Історію похованого під Європою континенту реконструювали геологи (ІНФОГРАФІКА)

Учені реконструювали історію стародавнього континенту, котрий у наші дні «похований» здебільшого під територією південної частини Європи.

Єдиними видимими залишками материка, відомими як Велика Адрія, є вапняки та інші скелі, що зустрічаються в гірських хребтах Південної Європи, повідомляє видання Science.

Вчені вважають, що ці гірські породи виникли з морських осадів, а пізніше були зірвані з поверхні суші та підняті вгору в результаті зіткнення тектонічних плит.

У Великої Адрії була бурхлива, складна історія, зазначає Дуве ван Гінсберген, геолог з Утрехтського університету (Нідерланди). Вона стала окремою сутністю, коли відірвалася від південного суперконтиненту Гондвана (до складу якого входили сьогоднішні Африка, Південна Америка, Австралія, Антарктида, Індійський субконтинент та Аравійський півострів) приблизно 240 млн років тому і почала рухатися на північ.

Близько 140 мн років тому це була суша, розміром з Гренландію, значною мірою занурена в тропічне море, де осади збиралися і повільно перетворювалися у гірські породи. Потім, після зіткнення з теперішньою Європою між 120 млн і 100 млн років тому, Велика Адрія розкололася на шматки і була «забита» під цей континент. Лише невелика частина порід Великий Адрії, вискоблена при зіткненні, залишилася на поверхні Землі, що дозволило геологам у наші дні їх виявити.

Ще одна проблема полягає в тому, що гірські породи Великої Адрії розкидані по понад 30 країнах, у смузі від Іспанії до Ірану. Тому окремою проблемою були їх виявити та зібрати.

Крім того, до останнього десятиліття геологи не мали складного програмного забезпечення, необхідного для проведення таких історичних реконструкцій.

Середземноморський регіон є просто геологічним безладом, — наголошує ван Гінсберген. — Все деформовано, зламано і перемішано.

Учені витратили понад десять років на збір інформації про вік зразків гірських порід, котрі, ймовірно, входили до Великої Адрії, а також про напрямки будь-яких магнітних полів, що на них впливали. Це дозволило дослідникам визначити не просто коли, а де, утворилися ці гірські породи.

Виявилося, що замість того, щоб просто рухатися на північ, не змінюючи своєї орієнтації, Велика Адрія крутилася проти годинникової стрілки, коли вона штовхалася і пробивалася повз інші тектонічні плити. Хоча тектонічне зіткнення відбувалося зі швидкістю не більше 3−4 см на рік, численні зіткнення розламали 100-кілометровий шматок земної кори і відправили більшу його частину вглиб мантії.

Це дослідження — не єдине свідчення існування в минулому втраченого континенту Велика Адрія. Інші дослідники, які використовують сейсмічні хвилі для створення схожих на томографію комп’ютеризованих зображень структур, розташованих глибоко під поверхнею Землі, створили «атлас підземного світу» — кладовище плит земної кори, що занурилися в мантію. Це дослідження показує, що частини Великої Адрії в наші дні зараз лежать на глибині 1,5 тис. км під поверхнею нашої планети.

Нагадаємо, залишки мікроскопічної краплі стародавньої морської води нещодавно допомогли ученим переписати історію еволюції Землі.