Право на справедливий суд

Напередодні Нового року, 26 грудня, коли ми вже подумки готувалися до свят, у Верховній Раді було зареєстровано законопроект №1656 «Про забезпечення права на справедливий суд». Ініціатором цього законопроекту виступив президент України Петро Порошенко. Автор проекту пропонує викласти у новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також внести зміни до ряду кодексів і законів.

Свого часу ми писали про президентське бачення судової реформи, але той законопроект, що був запропонований для обговорення, не тільки мав іншу назву, а й взагалі відрізнявся від того документа, який нарешті потрапив до ВР. Проте основні засади залишилися. По-перше, розширено права громадян щодо гарантій рівності перед законом і судом, гласності, відкритості судового процесу, обов'язковості рішень суду, унормування неупередженого розподілу судових справ. Інформація щодо суду, який розглядає справу, стадії розгляду, місце та час засідань має бути відкритою і оприлюдненою. Право бути присутнім у відкритому судовому засіданні не може бути обмежено.

По-друге, щодо самих суддів: документом уточнено права та обов'язки суддів, запроваджено новий текст присяги. Законопроект передбачає прозоріший добір кандидатів на посаду судді, складну і сувору процедуру відбіркового і кваліфікаційного іспитів, посилено й підготовку і навчання кандидатів на посади суддів. Кваліфікаційний рівень судді буде визначатися шляхом незалежного оцінювання, від результатів цієї атестації залежатиме його подальша кар’єра. Передбачено й чітке визначення підстав та порядку здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, запровадження восьми видів дисциплінарних стягнень, чіткі строки притягнення суддів до відповідальності та строки погашення дисциплінарних стягнень. При цьому встановлюються гарантії захисту прав суддів та змагальності в дисциплінарному провадженні.

Щодо суддівського самоврядування. Запропоновано зміни в організації та порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка діятиме у складі кваліфікаційної і дисциплінарної палат. Уточнено вимоги до членів Комісії, їх права і обов'язки, організацію діяльності та забезпечення. Підвищено вимоги до членів Вищої ради юстиції та внесено зміни щодо організації її діяльності. Спрощено організаційні форми органів суддівського самоврядування.

Законопроект розширює і права ВСУ, надавши йому можливість переглядати судові рішення вищих спеціалізованих судів з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що тягне ухвалення протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Однак тільки якщо рішення про допуск такої скарги до розгляду у ВСУ прийме той же вищий спеціалізований суд, який ухвалив суперечливе судове рішення. «Відтак суд, який прийняв рішення, яке є предметом оскарження, вирішує, чи буде розглянута скарга на таке рішення (тобто фактично виступає судом у справі, в якій він фактично є стороною), що суперечить загальновизнаним стандартам цивілізованого судочинства», — коментує цю норму Головне науково-експертне управління ВР.

Проте в цілому фахівці Головного науково-експертного управління ВР вважають, що запропоновані у проекті зміни щодо повернення Верховному суду України реальних повноважень найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції, як це передбачено у частині другій статті 125 Конституції України, є позитивним кроком, який заслуговує на підтримку парламенту.

Щодо назви пропонованого закону, то її, вочевидь, було змінено через те, що за дев'ять днів до цього у ВР було подано інший законопроект (№1497) «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів», авторами якого виступила група експертів громадянської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» (РПР) на чолі з віце-спікером ВР Оксаною Сироїд, Міністерство юстиції та іноземні експерти.

Після реєстрації президентського законопроекту здійнявся неабиякий галас. Експерти РПР говорили про корупційні ризики, що, на їхню думку, містить законопроект.

Справді, у законопроекті №1656 є норма, згідно з якою президент України утворює, реорганізовує, а також ліквідує суди, проте питання ліквідації судів не входить до конституційних повноважень президента. Також, відповідно до президентського законопроекту, глава держави має повноваження переводити суддів до судів того ж рівня або вищого, ВР — до судів нижчої інстанції. Обурило експертів РПР і норма про те, що саме президент має підписувати посвідчення судді. Щоб привернути увагу до цього питання, 12 січня навіть організували  театралізоване дійство з приковуванням дівчини-«Феміди» до парканчика біля АП на Банковій.

Це, вочевидь, подіяло. 13 січня 2015 року обидва законопроекти було прийнято в першому читанні та за основу. Про цей законопроект (щоправда, також ще у вигляді «чернетки») ми теж писали. Це саме той кабмінівський проект закону, що мав на меті ліквідацію господарської спеціалізації. Втім, Мін'юст, який з цього приводу радився з ВСУ, запевняв, що таких радикальних кроків не буде, мовляв, погарячкували.

Але... У пояснювальній записці до законопроекту, у першому ж абзаці «Загальної характеристики та основних положеннях проекту» сказано: «З метою спрощення судової системи та посилення її інституційної спроможності передбачено об’єднання судів цивільної і господарської юрисдикції. Відмова від окремих господарських судів обумовлена тим, що вони розглядають ті самі приватноправові спори, що й суди цивільної юрисдикції, виділені лише за суб’єктною ознакою. Процедури господарського і цивільного судочинства не мають принципових відмінностей. Місцеві господарські суди будуть реорганізовані в окружні суди з розгляду цивільних і кримінальних справ, та розглядатимуть, крім цивільних (господарських) справ, також окремі категорії кримінальних справ, що дасть можливість зменшити навантаження на місцеві загальні суди. Апеляційні скарги розглядатимуть апеляційні суди в областях, а Вищий господарський суд України буде об’єднано з Вищим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Невдовзі положення Господарського процесуального кодексу України мають бути імплементовані до Цивільного процесуального кодексу України»...

Автори проекту закону стверджують, що він втілює 40 вимог і рекомендацій органів Ради Європи. Згідно документу, наприклад, члени Вищої ради юстиції здійснюватимуть свої повноваження на постійній основі. Строки оскарження судових рішень буде збільшено. До Єдиного державного реєстру судових рішень включатимуть не лише самі рішення, а також і окремі думки суддів (у разі їх наявності). Верховний суд України отримає можливість переглядати справи у разі неоднакового застосування норм процесуального права. На відміну від законопроекту №1656, цей законопроект скасував інститут допуску справи до провадження у ВСУ.

Щодо цієї цілком позитивної норми, яка повертає ВСУ конституційно надані йому права. Ні у цьому законопроекті, ні у президентському не враховано, що нові-старі повноваження значною мірою перевантажать 48 діючих суддів ВСУ, які стануть просто неспроможні передивитися такий вал справ. Принаймні, зробити це якісно і вчасно. А відтак треба подбати про відповідне збільшення кількості суддів ВСУ.

До речі, законопроект №1497 передбачає, що на посаду судді у ВСУ може претендувати громадянин України, який має стаж роботи на посаді судді не менше семи років, ступінь доктора наук, отриманий до призначення на посаду судді, і відповідну кваліфікацію. Головне науково-експертне управління назвало цю пропозицію «дещо сумнівною»: «Це обумовлено тим, що сама по собі наявність наукового ступеню доктора наук (тим більше будь-яких, а не лише юридичних) свідчить лише про відповідні наукові здобутки певної особи, а не про те, що така особа апріорі спроможна якісно виконувати обов’язки судді найвищого судового органу держави. З огляду на зазначені вище міркування, викликає сумнів і припис, за яким для того, щоб обійняти посаду судді у вищому спеціалізованому суді, достатнім буде мати «стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, ступінь доктора філософії, отриманий до призначення на посаду судді, і відповідну кваліфікацію».

Ще одне зауваження Головного науково-експертного управління ВР зацитуємо повністю: «Незрозумілими, на наш погляд, є приписи законопроекту про те, чому практична підготовка судді в Національній школі суддів України має передбачати проходження стажування не тільки в судах, а й органах прокуратури, органах досудового розслідування, органах і установах кримінально-виконавчої служби, органах державної виконавчої служби і навіть адвокатурі (частина перша статті 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції проекту). До певної міри можна зрозуміти закладене у цій нормі намагання дати майбутньому судді розуміння специфіки роботи з виконання судових рішень та виконання покарань (які знов-таки визначаються судовими рішеннями), однак навряд чи правильним буде вимагати від кандидата у судді обов’язково знати «специфіку» роботи прокурора, слідчого чи адвоката».

Обидва законопроекти, посилюючи повноваження ВСУ, вводять норму про обов'язковість врахування усіма судами загальної юрисдикції при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин висновків ВСУ, викладених у постановах, прийнятих колегією відповідної судової палати ВСУ за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави неоднакового правозастосування. При цьому обидва документи говорять про те, що роз'яснення з постанов Пленуму ВСУ мають «рекомендаційний характер». Фахівці Головного науково-експертного управління дивуються: як-то так, адже постанови Пленуму — це результат узагальнення судової практики, а сам Пленум — це колегіальний орган, до складу якого входять усі судді ВСУ. Чому ж його роз'яснення носять рекомендаційний характер, а висновки, зроблені кількома суддями по конкретній справі — обов'язковий?

Як би там не було, але два альтернативні законопроекти і дві протилежні точки зору це, мабуть, все-таки краще, ніж одна «єдино правильна». Хоча на продуману цілісну судову реформу всі ці законотворчі ініціативи не скидаються аж ніяк.

Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID)в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.