Антитерористична операція: як зробити імпровізацію успішною

Сьогодні Росія веде з Україною «гібридну» війну. Антитерористична операція (АТО), що проводиться в її епіцентрі, то активізується, то перетворюється на гіркий фарс. Що особливо неприпустимо на тлі прогнозованої активізації проросійських терористів напередодні 9 травня. Нашій країні ніколи не доводилося бути в такій ситуації, відповідно, нині силовики по суті займаються імпровізацією, і виникають цілком логічні запитання про причини невдач і втрат.

Дмитро Тимчук, керівник Центру військово-політичних досліджень, координатор групи «Інформаційний опір» розповів про своє бачення ситуації:

— Влада й надалі декларує, що АТО триває і заявляє про певні успіхи, про постановку цілей та завдань. Офіцери ж молодшої та середньої ланки повідомляють, що накази доходять до них в дещо спотвореному вигляді і без конкретики. Але ж силові підрозділи повинні чітко розуміти і порядок застосування зброї, і в першу чергу завдання й цілі, які стоять перед ними.

Припускаю, що нинішня дестабілізація, яка почалася в перших числах травня, є лише «квіточками». Не вживши екстрених заходів зараз, 9 травня ми побачимо «ягідки». Необхідно бити на сполох. Якщо не достукатися до вищого керівництва, ситуація може розвиватися дуже негативно і неприємно. Ми можемо отримати громадянську війну, до якої нас посилено штовхає Росія. Я дуже сподіваюся, що цього не станеться.

Є також дата 11 травня — проведення так званого референдуму. Слід чітко розуміти: якщо в будь-якому вигляді даний референдум буде проведено, після нього українським силовикам, та й взагалі нашій державі буде набагато складніше протидіяти терористам. Адже Росія одразу ж визнає результати цього «референдуму» і буде більш активно втручатися в події.

Сьогодні є багато питань і до вищого керівництва країни, і до керівництва АТО. Вертикаль дуже проста: є верховний головнокомандувач (президент) і керівник АТО, які безпосередньо взаємодіють один з одним. Тобто при виникненні будь-яких питань з організації та успішності цих операцій їх можна адресувати саме цим двом людям. Силовики можуть і висловлюють бажання на місцях діяти активно, чому вони не отримують відповідних розпоряджень — це головне питання. Коли «Альфу» звинувачували в невиконанні наказу, насправді наказу не існувало. І навіть у таких умовах бійці були готові йти на смертельний ризик.

Як відомо, більшість країн — членів Ради безпеки ООН підтримали антитерористичну операцію, яку проводить Україна на своїй території. Українська влада, панічно боячись жертв не тільки серед мирного населення, а й серед терористів, повністю зв'язує руки нашим силовикам: досі немає чіткого рішення для дозволу застосування зброї. Силовики не мають можливості активно протидіяти нападу навіть на себе або базовий табір. Слід чітко розмежувати терористів і мирних громадян. Якщо це місцеві жителі, але за ідею або за гроші вони бігають з автоматами і стріляють по силовиках, якщо використовують не тільки гранатомети, кулемети, а й ПЗРК (переносні зенітно-ракетні комплекси) — їх ніяк не можна віднести до мирного населення.

Я звертаюся до української влади: якщо немає політичної волі для наказів на проведення ефективних операцій в рамках АТО, то хоча б не блокуйте дію законодавчих актів, які існували задовго до нинішніх подій. У Статуті гарнізонної вартової служби чітко сказано, що вартові (які охороняють військові об'єкти, в тому числі й базові табори силовиків) зобов'язані застосовувати зброю у разі нападу на них чи на об'єкт, який вони охороняють. У рамках антитерористичної операції ця вимога повністю ігнорується, навпаки, від силовиків вимагають ні в якому разі не застосовувати зброю на ураження. Всі випадки використання зброї силовиками відбувалися на їх страх та ризик.

Потрібно провести екстрені заходи: по-перше, оцінити рівень компетентності насамперед керівництва АТО; друге — вирішити питання взаємодії структур в антитерористичній операції. Що таке АТО? Ця взаємодія різних силових відомств: спецслужб, МВС, Національної гвардії, Збройних сил України. У нас немає готового алгоритму взаємодії цих структур, адже в Україні ніколи не було подібних ситуацій. По суті зараз триває імпровізація. Всі питання взаємодії слід вирішувати на місцях, а не через Київ. Яскравий приклад: аеродром під Краматорськом, де знаходиться базовий табір силовиків. Коли відбувалося бойове зіткнення, йшов запит на авіацію або бронетехніку, телефонували у Київ. Їм відповідали люди з великими зірками на погонах: «Хлопці, тримайтеся!». Це маячня. Всі ці питання повинні вирішуватися дуже оперативно. Наприклад, активізація АТО 1 травня дивним чином збіглася з прибуттям в зону проведення операції керівництва МВС, Міноборони та Адміністрації президента України. Однак, дуже скоро операція знову стала пробуксовувати. У такій ситуації потрібно призначати людей, які здатні перебудовувати свою свідомість дуже швидко і найголовніше — брати на себе відповідальність за накази. Багатьох жертв серед силовиків можна було уникнути, просто вирішивши цю проблему.

Виникають також питання і до процесу забезпечення наших силовиків на місцях. Красномовний випадок, що стався днями: отруєння на блокпосту військовослужбовців. Система логістики, тобто тилове забезпечення (якщо не гаряча їжа, то достатня кількість сухих пайків), працює дуже слабо.

Через соцмережі йде дуже багато інформації, що іде на шкоду силовикам, включаючи відео про передислокацію наших підрозділів із зазначенням географічних пунктів. Це зриває задуми операції. На території України є ціла когорта розвідників — професійних пропагандистів, які називаються російськими журналістами. Можна скласти список людей, які транслюють відверту брехню, розкривають таку інформацію та підтримують активні контакти з терористами, і оголосити їх персонами нон грата. З іншого боку, я не уявляю ситуації, коли Росія проводить операцію, наприклад, на Кавказі, і там спокійно бігають журналісти з інших країн.

З середини березня група «Інформаційний опір» відзначала, що координацію дій сепаратистських груп проводять штатні співробітники ГРУ РФ. Тобто керівництво операціями ведуть не ті люди, які світяться на камери. З початком АТО їх дії ускладнилися з огляду на те, що силовики почали використовувати глушіння радіо- та мобільного зв'язку в місцях проведення операції.

Наприкінці квітня ми помітили, що йде різке зменшення представників диверсійно-розвідувальних груп і професійних спецназівців (раніше нам вдалося ідентифікувати 45-й повітряно-десантний полк спецназу і 2-у окрему бригаду спецназу ГРУ). У нас було дві версії: або їх відкликають назад, або ж перекидають в інші місця. Ми схиляємося до першої версії.

Наразі РФ вважає за краще не ризикувати і потроху відводити свої диверсійно-розвідувальні групи, але виникає питання: ким їх заміняти? Перший етап заміни проводився на російські козачі організації. Однак ми припускаємо, що саме на прикладі Слов'янська росіяни переконалися, що козаки (як і місцеві сепаратисти) недостатньо підготовлені для володіння вогнепальною зброєю. Наприклад, для володіння ПЗРК однозначно потрібні професіонали. Ідеальний варіант — закидати людей, які мають досвід бойових дій, досить високу професійну підготовку і в разі їх затримання легко довести, що вони діють на свій розсуд. Це так звані «туристи» Путіна.

Є інформація, що в Росії набираються підрозділи з колишніх ветеранів воєн в гарячих точках для перекидання в східні регіони. Поки ще остаточно не перевірені, але є дані з досить надійного джерела, що серед наших заробітчан зі східної України на російських просторах йде агітація для набору в такі самі підрозділи.

Звідки фінансуються всі ці заходи? Ми спостерігали три шляхи фінансування. На початковому етапі — безпосередньо з Росії. Другий шлях — через Крим, по двох каналах: спочатку підрозділ ФСБ у складі Чорноморського Флоту, а надалі цей грошовий потік пішов безпосередньо через Аксьонова, який, як мені здається, не дуже це приховує. Третій потік — це місцеві олігархи. Контррозвідка у нас все-таки працює, і зараз у терористів є проблеми з фінансуванням. Раніше отримували смску про те, що передоплата пройшла, побігли на штурм, потім приходила основна частина на картки. Коли СБУ почала перекривати ці банківські канали, пішов кеш. Сьогодні вже «навантаження» більше лягає на місцевих олігархів. Як з цим боротися зараз? Це вже питання до СБУ.

Є інформація про можливі провокації 9 травня в Києві. Сподіваюся, що спецслужби контролюють ситуацію. Дуже багато речей, які відбуваються на Півдні та Сході країни, є результатом зради і саботажу. Мені здається, що київські правоохоронці набагато більш відповідальні та патріотично налаштовані. Там, де працюють патріоти, у сепаратистів дуже мало шансів.

Терористам потрібно всього лише дати відсіч, показати силу. Якщо ми хочемо миру, ми повинні захищатися. Не можна, люблячи країну, миритися з її зґвалтуванням.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА