Тверді зобов’язання, ізраїльські гарантії, у НАТО через Раду — які варіанти влаштують Київ на саміті у Вільнюсі

1. Тверді зобов’язання

Перший — НАТО мала б недвозначно заявити, що прийме Україну до своїх членів після закінчення війни. І тут починається гра в слова — адже формально й до того «двері альянсу для України були відчинені».

Зараз Київ чекає на конкретніші формулювання. Як пишуть українські ЗМІ з посиланням на учасників переговорів із цього приводу, Київ хотів би, щоб у підсумкових документах саміту було зафіксовано, що членство України стане можливим, коли це дозволять «умови безпеки».

Більше того, «Європейська правда» з посиланням на свої джерела пише, що формулювання «умови безпеки» можуть замінити на «міркування безпеки»: мовляв, навіть якщо після закінчення гарячої фази війни Росія спорадично обстрілюватиме українську територію, це не повинно стати формальною причиною для відмови Києву у вступі до альянсу.

Вже досить тривалий час західна преса пише про «гібридні моделі» можливого членства України в НАТО.

Наприклад, йдеться про те, що гарантії безпеки, прописані у п’ятій статті Вашингтонського договору, поширюватимуться лише на підконтрольні Києву території. Різні варіації на цю тему отримали загальну назву «корейський сценарій» — за аналогією з моделлю співіснування Північної та Південної Корей. До сьогодні Київ публічно відкидав можливість застосування такої моделі як формат післявоєнного співіснування з росією.

2. У НАТО через Раду

Другий результат, на який очікує Київ, — це прискорення формального процесу набуття Україною членства в Альянсі після закінчення гарячої фази війни. У нашому випадку це означає відмову керівництва альянсу від інструменту Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), який застосовувався, наприклад, до центральноєвропейських держав, які вступили до організації на початку 2000-х.

У Києві кажуть, що у військовому сенсі Україна вже давно довела, що готова до вступу до НАТО, і сьогодні в плані безпеки може дати альянсу загалом та його східному флангу, зокрема, більше, ніж просить натомість. Достатньо заплющити очі на умовності і просто ухвалити політичне рішення про те, щоб ухвалити Україну без зайвої тяганини — як це показав досвід стрімкого подолання бюрократичних формальностей у випадку з Фінляндією та Швецією.

Вважається, що проти прискореної моделі майбутнього вступу України до НАТО виступає адміністрація США та особисто президент Джо Байден. Ще в середині червня він заявив, що не збирається робити для Києва будь-які поблажки, оскільки «Україна має відповідати єдиним стандартам».

Минулої п’ятниці в інтерв’ю CNN Байден заявив, що, на його думку, Україна ще не готова до членства в НАТО, і не тільки через війну.

Думаю, що проводити голосування [про членство України в НАТО] зараз передчасно, тому що потрібно пам’ятати про інші критерії, у тому числі про демократизацію та деякі інші питання, — сказав Байден.

На іншому полюсі — неформальна коаліція центрально- та східноєвропейських союзників, до яких українські ЗМІ додають ще й Францію з Великою Британією: вони нібито лобіюють максимальне спрощення процедури вступу до НАТО для України.

Деталі цих переговорів залишаються невідомими, проте багато що вказує на те, що Києву вдалося переламати ситуацію на свою користь. У понеділок міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба повідомив, що «після інтенсивних обговорень країни-члени НАТО досягли консенсусу щодо ПДЧ для України».

Що стоїть за цими словами, зважаючи на все, стане відомо вже у Вільнюсі.

Але вже зараз ясно, що черговим кроком на шляху України до НАТО стане створення Ради Україна-НАТО, яка замінить комісію, що функціонує зараз. Рада відрізнятиметься від комісії тим, що її можна буде скликати у кризовій ситуації на вимогу України, а також те, що Київ матиме в ній таке ж право голосу, що й члени Альянсу.

За задумом оптимістів, саме Рада Україна-НАТО має напрацювати конкретний покроковий план вступу України до альянсу.

Однак скептики кажуть, що видавати створення ради за безпрецедентну віху в історії відносин України з НАТО не варто: зрештою Росія підтримувала відносини з НАТО теж на рівні ради, її ще досить довго очолював Дмитро Рогозін. І де зараз та порада?

3. «Ізраїльські гарантії»

Нарешті, третій результат, за яким київська делегація їде до Вільнюса, — посилення підтримки України країнами НАТО вже тут і зараз.

Формально НАТО як альянс не надає Києву підтримки зброєю та боєприпасами: це прерогатива окремих держав — її членів.

Однак — і про це з посиланням на джерела вже пишуть західні ЗМІ — у підсумкових документах Вільнюського саміту з’явиться не просто обіцянка НАТО підтримувати Україну «стільки, скільки потрібно», — ця фраза вже стала спільним місцем у комунікації між альянсом та Києвом.