Демонстративна ностальгія за СРСР загрожує позбавленням волі

9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки». Закон був ініційований Олегом Ляшком, Вікторією Сюмар, Ганною Гопко, Юрієм Луценком та іншими депутатами від правлячого блоку. Цікаво, що над його створенням разом працювали як колишні радянські «мажори» Андрій Кожем’якін (син генерала КДБ) і Юрій Луценко (син першого секретаря Рівненського обкому КПУ), так і Юрій-Богдан Шухевич, син лідера ОУН Романа Шухевича. Кому як не Юрію-Богдану Романовичу знати, що таке страхіття тоталітарного режиму: його заслали в Сибір у 11-річному віці, в 13 розлучили з матір’ю й відправили в дитбудинок для дітей ворогів народу, а в 16 засудили до 10 років в’язниці тільки за те , що він був сином Шухевича. Одне ув’язнення змінювалося іншим. У 1988 році осліплого Юрія-Богдана Шухевича випустили на волю. А в 1990-му нарешті дозволили повернутися в Україну...

Практично своєчасно (із запізненням на 23 роки)

Група народних депутатів зробила те, з чого ще в 1991 році слід було починати будівництво незалежної демократичної держави, — проголосила декомунізацію. Не настільки актуальну для нашої країни денацифікацію оголосили паралельно, мабуть, щоб не дати путінській пропаганді шансу черговий раз сказати, що Україна — фашистська країна, яка, заборонивши комуністичну символіку, осквернила «святу пам’ять про велику перемогу героїчного радянського народу у ВВВ».

Свого часу саме з декомунізації почали відродження країни Східної Європи, і така улюблена нашим народом люстрація проходила там саме в рамках декомунізації, тобто позбавлення від тоталітарного минулого, його ідеології та символів.

Не можна сказати, що за 23 роки в нас узагалі нічого не робилося в тому напрямку: ще на початку 90-х були реабілітовані політв’язні, а в 2009 році указом президента Ющенка розсекречено й відкрито архівні документи про масові політичні репресії й Голодомор в Україні. По всій країні поставили пам’ятники жертвам Голодомору, в Києві відкрили відповідний музей. Тим не менш, на самій комуністичній ідеології не було поставлено жирний хрест, а КПУ, що абсолютно не приховує свого наміру знищити українську державність, до недавнього часу «рулювала країною» разом із ПР.

Значна частина наших громадян відчувала ностальгію за втраченим радянським раєм: «Держава про нас піклувалася» (що, з одного боку, означає небажання взяти відповідальність за своє життя, з іншого — відсутність свободи вибору); «У нас була впевненість у завтрашньому дні» (що насправді означає повну безперспективність і безпросвітність існування); «Зарплата була хоч і маленька, але її вистачало на життя» (а на що, скажіть, її було витрачати, що можна було купити в радянських магазинах?); «Раніше всі жили однаково» (і справді, однаково бідно і нецікаво).

На цих та інших подібних сентенціях будували свої передвиборні кампанії не тільки комуністи, але й інші «червоні» партії, що мріють про відродження Радянського Союзу під кремлівським керівництвом. Ностальгічні настрої окремої частини наших громадян підігрівалися ззовні, наприклад, лубковими російськими серіалами про трохи наївне, але чудове радянське минуле, де все було дешево і справедливо. Підсумок усім відомий: Україна втратила Крим, а на Донбасі триває війна. Тому що оце горезвісне «Ми хочемо жити в Росії» насправді означає «Ми хочемо назад в СРСР».

Як планують позбавлятися комуністичного минулого

Яким же чином держава планує здійснювати декомунізацію? По-перше, згідно зі ст. 5 Закону, держава (без конкретизації відповідального інституту влади) розслідуватиме й оприлюднюватиме інформацію про розкуркулення, репресії, депортації, тортури, масові та індивідуальні страти, використання примусової праці, переслідування за етнічними, національними, релігійними, політичними, класовими, соціальними та іншими мотивами, використання психіатрії в політичних цілях — злочини, вчинені представниками як комуністичного, так і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів на території України.

По-друге, територія України зможе нарешті легально очиститися від пам’ятників радянським політичним діячам, які доклали руку до вищеназваних злочинів проти народу. Населені пункти, від обласних центрів до сіл, а також міські райони, сквери, бульвари, вулиці, провулки, проспекти, площі, набережні, мости та ін., що носять імена таких «героїв» або відображають символіку тоталітарного режиму, буде перейменовано.

За будьонівку, комсомольський значок і «Союз нерушимий...» — 5 років

Але, як ми вже переконалися, одного цього — мало: пам’ятники жертвам Голодомору, що спочатку справляли сильне враження, вже надокучили, стали буденністю, а відкритість архівних матеріалів не означає їх загальної доступності і загальновідомості. Доступна і відома така інформація лише для тих, хто нею цікавиться. Для решти громадян, мабуть, потрібно знімати відповідні телепередачі та документальні фільми, причому демонструвати їх регулярно, бажано в прайм-тайм. Тільки в такому разі є ймовірність, що інформація про мільйони жертв радянського режиму, про вчинені тоді звірства, дійде до кожного громадянина. Але є й інший, дуже дієвий спосіб — заборонити ностальгію за совком і поклоніння ідолам радянської епохи під страхом кримінального переслідування, що й пропонує Закон від 9 квітня.

Закон каже, що будь-яка пропаганда комуністичного і націонал-соціалістичного режимів вважається злочином і передбачає покарання у відповідності з КК України (пропонується внести зміни до КК, доповнивши його статтею 436¹, яка буде сформульована так: «Виготовлення і розповсюдження комуністичної та нацистської символіки і пропаганда комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; виготовлення, розповсюдження, а також публічне використання символіки комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції; публічне виконання гімнів СРСР, УРСР, а також інших союзних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених ч. 2 і 3 ст. 4 Закону «Про засудження...» карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією майна або без такої»). Якщо ж цей злочин було вчинено повторно, або групою осіб, або із залученням ЗМІ, або представником влади, покарання стає більш суворим — від 5 до 10 років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.

Можна уявити собі картинку: кілька чиновників напідпитку, згадуючи молодість, заспівають під настрій гімн СРСР або, пустуючи, пов’яжуть на шиї піонерські галстуки. Що в результаті? По 10 років позбавлення волі кожному! За вбивство іноді менше дають.

Нині багато хто побоюється, що через розпливчасті формулювання під цю нову статтю КК України підпадуть не ті, на кого вона справді розрахована, а зовсім інші люди — колекціонери, реконструктори і навіть творці діорам, що зображують битви часів Другої світової війни (адже там цієї забороненої символіки повно). А політичні діячі, які намагаються сьогодні відродити комуністичну ідеологію, користуючись все тими ж нечіткими формулюваннями та юридичними тонкощами, цілком можуть уникнути відповідальності.

Хочу заспокоїти музейних працівників, науковців, колекціонерів та інших любителів історії: у запропонованій законом нормі є застереження, що заборона не поширюється на використання подібної символіки в експозиції музеїв, тематичних виставках, наукових і навчальних посібниках, підручниках та інших матеріалах освітнього і наукового характеру. Однак це за умови, що ці матеріали будуть представлені так, щоб показати злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років і нацистського тоталітарного режиму.

Кілька років тому відвідала виставку радянського плаката. Думаю, незабаром за подібні експозиції організатори можуть постраждати. Якщо, звичайно, не забезпечать кожен експонат уїдливим коментарем. Тому, що плакат — це не стільки мистецтво, скільки ідеологія.

Дозволеними залишаться символи минулої тоталітарної епохи на надгробках і цвинтарних пам’ятниках. Не покарають за будьонівку з червоною зіркою, червоний прапор або німецьку військову форму часів Другої світової війни під час зображення або реконструкції історичних подій. Не постраждають також колекціонери.

Що ж стосується покарання, подивимося, що про цю норму каже Головне науково-експертне управління ВР. Немає сенсу цитувати дослівно, але якщо коротко, то експерти дивуються, чому караються не пропаганда комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, не публічне заперечення скоєних ними злочинів, не їх виправдання, а лише виготовлення і розповсюдження символіки (практично — сувенірів!) і співання гімнів. Як стверджують експерти, більшість із перерахованих у цій статті діянь узагалі не мають ніякого відношення до заперечення злочинного характеру комуністичного чи націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

Більше того, такі дії не можна розглядати як злочини, оскільки вони самі по собі не становлять суспільної небезпеки, необхідної і достатньої для визнання їх злочинами (ч. 1 ст. 11 КК). Суспільно небезпечними і кримінально караними були самі злочини проти людини і людяності, скоєні за часів Радянського Союзу, а не «використання символіки, в тому числі сувенірної, або виконання гімну радянських республік».

Експерти звертають увагу, що запропоноване законодавцями покарання порушує один із основних принципів кримінального права — принцип пропорційності кримінального покарання вчиненому злочину (ч. 1 ст. 65 КК). Крім того, покарання у виді конфіскації майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки, яким не є злочин, передбачений ст. 436¹ КК (в редакції проекту).

Почім декомунізація?

У пояснювальній записці до законопроекту депутати-ініціатори написали: «Прийняття цього законопроекту не потребуватиме додаткових матеріальних чи фінансових витрат із Державного бюджету України». Злукавили. Уявіть собі вартість усіх цих перейменувань. Що ж стосується демонтажу пам’ятників, то, як показав досвід, тут можна обійтися силами ентузіастів.

«Перейменування обов’язково повинні відбутися. Але де взяти на це гроші, не знаю. Можливо, слід здати демонтовані пам’ятники в металобрухт і за виручені кошти хоча б замінити таблички з назвами вулиць на будинках. Думаю, гроші на таку важливу справу повинні у держави знайтися. Ця хороша ідея не повинна бути дискредитована відсутністю коштів і неправильним виконанням», — вважає юрист Алі Сафаров.

«Думаю, це вирішуване питання. До збору коштів на перейменування можна підключити громадськість, міжнародні організації. Правда, сумніваюся, що перейменування відбудуться в обумовлені Законом стислі терміни. Зрештою, у держави є більш нагальні завдання в період війни», — розмірковує старший науковий співробітник НАН України, екс-директор архіву СБУ Сергій Кокін.

Але хто ж все це здійснюватиме? В ухваленому ВР Законі пропонується закріпити одні й ті ж повноваження одночасно за кількома органами та посадовими особами: сільськими, селищними, міськими радами, їх головами, а також головами обласних державних адміністрацій. При цьому передбачається, що у разі невиконання відповідних повноважень одними органами вони повинні бути реалізовані іншими. Експерти Головного науково-експертного управління радять звернути увагу, що пропозиція закріпити одночасно за трьома суб’єктами можливість реалізації одних і тих же повноважень не корелюється з принципами правової та організаційної самостійності місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Питання конституційності

Фахівці Головного науково-експертного управління ВР стверджуют, що закон у його нинішньому вигляді суперечить основоположним принципам Конституції України. Зокрема, йдеться про порушення конституційного принципу політичного та ідеологічного плюралізму. «Принцип політичного плюралізму відображається в багатопартійності та свободі політичної діяльності, а принцип ідеологічного плюралізму — в різноманітті ідеологій як систем концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на життя, які відображають інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей. При цьому конституційними нормами не передбачено заборону якої-небудь ідеології (у тому числі комуністичної чи націонал-соціалістичної), точно так само, як і об’єднання громадян не можуть бути заборонені шляхом прийняття відповідних законів лише на підставі того, що вони сповідують певну ідеологію», — пишуть експерти.

Експерти Головного науково-експертного управління ВР підказують депутатам, яким шляхом іти: в Конституції все ж є норми, що певним чином обмежують принцип політичного та ідеологічного плюралізму. Зокрема, у ч. 4 ст. 15 Конституції України передбачено, що «держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Відповідно до ч. 1 ст. 37 Конституції України, «створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються».

Тобто в Конституції йдеться про заборону створення і діяльності політичних партій та громадських організацій, а не про заборону певної ідеології як такої. Питання заборони комуністичної та націонал-соціалістичної ідеології, вважають експерти, має бути вирішено не на рівні звичайного закону, а на рівні Конституції шляхом внесення до неї відповідних поправок.

Що ж стосується заборони діяльності Компартії, то, згідно зі ст. 36 і 37 Конституції України, це питання слід вирішувати в судовому порядку, воно не може регулюватися Верховною Радою шляхом прийняття закону.

Закон поки не підписаний президентом, тому є надія, що він буде доопрацьований. Не можна, щоб необхідне країні починання провалилося через прикрі юридичні огріхи.