Справа ГПУ про ухвалення законів 16 січня: хід Калєтніка

Колишній перший заступник голови Верховної Ради України (ВРУ) Калєтнік відповів Олегу Махніцькому, який двічі (у травні та червні 2014 року) надіслав до ВРУ як в.о. генпрокурора подання щодо згоди на обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою нардепа Калєтніка.

У своєму зверненні член Комуністичної партії, який вийшов зі складу фракції КПУ в Раді, заявив, що «подання про надання згоди» суперечить Конституції України (ст. 80 абз. 1 «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність»).

Калєтнік надіслав у ГПУ порівняльну таблицю окремих пунктів обвинувачення, з якими він не згоден, та витягів із законів України та інших нормативних документів, які буцімто підтверджують його правоту.

Наведемо найцікавіші місця з таблиці, яку публікуємо нижче повністю.

Нагадаємо, кримінальне провадження щодо Калєтніка і Володимира Олійника (голови Лічильної комісії на пленарному засіданні ВРУ 16 січня 2014 року) було відкрито за фактом фальсифікації підрахунку голосів - ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України (КК).

Однак Калєтнік доводить, що, як виявляється,  під час голосування в Раді окремий народний депутат не є представником законодавчої влади, посилаючись при цьому на рішення Конституційного суду України (КСУ) від 17 жовтня 2002 року та постанову Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 14 грудня 2010 року. Калєтнік запевняє, що статус представника влади нардеп набуває лише «поза межами проведення пленарного засідання ВРУ» в стосунках з підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами.

Крім того, Калєтнік не забуває і про свого «співучасника» (за версією ГПУ) —  колишнього регіонала Олійника, який очолював Лічильну комісію на засіданні 16 січня. Нагадаємо, ГПУ кваліфікувала дії Олійника як зловживання службовим становищем, а також запідозрила його у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тоді як Калєтніка підозрює в організації цих злочинів (ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України).

Натомість Калєтнік переконує ГПУ, що голова Лічильної комісії ВРУ не є службовою особою, бо ця комісія... не входить до апарату парламенту, а її голова не отримує за свою діяльність у ній зарплатні. Відтак Олійник, на думку Калєтніка чи його юристів, не може підлягати дії статей 364 і 366 КК України.

Далі Калєтнік заперечує як формально хибні обвинувачення в оголошенні про внесення до порядку денного законопроектів, які в подальшому дістали визначення «диктаторські», та винесення їх на голосування без обговорення. За словами нардепа, саме по собі оголошення про внесення до порядку денного будь-яких законопроектів «не є та не може бути злочином», а винесення законопроектів на голосування без обговорення не є кримінальним злочином. (Тут Калєтнік зауважує, що за період пленарних засідань Верховної Ради з 23 лютого до 1 липня 2014 року понад 40 законопроектів голова парламенту виніс на розгляд та голосування без обговорення. Чого, на жаль, справді не заперечити).

Найрезонансніший момент обвинувачень ГПУ —  оголошення про «ручний режим» голосування законопроектів - Калєтнік також відмітає твердою рукою. «Висновок обвинувачення про наявність технічної можливості для голосування не відповідає дійсності. Технічна можливість голосувати за допомогою електронної системи передбачає не тільки її належний технічний стан, але і саму можливість народного депутата голосувати за допомогою електронної картки, що було неможливо», —  зазначає Калєтнік.

Безпідставними і надуманими екс-заступник голови ВРУ вважає і обвинувачення ГПУ в інших процедурних моментах того дня - наданні Олійнику можливості оголосити результати голосування без підрахунку голосів (щасливі 235 голосів за кожен із законопроектів) та внести їх до протоколу. 

«Оціночні судження, власні домисли прокурорів, їх інтерпретація нібито наданих свідками показань не є і не можуть бути підставою для притягнення будь-кого, в тому числі й народних депутатів України до кримінальної відповідальності», —  запевняє Калєтнік у зверненні до в.о. генпрокурора. Наприкінці він зазначає, що подання ГПУ свідчить про «можливість відповідальності за прийняття законів, які, з тих чи інших підстав, комусь не подобаються або не узгоджуються з їх особистими переконаннями». Таке формулювання зміщує фокус уваги до змісту ухвалених 16 січня законів, тоді як звинувачення прокуратури стосуються форми, способу, в який було ухвалено ці закони.

Звинувачення ГПУ в скоєнні злочинів «в інтересах уряду та особисто колишнього президента України Віктора Януковича» Калєтнік вважає винаходом прокурорів і прецедентом у світовій юриспруденції.

Чи дослухається до аргументів Калєтніка Генеральна прокуратура і вчергове загальмує справу про посадові злочини, чи створить прецедент і покарає депутатів за цинічні й відверті маніпуляції в стінах парламенту, покаже час.