Люстрація: соромно, проте не смертельно

З ухваленим 16 вересня у Верховній Раді Законом України «Про очищення влади» суспільство досі не має можливості ознайомитися: його всі ці дні чи то правлять, чи то звіряють. В очікуванні тексту закону, який досі нахабно приховують від громадськості, декілька слів про те, яким має бути люстраційний процес, щоб дати бодай певний результат і чого слід уникати, аби суди згодом не мали підстав визнавати люстрацію окремих осіб незаконною.

Класична люстрація має на меті очищення влади від представників попереднього антинародного режиму. Ми вже писали про те, як свого часу Східна Європа очищувалася від залишків комуністичної номенклатури та агентів КДБ і місцевих таємних поліцій. Цікаво, що саме ті країни, які довели процес декомунізації до логічного завершення, невдовзі досягли значного економічного зростання. Україна ж, отримавши незалежність, цей процес і не починала. Та й зараз тема «комуністи, комсомольці та ГБ», може, і не спливла би на поверхню (адже надто багато часу минуло), якби не нинішні комуністи та їхні сателіти, які мають відверто прокремлівську позицію та гаряче підтримують сепаратизм на Сході України. У мирний час це сприймалося б як послідовна політична позиція, сьогодні ж, коли триває війна, це не можна назвати нічим іншим як зрадою Батьківщині.

Перед другим читанням законопроект зазнав значних змін, за весь час його погодження у комітетах ВР було запропоновано 400 поправок. Проте, за словами одного з авторів закону Юрія Дерев'янка, це й непогано, бо вбезпечило документ від положень, які могли бути визнані неконституційними. Зокрема, із Закону було усунуто положення про перевірку людей на виборних посадах (у тому числі президента України, депутатів) та уповноваженого ВР з прав людини.

Люстрація — не кара, а порятунок від смітника

Голова Люстраційного комітету Єгор Соболєв вважає, що люстраційний закон насправді — це не кара, а порятунок для тих, кого піддадуть перевірці на лояльність, бо без нього існувала би ймовірність, що громадяни просто почнуть чинити самосуд над чинними і колишніми функціонерами доби Януковича. Підтвердженням цих слів є акт викидання на смітник нардепа Віталія Журавського (за іронією долі одного з авторів закону «Про очищення влади»). Журавський відбувся переляком: неприємно, соромно, але не смертельно, адже розлючений натовп міг би завдати непоправної шкоди здоров'ю скандально відомого народного обранця (згадаймо хоча б його ініціативу із законом, що передбачав кримінальну відповідальність за наклеп).

«Люстрація, яка передбачена Законом, передбачає очищення влади за чітко визначеними юридичними процедурами. Вона буде проходити поступово, поетапно, з можливістю апеляції, під пильним оком громадськості. У чиновників є вибір: або справедлива юридична процедура і почесна капітуляція, або соціальних вибух і насильницьке зметення цих людей», — запевняє Єгор Соболєв.

Адвокати кажуть, що закон недопрацьований, містить багато суперечливих норм, і посилаються на наукові висновки різних інститутів. Мовляв, юридична відповідальність у нас індивідуальна, а не колективна, не можна отак взяти й усіх звільнити лише через те, що люди працювали на своїх посадах за часів Януковича. А де ж, кажуть, поділася презумпція невинуватості? Наводять навіть слова головного юриста Януковича Андрія Портнова про те, що звільнені чиновники зможуть поновитися на своїх посадах через рішення ЄСПЛ.

Єгор Соболєв стверджує, що основна ідея — це перевірка всіх без винятку суб'єктів цього закону. Він пояснює, що вибіркова люстрація не працює в наших реаліях: «Чому не спрацював Закон «Про відновлення довіри до судової системи»? Бо його дія поширювалася не на всіх суддів, а лише на голів судів. Їх звільнили. Потім судді, які спокійно пересиділи цей момент на своїх посадах, знову обрали тих самих керівників. Це відбулося у 80% випадків. Адвокати і юристи кажуть, що в судовій системі нічого не змінилося. Як брали хабарі, так і беруть. Це система, пов'язана багатомільйоними хабарницькими зв'язками, де усі один одного утримують і підтримують».

Не уподібнюватися до тих, кого люструємо

Втім, як би не хотілося помститися заплямованим провідникам режиму Януковича, слід пам'ятати, що метою люстрації є не помста, а захист нового демократичного ладу, запобігання порушенням прав людини в майбутньому. Саме про таке сприйняття люстраційного процесу йдеться в Резолюції 1096 Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 червня 1996 року. Якщо при здійсненні люстрації ми будемо застосовувати ті самі насильницькі методи та порушувати права людини, то чим новий демократичний режим відрізнятиметься від попереднього антинародного?

З Резолюції 1096 ПАРЄ:

Демократична держава, заснована на верховенстві права, має достатньо засобів, щоб забезпечити перемогу правосуддя і покарання винних, проте вона не може і не повинна втамовувати жагу до помсти замість того, щоб вершити правосуддя.

Демократична держава, заснована на верховенстві права, повинна поважати права та основні свободи людини — наприклад, право на справедливий суд і право бути вислуханим, — і вона повинна надавати їх навіть тим особам, що самі, будучи при владі, не надавали їх іншим.

Демократична держава, заснована на верховенстві права, також може захищатися від загрози комуністичного тоталітаризму, що відроджується, оскільки вона має у своєму розпорядженні засоби, які не суперечать правам людини і верховенству права і які засновані на застосуванні кримінального судочинства і адміністративних засобах покарання.

Польський адвокат Павел Войцех Осік, член комісії з прав людини при Адвокатській палаті Польщі, аналізуючи досвід рідної країни, каже, що в системі інструментів переходу є щонайменше дві важливі складові: кримінальна відповідальність та інструменти люстрації. Їх слід запроваджувати і застосовувати одночасно, вони не повинні узгоджуватися між собою або виключати одне одного.

Щодо кримінальної відповідальності зрозуміло. А щодо інструментів люстрації Резолюція передбачає наступне: стосовно осіб, які не вчиняли злочинів, що передбачають судовий розгляд, але обіймали високі посади за колишніх тоталітарних режимів і підтримували ці режими, деякі держави вважають за необхідне застосувати адміністративні заходи такі як люстрація. Мета цих заходів — позбавити таких осіб права здійснювати державну владу, якщо не можна розраховувати, що вони здійснюватимуть її згідно з демократичними принципами, бо в минулому вони не виявляли до цих принципів жодної прихильності, не вірили в них та й зараз не мають жодної мотивації чи зацікавленості починати їх дотримуватися.

Польський досвід люстрації

Свого часу люстрація/декомунізація була проведена у Польщі. Вона була значною частиною так званого прощання з минулим, з тоталітарним, комуністичним ладом.

Радослав Петерман, заступник керівника відділу перевірок Комісії з розслідування злочинів проти польського народу Інституту національної пам'яті, розповів, як у Польщі відбувалися люстраційні перевірки.

У травні 1992 року Польський сейм ухвалив постанову, яка зобов'язувала МВС розкрити інформацію щодо прізвищ високопосадовців (членів парламенту та сенату, міністрів, голів воєводств), суддів та прокурорів, які таємно співпрацювали зі Службою безпеки у 1945–1990 роках. І вже у червні колишній міністр внутрішніх справ Антоні Мацаревич передав Сейму перелік таємних колаборантів.

Лише через п'ять років, 11 квітня 1997 року у Польщі було ухвалено перший люстраційний закон, який передував масштабній перевірці (яка тривала десять років!) таких осіб, як президент Республіки Польща, члени парламенту, сенатори, члени Європарламенту, міністри, голови воєводств, держслужбовці, судді, прокурори і звичайні юристи, ректори, проректори, голови організаційних підрозділів у системі вищої освіти (у тому числі й недержавної форми власності), директори програм та регіональних центрів та агенцій польського радіо та телебачення.

Після 2007 року до переліку суб'єктів перевірки додалися особи, що обіймають публічні посади, члени і працівники Інституту національної пам'яті, члени закордонної служби, члени місцевих органів влади, видавці, автори, журналісти, нотаріуси, директори шкіл, адвокати, судові виконавці, директори державних компаній та їхні заступники, професійні військові у званні полковника і генерала, а також ті офіцери, які обіймають військові посади командирів та заступників.

У чому полягала перевірка? Зазначені особи повинні були подати декларацію із зазначенням інформації про те, чи співпрацювали вони зі Службою безпеки ПНР. До речі, служба безпеки включала у себе цілу низку державних органів. Потім ці декларації ретельно перевіряли. Людині, яка чесно зізнавалася у зв'язках з СБ, нічого не загрожувало. Оприлюднення цієї інформації вже було покаранням для особи. Більш того, зізнання у ганебній співпраці вже саме по собі є актом каяття. Правові наслідки наступали лише для «люстраційних брехунів»: їх усували від державної посади на десять років (зараз від трьох до десяти років).

Люстраційний процес у Польщі триває й досі. На сьогодні зареєстровано 300 тис. декларацій, а перевірено лише 45 тисяч. З них майже 600 заяв було спрямовано до суду, і у 300 випадках суд визнав, що особа внесла до декларації неправдиві дані.

Чи порушує люстрація права людини?

Повертаючись до українських реалій, поставимо собі запитання: чи можна провести люстрацію так, щоб дотриматися всіх прав людини? «Звісно, можна, — впевнена Наталія Петрова, заступник керівника проекту USAID «Справедливе правосуддя». — Для цього слід дотримуватися трьох принципів: відсутність дискримінації щодо осіб, які підлягають люстрації (для цього потрібно люструвати не людей, а посади); право на захист (особам треба надати доступ до документів, на підставі яких їх піддають перевірці); право оскаржити рішення люстраційної комісії в суді. І не потрібно боятися, що люди почнуть через ЄСПЛ поновлюватися на посадах. Безперечно, усі люстровані матимуть змогу звернутися до ЄСПЛ, проте, якщо ми будемо дотримуватися усіх необхідних процедур, перспектива позитивного рішення суду для цих людей буде дуже низькою. Бо суд перевірятиме дотримання цих трьох принципів».

Юристи висловлюють занепокоєння щодо обмеження матеріальних прав і свобод люстрованих осіб (право на обіймання посад, фундаментальне право на працю).

«Людина має єдине абсолютне право — не бути підданим катуванню. Усі інші права можуть підлягати обмеженню. Будь-який закон містить певні умови і обмеження. Хіба у Законі України «Про державну службу» комусь гарантовано право на державну службу? Людину відстороняють від державної служби, але не відбирають право на працю. Особа може працювати будь-де, окрім державної служби», — пояснює Наталія Петрова.

Безумовно, у процесі очищення влади ми зіткнемося з багатьма проблемами і викликами, цей процес буде довгим і марудним, проте якщо він почнеться, у нас нарешті з'явиться шанс на омріяне майбутнє.