Як не стати жертвою в інформаційній війні

«Одна з важливих деталей, яку знімальна група побачила в центрі Києва своїми очима, — спиляні дерева. Від них залишилися лише корені. І це саме ті дерева, в які потрапили або могли потрапити снайперські кулі під час стрільби по демонстрантах і співробітниках «Беркута» в лютому. Саме ці стовбури — явні докази, за якими експерти могли б визначити, звідки стріляли по Інститутській вулиці», — за допомогою цього відеосюжету російського «Першого каналу» в черговий раз відкривають очі українцям росіяни в соцмережах: мовляв, ось вони, «неспростовні докази» того, що нинішня влада замітає сліди розстрілів на Майдані.

Якщо в цьому випадку нам, киянам, цю «новину» легко перевірити, і спростування вже є (наприклад, на сайті stopfake.org), то як розпізнати брехню у вирі новин, починаючи від соцмереж і закінчуючи телебаченням (або навпаки). Як не стати жертвою в невидимій інформаційній війні і відрізняти інформацію від дезінформації? До речі, частина правди в наведеній вище новині все-таки є: замість деяких дерев на Інститутській дійсно залишилися лише одні ямки, от тільки далекі вони від місця стрілянини, а деякі «сліди злочину» взагалі знято зовсім на іншій вулиці.

Методологи інформаційних воєн ще років тридцять тому помітили, що найдієвіша інформаційна війна — це маніпулювання правдою. Адже, що таке правда? Це суб'єктивне переконання, що щось є істиною. Але у кожного з нас є свої переконання, які є суб'єктивною правдою. Насправді це добре. У Росії приблизно у 80% людей одна правда, і ми бачимо, до чого це може привести. На південному сході нашої країни також є своя правда, хоч як би до неї хто не ставився.

«Важливо не те, чим є якась інформаційна сутність — правдою чи ні, а кому вона вигідна і для чого робиться, — говорить Андрій Ротовський, президент Української PR-Ліги. — Відверто постановочні новини приносять набагато менше негативу, ніж коли реально існуючий факт інтерпретується по-своєму.

Мейнстрім інформаційної агресії — створення якоїсь основи буття, яка укладається в просту парадигму: за типом «всі корупціонери», «ніщо не змінюється» і т. п. Ці кліше можуть складатися з безлічі мікроправд, покладених у такі подачі, які зрештою стають неправдивими. Витягується маленький реальний факт. Але коли про нього говорять цілий день, на ньому концентрується увага і на підставі цього робляться висновки, він перетворюється на дезінформацію. Наприклад, «Правий сектор» став у нас демонізованою реальністю, що править в Україні. Хоча насправді його підтримують дуже небагато людей. Правда в тому, що в «Правому секторі» є різні люди (але вони є скрізь).

Для того, щоб правильно і грамотно оцінювати інформаційний потік, ми повинні мати вихідні установки, наприклад, що країна йде в напрямку прогресу. Віра грає величезне значення для сприйняття інформації. Мені здається дуже дивним, що в нашому інформаційному потоці немає інструментів, що допомагають протистояти сприйняттю брехливої інформації. Багато хто, напевно, пам'ятає передачу Олександра Невзорова «600 секунд». За 10 хвилин давалася своя інтерпретація того, що відбувалося в перебудовний час у Пітері, програма користувалася колосальною популярністю. У нас поки немає нічого подібного. Наші лідери дотримуються принципу, що «цар повинен виступати тільки з причини або великої печалі, або великої радості». Рузвельт у часи Великої депресії регулярно вів передачу для американців, де просто розмовляв з народом. Це питання комунікації — найефективнішої контрпропаганди. Такі речі дуже пов'язують суб'єкта влади з народом і показують, що всі в одному човні».

Ніхто, напевно, не буде сперечатися, що у Путіна чудово налагоджене виробництво дезінформації. І російська пропагандистська машина майже безпомилково передбачає нашу реакцію практично на будь-яке питання. Потрібно пам'ятати, що наша дзеркальна реакція є частиною цього плану. «Зауважте, ми всюди виправдуємося, — зазначає пан Ротовський. — Стратегія превентивного інформаційного реагування припускає, наприклад, що вже зараз ми повинні бути готові до того, що може статися на виборах. Інформація про те, як поводитиметься пропагандистська путінська машина повинна вже зараз стимулювати нас на певне інформаційне висвітлення. Все це можна змоделювати. Для того, щоб не потрапити в капкан 25 травня, ми повинні формувати інформаційне поле, яке створить несприйняття того, що вже є в сценарії Кремля. На жаль, поки цього не робиться. Приблизно тиждень тому проходив щорічний піар-фестиваль, в якому брали участь близько 100 піарників, що представляють еліту комунікаційного бізнесу. Я запитав, чи залучили когось із них як консультанта для розробки стратегії? У відповідь — тиша».

Соцмережі, за словами Івана Омеляна, експерта з комунікацій в соціальних мережах Центру підтримки молодіжних ініціатив, сьогодні є найкращою платформою для проштовхування дезінформації: «Показовою є статистика. Як відомо, є дві великі групи: «Євромайдан» і «Антимайдан». Причому кількість користувачів інтернету, які стежать за новинами і лайкають, в першій групі значно більше. Винятком є лише дві області в Україні, де більшість віддає перевагу «Антимайдану».

Звідси можна зробити висновок, що та інформація, яку люди отримують з соцмереж, тільки підтверджує одержувану з телевізора. Без соцмереж громадяни могли б не вірити російському телебаченню на Сході України і в самій Росії. Адже соціальні мережі за своєю природою — це думки наших з вами друзів. А ми не довіряємо державі, менше довіряємо церкві, телебачення також не потрапляє у перелік довіри, але своїм друзям ми віримо. Якщо мій друг пише мені, що в спаленій машині знайшли візитку Яроша, я в цю новину, швидше за все, повірю.

Неважко зрозуміти, яким чином дезінформація проникає в соцмережі та працює. Візьмемо для прикладу те, що відбулося на Великдень: розстріляний блок-пост біля Слов'янська. Тут відбувається спотворення інформації. Тобто частково новина правдива — напад стався, є жертви, але також чітко вказується причетність деяких політичних сил, робиться наголос на тому, що це терористичний акт і у нападників немає нічого святого. А «завдяки» тому, що ця новина була вкинута, як термінова (яку потрібно швидко поширити), вона блискавично розмножилася в соцмережах. І ось ми вже читаємо перли: «Як невідомо хто?! У них була вся атрибутика та документи «Правого сектора» — по телеку і в інтернеті показували. Дуже сумно! Правий сектор навіть такий святий день НЕ зупинив! Нещасна Україна»; «Брехня, приїхало 4 машини вночі і нелюди з «Правого сектора» відкрили вогонь на ураження людей без зброї! Стріляли розривним патронами і використовували прилади нічного бачення США» (авторський текст збережений). Але російська пропаганда не врахувала, що «бандерівець» на Великдень нічого, крім святкування цього свята, робити не буде».

За словами пана Омеляна, потрібно особливо ретельно придивлятися до термінових новин. Якщо ви бачите заклик: «Терміново розмножте!», навіть якщо новина містить чіткий позитивний аспект, перевірте її, перш ніж перепостити, адже нерідко така терміновість є прийомом для поширення дезінформації. Іноді роблять фейкову новину на одному сайті, щоб потім на іншому на неї ж зробити посилання. Нерідко використовуються популярні теги, наприклад, Євромайдан. Часто-густо наводяться кілька джерел для більшої впевненості. Але все це можна перевірити.

Дезінформація в соцмережах має чітку цільову аудиторію: журналісти, лідери думок (яким довіряють і до чиєї думки прислухаються) і частина обивателів, що активно поширюють інформацію.

Для того, щоб сфабрикована інформація виглядала правдиво, не потрібно багато зусиль. Як це не дивно звучить, набагато важче донести до людей правду, якщо вона суперечить якомусь міфу або ідеалу, заснованому на внутрішніх переконаннях і зовнішніх орієнтирах. Де береться дезінформація? У першу чергу, це боти (англ. bot, скор. від Robot), які розганяють інформацію в соцмережах. Тобто програми, які за одними і тими ж кодовими словами розмножують потрібну інформацію.

Не завжди дезінформація створюється кимось навмисне, іноді вона народжується через допущені неточності або непрофесіоналізм журналістів. «Коли стався розгін студентів на Майдані 30 листопада, з'явилася інформація про те, що одну дівчину не було знайдено, — говорить пан Омелян. — Я сидів поруч з журналісткою і переконував, що інформація про те, що дівчинка померла, не доведена, і її не потрібно публікувати. Але ця новина все ж з'явилася. Далі ЗМІ поширили цю інформацію. І тільки через два місяці дізналися, що дівчина жива. Але ця дезінформація, як мені здається, зіграла одну з вирішальних ролей у тому, що 1 грудня вийшла така величезна кількість людей на Майдан».

Засмучує, коли дезінформація може йти від депутатів, представників влади. Недавній приклад — Сергій Соболєв, який після захоплення наших БТРів заявив, що це спланована операція українських збройних сил. І журналісти не мали жодних підстав йому не вірити.

«Я завжди шукаю першоджерело новини, — радить І.Омелян. — Або звертаюся до офіційних джерел. Наприклад, телефонує мені якось друг з Криму і кричить: «Це правда, що мене можуть осудитити на п'ять років за те, що я веду бізнес у Криму?». Я відповідаю: «Стоп. Де ти взяв цю новину?». Виявляється, на якомусь місцевому сайті. Я заходжу на сайт Верховної Ради, де не знаходжу жодного закону, який би стосувався цієї проблеми. І людина починає себе картати за те, що вже поширила цю дезінформацію. Потрібно було лише тверезо міркувати».

Щоб не попастися на вудку маніпуляції статистикою або соцопитувань, їх легко також перевірити на офіційних сайтах. Радикальних новин не варто лякатися, якщо вони не виходять від президента країни чи інших представників влади. Пам'ятаєте наслідки, коли в грудні розійшлася новина про те, що буде введено надзвичайний стан? Що закриються банки, відключать мобільний зв'язок, а в магазини перестануть надходити продукти харчування? Почалася паніка. Хоча, як мені здається, деяка частина наших співгромадян час від часу відчуває певний драйв від спустошення прилавків. Був би привід. Як пожартувала одна моя знайома, прочитавши цю новину: у мене все є, запас ще з кінця Світу залишився.

«Сьогодні єдиний, хто бореться з інформаційною блокадою в нашій країні, по суті, це громадянське суспільство: stream, де показують події в прямому ефірі, соціальні мережі. Якщо державна політика буде направлена на максимальний розвиток всіх інформаційних каналів — від соціальних мереж до радіо та газет, які роздають у руки і де буде російською мовою написано від імені лідерів думок Донеччини, Луганщини, що відбувається насправді, то тільки таким чином можна спробувати боротися з російською пропагандистською машиною. Адже ми на Південному Сході не працювали, а вони там працювали завжди», — говорить І.Омелян.

Кілька порад від експертів, як спробувати переконати людину, що перебуває під вливом дезінформації, та не посваритися. «Кожного разу, коли ви починаєте когось переконувати, що це дезінформація, він ще більше буде їй вірити. Спочатку ви повинні погодитися, — радить пан Омелян. — Адже в будь-якій дезінформації є частка правди. Інакше вона б не могла так швидко розмножуватися. Вислухайте співрозмовника, постарайтеся зрозуміти його аргументацію. Не потрібно відразу ж перебивати, мовляв, ну що ти розповідаєш, у нас в Києві... (і далі по тексту). Люди хочуть бути почутими. А потім вже перевести розмову таким чином, щоб показати слабкі сторони його аргументів. Головний принцип: ніколи не вступати в пряму суперечку. Тактика затягування в дискусію є топовою тактикою для дезінформації. Якщо ви вступаєте в суперечку, то вже сам факт того, що підігруєте в емоційному плані цій дезінформації, робить вас вже її інструментом».

Нещодавно прочитала розповідь одного відомого українського розвідника у відставці про те, як моделюється сучасна диверсійна робота. Так от, згідно останніх розробок, 95% всіх підривних зусиль по відношенню до іншої держави займає інформаційна війна. Тому давайте не поспішати, перш, ніж «лайкнути» новину чи натиснути кнопку «поділитися». Давайте думати і не забувати аналізувати.

Обговорення проходило на прес-конференції «В умовах інформаційної війни: як відрізнити дезінформацію» в інформаційному агентстві «Главком».