Мінмолодьспорт: міністр новий, корупційні ігри — ті самі

Що буває, коли на посаді міністра опиняється випадкова людина, яка не має навіть віддаленого уявлення про предмет діяльності свого відомства, засвідчило інтерв’ю нового міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова газеті «Сегодня», вміщене на сайті видання 26 грудня 2014 року.

Як повідав здивованій спортивній та юридичній громадськості пан міністр: «У Мінспорту в спадок від радянської системи залишилося багато зайвих функцій, від яких будемо відмовлятися. Яскравий приклад — міністерство роками дублює функції міжнародних спортивних федерацій і має разом із Мін'юстом затверджувати правила проведення змагань. При цьому ми не маємо права змінити там жодної коми. Крім того, спортивні федерації повинні мати більше автономії та повноважень в окремих питаннях — це світова практика. Думаю, незабаром ми проведемо такий пілотний проект із окремими федераціями, які мають статус національних».

Звісно, якби Ігор Олександрович раніше бодай побічно стикався б із тим, чим він зараз керує, то знав би, що згадка про цей «спадок радянської системи» вперше з’явилася в спортивному праві України лише в 2006 році — в Положенні про Єдину спортивну класифікацію України, затвердженому наказом Мінсім’ямолодьспорт від 7 квітня 2006 року №1088. Причому — в розділі, де дається визначення понять і запроваджуються нові терміни. Перші правила змагань із видів спорту в Україні з’явились і того пізніше — у 2008–2009 роках.

Правила спортивних змагань із видів спорту (які міністр через свою необізнаність називає «правилами проведення змагань») — це нормативний документ, який містить вимоги до спортивних споруд, спеціального обладнання та інвентаря, вимоги до учасників змагань, заходів безпеки тощо. Підкреслюю: не нормативно-правовий акт, а просто нормативний, тобто такий, що має містити лише технічні норми — на кшталт Державних будівельних норм чи Державних санітарних норм та правил.

Та обставина, що Жданов розповідає про «якесь дублювання функцій міжнародних спортивних федерацій», про «радянський спадок, від якого слід відмовлятися», «світову практику» та іншу ахінею, свідчить про те, що він не розуміє предмету правового регулювання, яке здійснює його міністерство, не уявляє, яку роль у спортивному житті відіграє центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту, не орієнтується в базових засадах спортивного права. Не кажучи вже про повну відсутність у пана міністра будь-яких уявлень про світову практику.

Попервах вимоги до спортивних споруд і заходів безпеки встановлювалися чинною досі постановою Кабінету міністрів України від 18 грудня 1998 року №2025 «Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів». Але ця постанова КМУ має занадто загальний характер та не враховує відмінностей між різними видами спорту.

Тому виникла цілком природна потреба для кожного виду спорту розробляти свій нормативний документ — і саме це повністю відповідає світовій практиці (хоча міністр думає навпаки).

Але чиновники не були б чиновниками, якби не внесли в згадуване вище Положення про Єдину спортивну класифікацію України корупційні настанови. У визначенні правил змагань вони записали, що це — нормативний документ, що затверджується не центральним органом виконавчої влади, а невідомо якими «всеукраїнськими громадськими об’єднаннями з видів спорту». Ось перше визначення цього, за твердженням Жданова, «спадку радянської системи», що насправді було дано лише в 2006 році:

«Правила змагань з виду спорту — нормативний документ, що визначає систему, порядок та умови змагальної діяльності, систему суддівства змагань з виду спорту; затверджуються всеукраїнськими громадськими об'єднаннями з видів спорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту».

Звісно, насправді ніякі громадські організації не наділені повноваженнями видавати та затверджувати нормативні документи. Так само вони не можуть визначати порядок проведення державних заходів — наприклад, чемпіонатів України, кубків України, всеукраїнських змагань з видів спорту (ці змагання, що класифікуються за ІІІ і ІV рангом, проводяться виключно від імені держави, повністю або частково на кошти державного бюджету). Але фраза про «громадські об’єднання» потрапила в основоположний спортивний нормативно-правовий акт аж ніяк не випадково, а виключно з метою чиновницької наживи.

Річ у тім, що при міністерстві діє безліч псевдогромадських організацій, які є основною ланкою в схемах із розкрадання коштів державного бюджету та поборів зі спортсменів. Бо самі співробітники Мінмолодьспорту — люди кришталевої чесності, для того, щоби трусити гроші з учасників змагань, є спеціально навчені посередники: колишні спортсмени, дискваліфіковані за пияцтво, сусіди по сходовому майданчику, просто аферисти.

На цих «добровільних помічників» зареєстровано сотні громадських організацій із пишномовними назвами «федерація чогось там», ніякого формального відношення до Мінмолодьспорту вони здебільшого не мають, але чиновники на всі питання, що виникають у спортсменів, тренерів, спортивних організацій, відповідають: «Ідіть до Пилипа Сидоровича з федерації зі швидкісного онанізму в закритих приміщеннях, і він вам озвучить цифру за вирішення вашої проблеми».

Так ось, саме цих «пилипів сидоровичів» і мали на увазі автори Положення про ЄСКУ в редакції 2006 року, а точніше — тодішній перший заступник міністра Ілля Шевляк та директор департаменту неолімпійських видів спорту Олександр Артем’єв. Це — люди з найближчого оточення Владислава Каськіва, представляти якого, думаю, не має потреби. Пізніше, за часів Януковича, коли Каськів очолював Держінвестпроект, Шевляк трудився в нього заступником, а Артем’єв — так само керував неолімпійськими видами спорту.

Одразу після прийняття Положення про ЄСКУ розпочалась корупційна вакханалія — усілякі громадські організації стали видавати псевдонормативні документи, в які записували, що до участі в державних змаганнях, що проводяться Україною на кошти державного бюджету, допускаються лише ті громадяни, що вступили до їхньої «федерації» та на доказ цього надали квитанцію про сплату «безповоротної фінансової допомоги, без ПДВ». Представники цих громадських організацій приїздили на державні змагання, які проводив центральний орган виконавчої влади на бюджетні кошти, і сиділи біля мандатних комісій, збираючи з учасників гроші. А на всі скарги спортсменів і суддів у міністерстві відповідали: «Ми не маємо право втручатись у діяльність громадських організацій». Саме таке беззаконня міністр молоді та спорту й називає «світовою практикою».

Думаю, замість сміховинних розповідей про «пілотні проекти» з федераціями пану Жданову було б корисно ознайомитися з Конституцією України, насамперед — з ч. 4 ст. 36, яка забороняє державним органам примушувати громадян до вступу в громадські об’єднання (зокрема ті, що називають себе «спортивними федераціями») та надавати пільги чи переваги громадянам залежно від членства чи, навпаки, нечленства в громадських організаціях чи політичних партіях. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про громадські об’єднання», «ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке громадське об'єднання. Належність чи неналежність до громадського об'єднання не може бути підставою для обмеження прав і свобод особи або для надання їй органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування будь-яких пільг і переваг».

Громадські організації можуть проводити будь-які змагання серед своїх членів, але держава не має до цього жодного відношення. Функція Мінмолодьспорту — регулювати державні заходи, які проводяться згідно з Єдиним календарним планом фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України на поточний рік, про що прямо зазначено в положенні про Мінмолодьспорт (яке Жданов, очевидно, також не читав).

А якби міністр Жданов мав колись бодай якесь відношення до спорту, то до нього, напевно, дійшли б чутки про той скандал, що вибухнув наприкінці 2009 року, коли у Верховну Раду поскаржився директор єдиного в Україні державного авіаційно-технічного спортивного клубу Міністерства освіти і науки. Як виявилось, на чемпіонаті України серед юніорів із класичного парашутизму у неповнолітнього вихованця цього закладу взяли гроші як умову допуску до змагань, а також примусили вступити в якусь «федерацію парашутного спорту» та заплатити «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ».

Брав гроші керівник «федерації парашутного спорту», який, забравши в юніора квитанцію про благодійну допомогу, заявив, що він передумав, ніякого чемпіонату не буде, але гроші він не поверне, оскільки ця допомога була «безповоротною». Така переконаність шахрая у власній безкарності пояснюється дуже просто — ця «федерація» діяла (втім, діє й донині попри те, що чергове кримінальне провадження відносно її керівників за побори зі спортсменів було відкрито вже цього року — 29 травня) під орудою тих самих Шевляка й Артем’єва, а останнім часом до покровителів приєднався ще й харківський міський голова Кернес, оскільки президент цієї «федерації» є депутатом Харківської обласної ради від Партії регіонів на прізвище Шаповалов і під час подій на Майдані фінансував «тітушок» та бігав у футболках із написом «Беркут».

За наслідками прокурорської перевірки в лютому 2010 року щодо керівників «федерації парашутного спорту» було порушено кримінальну справу (одночасно з’ясувалось, що ця псевдогромадська організація була зареєстрована за підробленими документами), звільнено з роботи співробітника міністерства, відповідального за авіаційні види спорту, постановою заступника генпрокурора відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника міністра Дутчака (бо Шевляк на той момент у міністерстві вже не працював) та все того ж Артем’єва.

Через це заступнику міністра Дутчаку довелося скасовувати Правила змагань із парашутного спорту, які містили низку просто феєричних положень — цей документ фактично передавав спортсменів-парашутистів України в рабство кільком аферистам. Хочу звернути особливу увагу на цей момент — правила змагань узагалі не можуть містити жодних настанов, що стосуються прав чи законних інтересів громадян, це документ технічний, саме тому скасовані Дутчаком Правила й не проходили реєстрацію в Мін’юсті.

Але незаконні настанови Положення про ЄСКУ залишились чинними. Більше того, коли трохи вщух скандал, у серпні 2010 року міністерство знову, повторно, затвердило ті ж самі технічні Правила змагань із парашутного спорту з тими ж самими вимогами до всіх учасників державних змагань і спортивних суддів — вступити в громадську організацію, зареєстровану за підробленими документами, відносно керівників якої розслідується кримінальна справа за ст. 190 КК України («шахрайство»).

Неодноразові звернення народних депутатів до Міністерства юстиції України та Мінсім’ямолодьспорт припинити правову вакханалію ні до чого не призвели. Тоді автор цих рядків скористався тією обставиною, що також є учасником спірних правовідносин: я спортсмен-парашутист, тренер, спортивний суддя з цього виду спорту. Це дало мені можливість подати від свого імені адміністративний позов, попрохавши суд визнати нечинними корупційні настанови Положення про Єдину спортивну класифікацію України.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26 березня 2012 року у справі №2а–14329/11/2670 позовні вимоги задовольнив. Цитую судове рішення, про яке, звісно, міністру Жданову не відомо, оскільки інакше він не розповідав би казок про «пілотні проекти» з якимись федераціями:

«Визнати незаконним та скасувати п. 1.2 р. 1 Положення про Єдину спортивну класифікацію України, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 07.04.06 р. №1088, в частині визначення терміну «положення (регламент) про проведення офіційного змагання» в частині слів «розробляється та затверджується всеукраїнськими громадськими об'єднаннями з видів спорту за погодженням із центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту»; визначення терміну «правила змагань з виду спорту» в частині слів «затверджуються всеукраїнськими громадськими об'єднаннями з видів спорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту».

Але стався безпрецедентний факт, який міністр Жданов, напевно, також кваліфікує як «світову практику»: Державна служба молоді та спорту України (попередник нинішнього Мінмолодьспорту) відмовилась виконувати це судове рішення, у чому може переконатись усякий, хто зайде в законодавчу базу та ознайомиться з текстом Положення про Єдину спортивну класифікацію України 2006 року (нині воно вже втратило чинність і замінене на більш «свіжий» документ).

Як можна побачити, незаконні положення так і не були вилучені. Це робилося для того, щоб не сіяти в колах спортивної громадськості сумнівів в обов’язковій сплаті «безповоротної фінансової допомоги, без ПДВ» на користь тих так званих «федерацій», що створені чиновниками для поборів зі спортсменів. Але міністр Жданов замість того, щоби призначити службову перевірку цього кричущого факту, розповідає нам про «пілотні проекти» з аферистами.

Паралельно я звернувся з позовом про скасування вже другої редакції Правил змагань із парашутного спорту до очолюваного Дмитром Табачником Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, оскільки внаслідок так званої «адміністративної реформи» саме цьому новоствореному міністерству були передані повноваження з нормотворчої діяльності в спортивній галузі.

Знаєте, чим відрізнялись міністри часів Януковича від нинішніх? Крали точно так само, але розуму в них було побільше. Коли Табачнику доповіли ситуацію, то він не став ганьбити своє відомство, а розпорядився визнати позов і, не очікуючи судового рішення, негайно скасувати не тільки корупційні Правила змагань з парашутного спорту, але й усі накази та положення про проведення змагань, що були видані на їх підставі.

Тим не менше, побори зі спортсменів не припинились. Замість нинішнього Мінмолодьспорту діяла Державна служба молоді та спорту України, де в кабінетах сиділи нинішні підлеглі Жданова, які продовжували розкрадати державний бюджет та обдирати спортсменів.

1 січня 2013 року набула чинності нова редакція Закону України «Про фізичну культуру і спорт», якою уперше на законодавчому рівні була закріплена така новація як «правила спортивних змагань з виду спорту», що її Жданов називає «радянським спадком». Стаття 40 Закону так і називається — «Правила спортивних змагань з видів спорту, визнаних в Україні»:

«Правила спортивних змагань з видів спорту, визнаних в Україні (далі — правила спортивних змагань), включають вимоги до учасників змагань, відповідних спортивних споруд, спеціального обладнання та інвентарю, умови та порядок визначення результатів та переможців змагань… Правила спортивних змагань затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій відповідних всеукраїнських спортивних федерацій».

А тепер іще раз перечитаймо промову пана міністра: «Міністерство роками дублює функції міжнародних спортивних федерацій і повинне разом із Мін'юстом затверджувати правила проведення змагань. При цьому ми не маємо права змінити там жодної коми». Порівняймо ст. 40 Закону з цим потоком свідомості: про які функції міжнародних спортивних федерацій веде мову міністр; яке відношення якісь міжнародні спортивні федерації мають до затвердження нормативних документів нашої держави, що містять вимоги до спортивних споруд і спеціального обладнання; де саме не має права змінювати коми Мінмолодьпорт; до чого тут взагалі Мін’юст, якщо правила спортивних змагань за визначенням не повинні містити норми права, оскільки є суто технічним документом?

Звісно, Ігоря Жданова з не меншим успіхом, ніж міністром молоді та спорту, можна було б призначити завідувачем кафедри астрофізики Київського університету або головним диригентом Національної опери. Також зрозуміло, що пан Жданов гадки не має, чим займаються міжнародні спортивні федерації і що це за «правила проведення змагань», які Мінмолодьспорт невідомо з якого дива затверджує. Але невже не можна було десь на стороні (бо в Мінмолодьспорту їх точно немає) знайти фахівця, якому б давати на вичитку інтерв’ю міністра? І, головне, невже Жданову так складно прочитати судове рішення, яке було винесено проти Мінмолодьспорту вже після його призначення на посаду міністра?

Шановні читачі, ви будете сміятись, але 9 грудня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд визнав незаконними настанови вже третьої редакції Правил спортивних змагань з парашутного спорту. Причому з тих самих причин, з яких ці Правила була скасовані два попередні рази — вони містили пункти про якісь там права та привілеї отієї самої «федерації парашутного спорту».

Ця третя редакція, аналогічна двом попереднім, була затверджена у вересні 2013-го після того, як Державна служба молоді та спорту України знову стала повноцінним міністерством. Причому цього разу Правила вже були подані на реєстрацію до Міністерства юстиції України, оскільки містили норму права — вимогу до учасників державних змагань пред’явити членський квиток, виданий «федерацією парашутного спорту» з відміткою про сплату грошей. А також знову наділяли цю шахрайську «федерацію» нечуваними правами. І, уявіть собі, Мін'юст усе це зареєстрував.

Але я знову оскаржив у суді Правила спортивних змагань із парашутного спорту — вже при новій, чесній та непідкупній владі. 7 серпня 2014 року позов був задоволений, одначе наступного дня заступник міністра молоді та спорту Підгрушна разом із керівником «федерації парашутного спорту», депутатом Харківської обласної ради від Партії регіонів Шаповаловим провела прес-конференцію, де заявила про свою незгоду з цим судовим рішенням.

2 грудня 2014 року Жданов був призначений міністром. Але він, на відміну від Табачника, не дав розпорядження припинити ганебний судовий процес і наказав судитись «до останньої краплі крові». Звісно, через тиждень Мінмолодьспорт з блиском програв і апеляцію.

Але судове рішення досі так і не виконано, незаконні положення Правил спортивних змагань із парашутного спорту Ждановим не скасовані. Натомість за 10 днів пан міністр провів публічну нараду, фоторепортаж із якої виклав на своїй сторінці у Facebook, де представив керівника «пілотного проекту», який тепер буде, так би мовити, «опікуватися» парашутним спортом і взагалі керуватиме всіма заходами з військово-патріотичного виховання молоді та «розвивати» військово-прикладні види спорту. Цим «пілотом» виявився все той же колишній заступник Каськіва, Ілля Шевляк, щодо фірми-прокладки якого зараз розслідується кримінальна справа за побори зі спортсменів.

Тому, на нашу скромну думку, було б краще, якби пілотний проект в Мінмолодьспорті провела Генеральна прокуратура й вивела Жданова з міністерства в наручниках разом із його зграєю «реформаторів». Бо треба ж колись розпочинати справжні реформи в українському спорті.