Німеччина визнала Голодомор геноцидом українського народу

Німецький Бундестаг 30 листопада визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу.

Резолюцію про визнання геноцидом Голодомору на території радянської України у 30-х роках минулого століття ініціювали одразу кілька партій бундестагу, причому як правлячі, так і опозиційні блоки ХДС/ХСС.

Резолюція була прийнята більшістю голосів, без підрахунку, шляхом підняття рук.

Проголосували «за» чотири фракції. «Ліві» та «Альтернатива для Німеччини» утрималися. Москва раніше плани німецьких парламентаріїв назвала «антиісторичними» і висловила жаль.

Бундестаг після багаторічних вагань вирішив дати політичну оцінку Голодомору як геноциду українського народу.

У випадку політичного злочину Голодомору злилися в одне ціле прагнення радянського керівництва контролювати та утискувати селянок та селян, периферію радянського проекту панування та український життєвий уклад, мову та культуру. Від голоду та репресій страждала вся Україна, а не лише аграрні регіони. З сьогоднішнього погляду напрошується історико-політична оцінка, згідно з якою йдеться про геноцид. Німецький бундестаг поділяє таку оцінку, — це формулювання є ключовим у проекті резолюції, яку парламент ФРН ухвалив у середу.

Сам термін «геноцид» у чотиристорінковому проекті резолюції фігурує лише одного разу. При цьому автори документа обрали дипломатичний вислів, згідно з яким формальне визнання Голодомору геноцидом українського народу є скоріше ремаркою, аніж основним меседжем.

Депутати, як випливає з проекту резолюції, ніби не з власної ініціативи говорять про геноцид, а лише приєднуються до дискусії, що вже йде, розділяючи вищеназвану «історико-політичну оцінку».

Проте навіть це обережне формулювання для німецької політики — маленька сенсація, констатують спостерігачі.

Ще у 2019 році, коли депутати федерального парламенту розглядали на засіданні спецкомісії петицію з вимогою визнати Голодомор геноцидом українського народу, яка набрала кілька десятків тисяч підписів, усі вони в один голос говорили, що майже нічого не знають про ті трагічні події. А представник правлячої коаліції, депутат від Соціал-демократичної партії (СДПН) Міхаель Рот, який на той момент був парламентським статс-секретарем у МЗС ФРН, від імені уряду висловився проти визнання Голодомору геноцидом.

Пояснення такої позиції було таким: немає підстав визнавати геноцидом злочин, скоєний до 1951 року, коли в рамках ООН було дано саме визначення терміну «геноцид». При цьому політики в Берліні, схоже, не звертали уваги на те, що цей аргумент суперечив їхнім власним діям — кількома роками раніше бундестаг визнав геноцидом масове вбивство вірмен Османської імперії під час Першої світової війни.

Нині ж не лише СДПН, а й усі представлені у федеральному парламенті партії, окрім крайніх лівих та правих, — «зелені», ліберали з ВДП та консерватори з ХДС/ХСС — у загальній резолюції наважилися використати слово «геноцид», чого багато років домагався Київ. Німецький політолог та історик Вільфрід Йільге, один із провідних дослідників Голодомору в Німеччині, називає цю подію історичною.

Я впевнений, що особливу роль відіграла нинішня ситуація війни. На її тлі політичні еліти демонструють велику готовність дивитися на цю ключову жахливу віху української історії без надмірної оглядки на росію, — зазначає експерт.

Москва вкрай негативно сприймає визнання Голодомору цілеспрямованим геноцидом українського народу, вказуючи на те, що від сталінської безоглядної політики колективізації однаково постраждали всі народи СРСР.

Резолюція бундестагу наголошує на політичній меті, яку переслідувала колективізація.

Йшлося про цементування сталінської системи. Про спробу знищити будь-які форми колективної незалежності, національної та культурної самобутності, нерадянських традицій. Щоб створити гомогенне суспільство на основі радянської ідеології, — пояснює Йільге.

Новий для німецьких політиків підхід в оцінці Голодомору полягає насамперед у тому, що у тексті резолюції неодноразово вказується на спроби Москви придушити українську ідентичність та національну самосвідомість. Це в інтерв’ю DW зазначив і один із її співавторів, голова німецько-української групи міжпарламентських зв’язків, депутат від «зелених» Робін Вагенер.