на той час не був ще прийнятий. Але  здійснити  цей намір Мінюсту не судилося.

В результаті «законодавчі канікули» становили для Сімейного кодексу майже два роки ( з 10 січня 2002 до  31 грудня 2003 року). Нечувано!

Історія з Сімейним кодексом дає підстави для роздумів: невжеправда, що «жаба» є і серед  науковців.Минуло уже два роки від тоді, коли професор Н. Кузнєцова оголосила вирок Сімейному кодексу України: місце йому у структурі Цивільного кодексу України.

Втім  з Верховної Ради України нещодавно  надійшли заспокійливі відомості: «переселення» сімейного права не  буде.

Мушу відзначити ще одну деталь: процес рекодифікації  Цивільного кодексу очолили  ті науковці, чия участь в опрацюванні проєкту чинного Цивільного кодексу була не  вельми значною.