Як телебачення маніпулює свідомістю — професор Московського інституту міжнародних відносин

«На Донбасі немає російських військ. Ви що, це ж шахтарі! — На танках? З «Градами»? — Ну так, що тут незрозумілого, вони купили їх у воєнторзі!». Знайомо, чи не так? Намагаючись розвіяти чергову маячню, що не розсіюється навіть під натиском, здавалося б, залізних аргументів, врешті-решт ви в черговий раз даєте собі слово не вплутуватися в марні суперечки з громадянами «наймиролюбнішої держави». Коли російський журналіст у Мінську поводиться як Шаріков із улюбленого всіма «Собачого серця», гавкає на своїх українських колег і посилає їх подалі, як тут не згадати професора Преображенського: «...почав повертатися в первісний стан. Атавізм, знаєте…»

Як може майже вся країна збожеволіти? Відповідь проста: відбувається масова обробка свідомості людей, створюється своя картина світу — інша реальність. Можливо, дізнавшись про деякі секрети та механізми маніпулювання свідомістю, до яких вдається російське телебачення, хтось із матриці все ж прокинеться? Тим більше, якщо про тонкощі ведення інформаційної війни розповідає викладач із Росії, завідуючий кафедрою зв’язків із громадськістю Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ) Валерій Соловей. Лекція буде корисною не тільки для студентів, а стане в пригоді також усім, хто не хоче розучитися критично мислити.

«Мені подобається визначення війни, яке дав один американський генерал: «Війна — це узаконений спосіб руйнувати речі і вбивати людей». Інформаційна війна не руйнує речі, але впливає на душі, свідомість і вчинки людей, тобто маніпулює ними.

У чому особливість маніпулювання? Воно завжди здійснюється приховано. Якщо ви розумієте, що на вас впливають, це вже не маніпулювання. Адже головною метою маніпулювання є вплив на поведінку людей, їхню свідомість та думки.

Інформаційна війна — це максимальне вираження медіаманіпулювання. Коли такі війни відбуваються і яка їхня мета? Однією з цілей інформаційної війни є вплив на морально-психологічний стан протилежної сторони. Позбавити її сили та здатності до опору, деморалізувати. Друге завдання — вплинути на свою сторону. Вселити їй віру в справедливість дій. І мобілізувати, за потреби.

Як правило, інформаційні війни відбуваються внаслідок міждержавних конфліктів (як нині ми спостерігаємо між Росією і Україною). Інформаційні війни також можуть бути частиною внутрішньої політики. Коли мова йде про гостре політичне зіткнення (особливо під час виборів, коли ставка дуже велика), або гостру політичну кризу — тоді також виникає ситуація інформаційної війни.

Чому медіарегулювання стає можливим? Воно ґрунтується на низці психологічних, соціальних закономірностей і потреб людини. Основні психологічні особливості, на яких будується маніпулювання: люди хочуть бачити світ поясненим; люди вірять у те, що існує таємниця; люди хочуть бути в більшості (це дає їм відчуття причетності до чогось великого), люди хочуть бути на боці справедливості.

Зупинімося на цих особливостях детальніше. Люди хочуть розуміти, що відбувається. Людина не в змозі повірити в те, що деякі речі просто трапляються, не мають пояснення, що деякі речі хаотичні. Ми потребуємо пояснення цього світу. Крім цього, ми хочемо, щоб пояснення світу давалося нами самими. Нам не подобається, коли нам пропонують варіанти збоку. Нам приємно думати: ми настільки розумні, що самі до цього дійшли.

Разом із тим, оскільки люди — істоти ліниві, вони не хочуть «ворушити мізками». Воліють, щоб пояснення, до яких вони приходять, були простими і не суперечили тій картині світу, яка існує у переважної більшості. Чому? Відповідь проста: ми хочемо відчувати себе частиною великого цілого. Нам здається, що на боці більшості правда, і якщо ти на боці більшості, ти — переможець.

Що робить мас-медіа? Створює у нас враження, що, розділяючи їхню позицію, ми перебуваємо серед більшості. Ми не наважуємося кинути виклик цій більшості. Існує теорія спіралі мовчання (яка, до речі, знаходить безліч підтверджень): якщо ваша точка зору суперечить точці зору мас-медіа (думці більшості), ви не зважитеся висловлювати її публічно. Адже ви впевнені в тому, що перебуваєте в меншості. Насправді цілком можливі ситуації, коли ви все таки в більшості, але оскільки мас-медіа створює картину однаковості, ви не наважуєтеся сказати про це.

Отже, ЗМІ формують картину світу, пояснюють, що в ньому відбувається. Людина не може жити в хаосі, тому потребує такого лікнепу. Але засоби масової інформації не говорять нам, що є добре, а що погано. Вони пропонують можливість глядачам самим зробити висновок. Для того, щоб висновок вийшов «правильним», нас до цього повинні підштовхнути. Як? Візьмемо події, що відбувалися в Києві на Майдані. Ви дивилися ТБ і могли почути такі характеристики: хвилювання в Києві, заворушення в Києві, погроми в Києві. Описуються одні й ті ж події, але залежно від того, який термін використовується для їх позначення (наприклад, революція чи державний переворот), у вас виникає до цих подій зовсім різне ставлення.

Що робить ТБ? Воно лише називає явища. Висновки робимо ми самі. У цьому відмінність роботи сучасних мас-медіа від радянської пропаганди. Пропаганда завжди пояснює, що добре, а що погано. Водночас, вам тільки здається, що це ваші висновки, вас до них підштовхують. У чому перевага такого методу? Ми дуже дорожимо власними думками. Тому що дуже часто у нас думок небагато — така природа людини. Якщо нас наполегливо в чомусь переконують, ми починаємо чинити опір, нам здається, що проти нас вчиняють акт агресії, зазіхають на нашу автономність. Це цілком нормальна реакція.

ТБ нас не переконує. Воно нам відкриває можливість. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». ТБ створює ефект живої присутності. Не ролик на ютубі (це не заміна ТБ), а саме телебачення створює у нас враження, що ми перебуваємо тут і тепер, це відбувається на наших очах. Це надзвичайно важливо. Жоден інформаційний канал подібного ефекту створити не може. Тому інтернет не в змозі замінити ТБ.

Глядач знає, що політики, ЗМІ часто обманюють. Тому ТБ знайшло вихід: посилатися на витоки інформації. У хорошому репортажі часто можна почути про те, що є якісь конфіденційні відомості... Чому це так важливо? Тому що за цим стоїть ще одна закономірність — потяг до таємниці. ЗМІ трохи піднімають завісу, показуючи «краєчок правди».

«Вкидання» в блозі — також прекрасний спосіб маніпулювання. Нам відкривають простір для домислювання. Це називається зона Уейта (або «фальшивий витік інформації». — Ред.) — за іменем першовідкривача цього феномена. На цьому заснована вся конспірологія про певні сили: третю, четверту, п’яту, які стоять за політикою. Нам ніби показують кінець ниточки, і здається, що потягнувши за неї, ми розгадаємо цей секрет. Виникає колосальна конспірологія, будуються схеми, як пояснити світ, ті чи ті політичні події. Візьмімо Україну: там з одного боку американці, з іншого — Європейський союз, із третього — хтось іще. Скажіть, у вашому особистому житті дуже багато сенсу? Ні. У нашому житті дуже багато збігів, збігу обставин. У політиці — те саме.

Не потрібно шукати хитрощі там, де є прості людські мотиви — жадібність, дурість і боягузтво. У тому, що президент Янукович залишив свою країну, хіба був якийсь хитрий задум? Мені здається, за цим стоїть елементарне людське боягузтво.

Про Майдан. Ви можете уявити собі людей, які вмирають за гроші? Вбивати інших — так, але жертвувати собою — ні. Кращі з нас можуть жертвувати собою заради високих ідеалів, заради свободи, справедливості, багато хто з нас готові піти на багато що заради своєї сім’ї. Але не потрібно шукати в цьому хитрого задуму ЦРУ. Світ набагато простіший, ніж здається. Його складність виникає тільки в інтерпретаціях. Оскільки у світі діє багато суб’єктів, виникає розмаїття мотивів, зіткнень, які призводять до хаосу. Ми ж намагаємося все це концептуалізувати, вибудувати схему. І ось тут на допомогу приходить ТБ. Майте на увазі: всі схеми, на які натякає ТБ, не просто прості, вони примітивні. Вони не можуть бути не примітивними з однієї причини: телебачення не розраховане на інтелектуалів. Як сказав один видатний медіа-аналітик, «телебачення взагалі не для розумних людей».

Завдяки чому проводиться потужна маніпуляційна стратегія? Найпростіша і найнеобхідніша умова: потрібно це контролювати. Хто контролює ТБ? У Росії найбільш рейтингові канали належать державі. Тому в нас проводити скоординовану інформаційну політику, спрямовувати суспільству один сигнал без усяких різночитань простіше, ніж у будь-якій іншій країні. Скажімо, в Україні так працювати не можуть: у каналів різні власники. На Заході також так працювати не можуть — там є плюралізм.

Під час конфлікту в Південній Осетії в 2008 році РФ програла інформаційну війну. Російська інформаційна машина не була готова до боротьби в критичній ситуації. Зараз вона виявилася готова. З тих уроків здобули дуже важливий досвід. Ця машина була заточена під час внутрішньої інформаційної війни 2012–2013 років під час ведення потужної інформаційної кампанії. Уявіть собі асфальтовий каток, який прокатує площу за площею, він прасує, його ніщо не може зупинити. Саме такий вигляд зараз мають російські мас-медіа. Незважаючи на деякий примітивізм, низку проколів, ця інформаційна машина, потрібно віддати належне, працює досить ефективно. Працює краще інформаційних машин України і Заходу. Багато в чому це пов’язано з професіоналізмом людей, які там працюють.

Існують деякі соціокультурні обставини, які полегшують роботу медійної машини. Наприклад, у росіян існує комплекс зверхності щодо українців. Думаю, для більшості це не секрет. Або ж ви не наважуєтеся собі в цьому зізнатися. Для переважної більшості громадян Росії українська мова — це понівечена версія російської мови. Українська культура — це ерзац-культура. Історія України — це непорозуміння. Я аніскільки не перебільшую, це масове сприйняття. Погодьтеся, що в такому разі інформаційний посил, який направляє медіа-машина, падає як зерно в удобрений ґрунт.

Про Крим. У переважної більшості громадян Росії немає ніяких сумнівів в історико-культурній приналежності Криму. Для більшості росіян це навіть не предмет для дискусії. В ідеологічному плані дуже важливий момент, який термін ви вживаєте. Ви говорите про возз’єднання Криму з Росією, приєднання або про анексію. Всього лише одне слово. Українські медіа природно говорять про анексію, захоплення, окупацію Криму. Росіяни говорять одне слово «возз’єднання» — і змінюється вся картина. Це слово промовляє ТБ. Нам його легше прийняти і проковтнути, тому що в нас є внутрішня історико-культурна переконаність приналежності Криму до Росії.

До речі, слово «бандерівці» — блискучий зразок одного з прийомів. Річ у тому, що деякі звукосполучення викликають певну психоемоційну реакцію. Якщо багато звуку «і» — це щось слабке, «о» — м’яке і добре. А ось використання «ц», шиплячих звуків викликає відчуття чогось тривожного і похмурого. Повторіть собі кілька разів «огірки-огірки-огірки, ці зловісні темно-зелені плоди, які віддавна формують змову проти помидорчиків»... Якщо нам постійно говорять про бандерівців, ми починаємо сприймати цю загрозу як цілком реальну. Це властивість людської психіки. Річ у тому, що наш мозок не в змозі відрізняти уявні ситуації від реальних. Наприклад, коли вам сниться, що ви спізнюєтеся кудись, наприклад, на іспит, ви переживаєте практично ті самі відчуття, що й наяву.

Маніпулювання порядком денним. Якщо заради інтересу подивитися аналітичні випуски Першого каналу, каналу «Росія», ви помітите, що в нашій країні немає інших проблем, окрім адаптації Криму та кризи в Україні. У нас немає інфляції, зниження наших доходів тощо. Це називається маніпулюванням порядком денним. За подібним маніпулюванням стоїть проста психологічна закономірність: в голові у кожного з нас не може поміщатися більше чотирьох-шести думок (у найбільш видатних сім-вісім, у деяких і того менше — дві–три).

Громадський порядок денний, те, які думки мають нас турбувати, визначає телебачення. Якщо мас-медіа вважають, що для суспільства немає проблеми, важливішої за групу Pussy Riot чи закон Діми Яковлєва, про це твердитимуть постійно. До речі, мало хто згадає, про що цей закон. Знаєте чому? Для ТБ абсолютно не важливо, щоб ви знали це. Важливо один порядок денний замінити іншим. Це відбувалося, коли, наприклад, в Росії йшли протести — проти нечесних виборів, проти Путіна. Що робить у цьому випадку ТБ? ЗМІ не кажуть, мовляв, панове, не треба виходити і протестувати — це погано. Адже в такому разі деякі з вас із почуття протиріччя вийшли б на площі. Вам показують: у нас є важливіші проблеми, наприклад, осквернення храмів, проблеми усиновлених за кордон дітей. Особливо добре «йдуть» діти. Майте на увазі, як тільки виникає необхідність відволікти суспільство від чогось по-справжньому серйозного, тут же спливатимуть проблеми дітей.

Використовуючи перераховані вище прийоми і методи, створюється картина світу — реальність. Якщо ми приймаємо телевізійну реальність, ми починаємо діяти у відповідності з нею — це аксіома.

Мета медіаманіпулювання — створити цілісну картину світу, де стають виправданими багато дій та вчинків, які ніколи б не були зрозумілі й виправдані поза цією картиною. Чому ми погоджуємося, що картина світу саме така? Не тому, що нас так уміло водять за ніс, а тому що нам лінь. Для людей характерний принцип економії мислення. Якщо нам пропонують визначення, що підходить під наші стереотипи, картину світу, яка не розбиває наші уявлення, ми його охоче приймаємо. Люди ледачі. Найважча робота на світі — думати. Дві години по-справжньому інтелектуальної інтенсивної роботи рівносильні за фізіологічними витратами восьмигодинному робочому дню вантажника. Тому не варто лаяти цинічних політиків, затятих журналістів, якщо хочете когось дорікнути — дорікайте в першу чергу самі собі.

Методи медіаманіпулювання. Їх величезна кількість, я назву декілька, з якими ми найчастіше зіштовхуємося. Якщо хочете, щоб суспільство зробило вибір на користь чогось, ви можете доводити, що це «щось» дуже гарне — м’яке, пухнасте, добре й ніжне, правильне, справедливе. А можете вчинити інакше: показати, що інше (яке ви хочете, щоб не вибирали) — жахливе. Це називається «загрозлива альтернатива» — створення негативного сприйняття чого-небудь. Покажіть жах, який із цим пов’язаний — кров, насильство, хаос. Тоді люди робитимуть вибір на користь того, що цьому протистоїть.

Тепер подивіться, який тон переважає у висвітленні подій в Україні. З листопада 2013 року — заворушення, хвилювання, погроми. Згадайте випуски новин, коли на Майдані відбулися справді криваві події. Це були кадри, які швидко змінювалися, полум’я, палаючі шини, люди, що біжать на тлі тривожної музики... Ви напевно, думаєте, що це робиться для більш драматичного ефекту? Ні, за цим стоїть дуже великий сенс — у цей час людей занурюють у трансовий стан. Наша здатність до критичного сприйняття знижується, наша підсвідомість відкривається. Це один із прийомів нейролінгвістичного програмування. Коли ви бачите репортажі з України, у переважної більшості глядачів виникає стійка асоціація: Україна — це хаос. А що тоді Росія? Це космос, порядок, оплот миру й стабільності.

Як технічно можна здійснювати демонізацію? Потрібно вибрати правильний ракурс. Людину можна показати по-різному (подивіться на свої вдалі й не дуже фото). Є інший метод, який називається категоризація або наклеювання ярликів. Ви можете сказати, що це праві радикали (занадто академічно), національні революціонери... А от якщо скажете бандерівці, то викличете у глядачів негативний спектр асоціацій. Ще краще, якщо ви зробите трансфер, побудуєте репортаж наступним чином: спочатку покажете дивізію СС «Галичина», що входить до Львова, а потім — людей із партії «Свобода» чи з «Правого сектора». Таким чином, між завідомо негативним і тим, що потрібно піддати критиці, відбувається склеювання. І говорити тут нічого не потрібно. Висновки глядачі зроблять самі. Підкреслю: тому цими висновками людина дуже дорожить.

Ще кілька прийомів. Телебаченню дуже часто не потрібно аргументувати якісь свої твердження. Вам просто показують репортаж і говорять: населення Сходу України виступає за федералізацію. Але де свідчення? Де дані соціології? Часто вони й не потрібні. А от якщо ТБ потребує ствердження, то використовує магію чисел і магію авторитетів.

Магія чисел — це якраз дані соціології. Люди сприймають цифри як щось дуже переконливе. Цифри при цьому повинні бути точними. Пам’ятаєте перший репортаж на ТБ про те, що в Білгород виїхало 120 тис. біженців з України? Зверніть увагу, хороший телевізійник після цих даних зробив би інтерв’ю з кимось із біженців. Це називається магія свідчення. Але тут інтерв'ю не було (втім, як і самих біженців). І після цього про біженців перестали говорити.

Магія авторитетів. Щоб глядачі зробили певні висновки, ТБ показує експертів. На мою думку, що довші регалії експерта, то нікчемніша, як правило, особистість. Глядачі ж сприймають експертів як людей, що володіють монополією на якесь таємне езотеричне знання. До речі, дуже добре працює осміювання. Не можна весь час нагнітати і будувати на трагізмі. Коли включається сарказм, у глядача послаблюється здатність критично сприймати інформацію.

Чи є спосіб захиститися від медіаманіпулювання? Є. Не дивитися телевізор. Це головна протиотрута. Краще читайте. Коли ви читаєте, ви можете відкласти текст і подумати. У вас включається критичний рівень мислення. А ось коли дивитеся ТБ, цього зробити не можете. До того ж, телебачення, як ми вже говорили, створює ефект особистої присутності. Моя порада: якщо хочете зберегти свій мозок вільним від цієї інформаційної радіації, просто вимкніть телевізор».