Капкан для Путіна

Історію роблять особистості. Навряд чи є сенс заперечувати цю тезу. Свого часу Володимир Путін як неординарна особистість проявив всі свої лідерські здібності і врятував Росію від хаосу і розрухи. Сьогодні навпаки — президент Росії робить все, щоб знищити власну країну.

Підставою для такого твердження є агресивна міжнародна політика Путіна, особливо відносно України. Якщо президент Росії вчасно не зупиниться, то його дії у недалекому майбутньому матимуть катастрофічні наслідки для Російської Федерації.

Спочатку Путін анексував Крим, тепер зазіхає на східні і південні області, посилаючись на те, що вони начебто ніколи не належали Україні. Разом з тим Володимир Володимирович забув, що Кубань також колись не належала Росії, а входила до складу Української Народної Республіки. Нинішня Калінінградська область також не була частиною РФ, а належала Пруссії.

Спекулюючи на історичних фактах, президент РФ досить прозоро натякає на те, що Москва може мати територіальні претензії і до інших країн. В сучасному глобалізованому світі це небезпечна тенденція. Ми живемо не в XIX, а в XXI столітті, і правила міжнародного співжиття сьогодні інші, ніж були два століття тому, коли монархи вирішували долі народів.

Сьогодні одним із основних принципів міжнародного права є принцип територіальної цілісності і недоторканності кордонів. Згідно із статутом ООН, територія держави не може бути об’єктом військової окупації. Міжнародне право зобов’язує кожну державу утримуватись від застосування сили з метою порушення існуючих кордонів і не дозволяє зазіхати на територію інших держав. Приєднання частини території однієї країни до іншої шляхом застосування сили або погрози її застосуванням згідно з міжнародним правом є незаконним. Сучасне міжнародне право не використовує історичний метод у вирішенні територіальних спорів, що дає можливість зберігати статус-кво і забезпечувати мирне співіснування держав. Саме тому те, що зараз робить уряд Росії в Україні, суперечить всім нормам міжнародного права, і саме тому дії Росії засуджує абсолютна більшість країн-членів ООН.

Анексія Криму шляхом неприкритої військової агресії, а також розпалювання Росією сепаратистських настроїв на півдні та сході України руйнує всю сучасну систему міжнародної безпеки та спонукає народи світу до нового витка гонки озброєнь. Очевидно, що реакція міжнародної спільноти на таку поведінку Росії має бути адекватною.

В першу чергу мова має йти про економічні санкції і політичний тиск міжнародної спільноти на уряд Росії. Ядерний статус країни поки що дозволяє Путіну шантажувати світ, але міжнародні санкції значно ослаблять економіку Росії, що неодмінно позначиться на боєздатності Збройних сил РФ. Розпочинати війну в умовах економічної кризи може лише самогубця. Тим більше що і без цих санкцій економіка Росії далеко не в кращому стані, оскільки тримається на сировинних ресурсах. Сучасна економіка Росії не зможе витримати затяжну війну, яка неодмінно розпочнеться, якщо Москва вчинить відкритий збройний напад на Україну. Крім того, стан Збройних сил РФ не набагато кращий, ніж України, але моральна перевага буде на стороні українського народу і його Збройних сил, оскільки Росія виступатиме в ролі агресора і окупанта.

Також слід зазначити, що війна Росії з Україною зачіпатиме інтереси багатьох країн, і тому Москва змушена буде воювати з іншими державами. Незважаючи на те, що Україна позбулась ядерної зброї, на її території знаходяться об’єкти ядерної енергетики. У разі розгортання широкомасштабних бойових дій виникне реальна загроза ядерної катастрофи світового масштабу, від якої може постраждати не лише Україна, але і всі її сусіди, включаючи Росію.

Враховуючи всі ці обставини, можна стверджувати, що вірогідність відкритого збройного нападу Росії на Україну є досить низькою. Піти на такий крок може лише психічно хвора людина, яка не усвідомлює наслідків своїх дій, або особа, яка свідомо хоче знищити Росію.

Тоді чим можна пояснити агресивну поведінку вищого державного керівництва Росії по відношенню до України?

Однією із причин, яка змусила Путіна втрутитись у внутрішні справи України, було повалення режиму Януковича. Путін почав втрачати контроль над ситуацією. Оскільки в Україні перемогли сили, які прагнуть співпраці з європейськими структурами та НАТО, за таких обставин президент Росії будь-якою ціною намагається зірвати процес євроатлантичної інтеграції України.

Для реалізації своїх планів Путін використовує добре відомі йому методи із арсеналу спецслужб, а також кадри, які були спеціально підготовані  російськими спецслужбами ще за часів Януковича.

Анексія Криму була потрібна Путіну не лише для задоволення власних амбіцій і підняття свого політичного іміджу в очах більшості росіян. Головною метою від’єднання Криму від України і приєднання його до Росії було недопущення вступу України до НАТО. Загальновідомим є те, що Статут НАТО не дозволяє приймати до альянсу країни, які мають територіальні спори. Аналогічним чином Росія у свій час вчинила з Грузією, спровокувавши на грузинській території війну в Абхазії і Південній Осетії.

Провокації Росії в Криму та на території півдня і сходу України мають таку саму мету.

Крім того, дестабілізація суспільно-політичних відносин в Україні потрібна Путіну і для зриву позачергових президентських виборів, призначених в Україні на 25 травня. Це дасть йому можливість і надалі експлуатувати тему нелегітимності нинішньої української влади і таким чином утримувати Україну в стані нестабільності і політичної невизначеності.

Хоча теза про відсутність в Україні легітимної влади не витримує жодної критики ні з точки зору міжнародного, ні національного права.

У ч. 3 преамбули Загальної декларації прав людини, прийнятої ООН в 1948 році, визначено, що народ має право на повстання проти гноблення і тиранії. Саме в результаті народного повстання в Україні було відсторонено президента Януковича, який узурпував владу.

Після того, як Віктор Янукович втік до Росії, Верховна Рада України залишилась єдиним всенародно обраним конституційним органом державної влади, до якого тимчасово перейшли повноваження президента України в порядку, визначеному Конституцією і законами нашої держави. Тому твердження вищих посадових осіб РФ про відсутність в Україні легітимної влади є безпідставним і нічим не обґрунтованим. В те, що в Україні немає легітимної влади, можуть повірити хіба що малоосвічені мешканці російської глибинки. Для абсолютної більшості людей слова Путіна з цього приводу звучать непереконливо. Більш того, в очах міжнародного співтовариства міністр закордонних справ Росії Лавров і представник РФ в ООН Чуркін виглядають клоунами, які, наче папуги, повторюють слова Путіна про нелегітимність влади в Україні.

Сьогодні для всіх очевидним є те, що за провокаціями, які відбуваються на сході і півдні України, стоїть Росія. Зрозуміло, що крім росіян у цьому процесі бере участь Янукович та інші зрадники України, які рано чи пізно стануть перед судом і будуть покарані за всі скоєні ними злочини.

Нинішня політика Путіна по відношенню до України матиме негативні наслідки не лише для нього самого, але і для всієї Росії. Якщо Путін почне війну з Україною, то неодмінно з’являться людські жертви з обох сторін. Чи будуть від цього в захваті мешканці Росії та України, які мають багато родичів, близьких і друзів по обидва боки українсько-російського кордону?

Крім того, спад економіки та відтік інвестицій через міжнародні санкції призведе до неминучих втрат і погіршення ситуації в Росії, що неодмінно викличе незадоволення політикою Путіна.

За таких обставин, коли президент Росії розв’язує війну проти, як він сам каже, братнього народу, дає притулок злочинцю Януковичу, який віддавав наказ вбивати мирних громадян, відкрито використовує інших кримінальних злочинців меншого масштабу для реалізації своїх політичних цілей, такий президент сам перетворюється на злочинця і становить небезпеку уже не лише для міжнародної спільноти, але і для своєї країни.

Насправді те, що зробив Путін з Кримом, те, що він намагається робити на півдні та сході України, свідчить про брак у нього не лише стратегічного мислення, але і здорового глузду та інстинкту самозбереження.

Дехто пояснює таку поведінку нинішнього президента РФ його бажанням відродити Російську імперію у межах кордонів колишнього СРСР. Але такими методами, якими він діє сьогодні, неможливо відродити імперію. Більше того, він має шанс втратити все і потрапити на лаву підсудних до Міжнародного кримінального трибуналу як військовий злочинець.

Сьогодні багато людей думає, що Путін має силу, оскільки відібрав в України Крим і суттєво впливає на ситуацію у південних та східних областях нашої країни. Це помилкова думка.

Що має президент Росії від приєднання Криму, крім задоволення власних імперських амбіцій? Що матиме Путін, якщо йому вдасться відібрати в України і приєднати до Росії депресивні регіони Півдня та Сходу? Невже він думає, що йому вдасться уникнути вирішення цілої низки проблем, які накопичувались там роками? Знаючи сучасний стан економіки Росії, можна стверджувати, що це ляже непосильним тягарем на бюджет РФ і в остаточному підсумку призведе до виникнення цілого ряду соціально-економічних і політичних проблем, які стануть причиною дестабілізації суспільно-політичної ситуації уже в самій Росії.

Приєднання до Росії Криму і спроба захоплення південно-східних регіонів України — це капкан для Путіна, до якого він потрапив через власну необережність і хворобливі амбіції, що в кінцевому результаті призведе до безславного завершення його політичної кар’єри, а можливо навіть і до розпаду Росії та зникнення її з політичної карти світу.