Активи окуповано і розтягнуто росіянами. Україні байдуже: брав кредит — поверни

Чимало схвильованих відгуків отримала стаття «Ракурсу», присвячена рішенню апеляційного суду, в якому сказано, що починаючи з 2014-го року кредитор мав усвідомлювати можливість широкомасштабної агресії і, таким чином, планувати, чи тим паче передбачати свої ризики можливого неповернення кредитів через напад росіян. З’ясовуючи, чи не є це для всіх, що через окупацію втратили  майно і кошти позичальників банків, позицією держави, а чи просто – «ексцесом виконавця» в особі абсолютно незалежної та необізнаної про війну судової влади, редакція надіслала детальні запити всім причетним – зацікавленим і не дуже. Вкрай дивним виявилося те, що серед останньої категорії – «не дуже» – опинилася відома адвокатська фірма «Ілляшев і Партнери», яка, як видається, безуспішно захищала в суді позичальника,  що не зміг передбачити напад росіян і його наслідки. Ці знані юристи взагалі вирішили проігнорувати журналістський запит, відповіді на який очевидно становили би чималий інтерес для громадськості.

Ну а що тут, справді, скажеш по суті, коли суд намолотив три мішки гречаної вовни, а рішення залишилося без оскарження з боку супроводжуваної ілляшівцями сторони, яка програла. Мабуть, то воля «щасливого» через такий  фінал клієнта, якого чи то судовий збір придавив своїм відчутним тягарем, або ж беззаперечні та обґрунтовані іменем держави навіювання суду змусили увірувати, що  він сам, починаючи з 2014 року, зобов’язаний був розуміти, куди воно все іде, до якої війни та яких наслідків.

Торгово-промислова палата повідомила «Ракурс», що нею українському бізнесу видано понад 7500 сертифікатів  про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили); і що відповідна міжнародна практика прозастосування норм форс-мажору державах, де була війна та конфлікти, їй невідома. Принагідно для чогось нагадала нашому виданню, що ніщо у світі не має для суду наперед визначеної сили як доказ. Очевидно, навіть окупація української території. Але...

Не те, щоби прямо так аж нічого, зауважимо в дужках, бо докази бувають настільки переконливими, що де там з ними боротися фактом наявності якихось там форс-мажорів. Але це вже підшити до справи вдається далеко не завжди., бо  це ж не тільки про гроші, а часто-густо – про всесвітньо відомий, всесильний і нездоланний український адмінресурс. 

Найдивніше, що такі незалежні і войовничі в боротьбі за свої інтереси  бізнес-асоціації (зокрема, американська та європейська) на запит – ані пари з вуст.  

Конституційний суд відповів чітко і майже по суті – я не я, справа не моя. Верховний зазначив, що геть скутий процесуальними нормами, а так, мабуть, обговорили б залюбки.   

Український державний банк чемненько попросив відстрочки для підготовки відповіді на запит (текст запиту подано наприкінці статті). Дати відстрочку банку було дещо незвично і навіть приємно, зокрема, зважаючи на умови фактичної війни і очевидний форс-мажор. Чекали відповіді з нетерпінням, але на половину запитань у банку відповісти так і не змогли. Виявилося, що справа тут не в часі. Приміром, на запитання про те, що якщо, на думку суду, простому смертному клієнтові мало бути інтуїтивно зрозуміло, що станеться широкомасштабна агресія (щонайменше за 2 роки до неї), то чи немає запитань до ризик-менеджменту державного банку, який тим більше мусив би мати таку розвинену інтуїцію, але прогавив і дав добро на кредит у такі непевні часи?

Втім, найбільш вражаючими є відгуки інших наших читачів – тих, яким уже, як виявилося, теж починають надходити відповідні позови про повернення кредитів. Їхнє майно залишилося на тимчасово окупованих територіях. Те, що не знищене в ході бойових дій, розграбовано і розтягнуто росіянами і колаборантами. Але скидається на те, що державі Україна це байдуже: брав кредит – поверни. А непереборні, важко прогнозовані обставини можуть бути лише у неї, решта має крутитися, як хоче.  

Найближчим часом позицію держави з цих питань ще не раз формулюватиме господарський суд. І ми ретельно відслідковуватимемо ці справи та інформуватимемо наших читачів.